Воля (часопис)/1921/2/2/Голяндці на Україні
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Майбутній лад на Україні | Воля, Т. 2, Ч. 2 під ред. Віктор Піснячевський Голяндці на Україні (Андрій Яковлів) |
З Підкарпатської України ▶ |
|
А. Яковлів.
„Картопельку садить…“
Кольоністи з острова Хортиці — місця давної Січі, яких Т. Шевченко назвав в 1845 році „мудрими Німцями“, не були Німцями; вони, як і багато инших кольоністів на Херсонщині, Катеринославщині, Харківщині й Таврії, яких не тільки малосвідоме суспільство України, але й наші географи (як, напр. проф. Рудницький) прозивають Німцями, в дійсности не-Німці, а чистого голяндського походження.
В сучасний мент загострення національного почуття необережно буде називати значну кількість українських громадян чужим для них іменем. Через те вважаю слушним подати тут кілька історичних та статистичних відомостей, які прилужаться до виправлення давньої помилки, що вже більше сотні років несвідомо повторюється українським суспільством.
В часи реформації, початком XVI в., в Нідерляндах (Голяндії) утворилася радикальна протестанська секта, яка мала суворий пуританський характер. Аґенти цієї секти іменували себе „doopsgezinden“, с. т. приймаючі хрест тільки для дорослих, а не для дітей. Вони не приймали також клятви, попів; церкви мали прості, без прикрас; слово Боже тлумачили їм вибрані серед них самих „проповідники“. Одним з самих видатних та енерґійних апостолів цієї секти був голяндський священик Менно Сімонс (Menno Simons) (род. 1492 р.); по имені цього священика прихильники нової секти іменують себе також менонітами. Коли менонітський рух в Голяндії зачав значно росповсюджуватися, тоді цісар Карло V, впертий католик, почав менонітів страшенно переслідувати. Особливо тяжкі страждання терпіли меноніти в 1567 році, коли до Голяндії прибув відомий в історії герцог, Альба Крівавий. Тоді богато менонітів змушено було кинути батьківщину і тікати на схід. В протязі XVI та XVII в. в. значна кількість менонітів-Голяндців прибула й оселилася в Данціґу, який в той час вів дуже жваву торгівлю з Голяндією і був добре відомий Голяндцям. Тут менонітам спочатку добре жилося. Вони навчили мешканців Данціґу багатьом рукомеслам, висушили низини Висли, побудували дамби та млини, займалися хліборобством. Потроху меноніти добули ріжні привілеї, були приняті в цехи і, нарешті, добули права громадянства. Але після поділу Польщі (1772 та 1793 р. р.), коли Данціґ було передано Прусії, менонітів почав переслідувати Фрідріх Великий (1786—1797) за те, що вони не приймали присяги та не йшли до військової служби. На його думку поширення та збільшення менонітських кольоній могло ослабити військову силу Східної Прусії. Він заборонив менонітам набувати землю та вимагав податків на лютеранську церкву. Менонітам, переважно хліборобам, було дуже тяжко відмовитися від збільшення земельної посілости і через те вони радо одізвалися на заклик уряду Катерини II, яка в той час кликала кольоністів на вільні степи України. В 1786 році прибули до Данціґу перші аґенти цариці Катерини, а вже в 1788 році вирушили на Україну перші 152 сімії голяндських менонітів; за ними слідом згодом вирушили й другі. Перша партія менонітів осіла на Дніпрі, біля Олександровського, на острові Хортиці, на Кічкасі та близьких околицях. Ці перші кольонії меноніти прозивають: „Стара кольонія або „Кольонія матір“ (Moeder kolonies). В 1803 та 1804 р. р. прибула друга велика ґрупа менонітів, яка одержала вільні землі на річці Молочній, в Бердянському повіті.
З цих двох груп потім розрослася значна кількість кольоній як тут, так і в инших місцях: на Катеринославщині, біля залізн. станції Желанна та Очеретяне — запорожських залізниць; на Харківщині, біля ст. Барвінкове; на Херсонщині, біля ст. Ніколо-Козельськ та с. Заградовка, в північній частині Кримського півострову; нарешті на Кубані.Згідно останнім відомостям, до війни на Україні були слідуючі кольонії голяндських менонітів.
На Херсонщині: Ніколо-Козельськ та с. Заградовка, всього 20 кольоній і 7000 душ.
На Катеринославщині: Хортиця та Кічкас — 20 колон. і 15.000 душ; Миколайполь — 10 колон. — 4000 душ; Шенфельд — 3000 душ; Мемрик — 3000 душ; Желанна — 4000 душ.
Харківська ґуб. Сел. Барвінкове, Науменкове, Петрівна — 1000 душ.
Таврія: Молочанська кольонія: Гальбстат, Ґнадельфельд — 60 колон. 30.000 душ.
Північний Крим біля Сарабуза, Кемельчи та Ічки — 4000 душ.
В містах: Бердянську, Мелітополі, Александровському, Нікополі, Херсоні, Сімферополі — 3000 душ.
На Кубані кілька кольоній — 3000 душ. Разом, на Україні мешкає звиш — 77.000 голяндських менонітів.
Прибувши на Україну, меноніти зазнали дійсної волі. Цариця Катерина дала їм богато землі і звільнила на 10 років від усіх податків. Реліґія їх теж була вільна. Царь Павло І грамотою 1800 р. підтвердив всі попередні привилеї, зазначивши, що „меноніти своєю працею та порядним життям можуть служити прикладом для всіх инших кольоністів і цим заслужили особливу царську увагу“.
В першу чергу меноніти поділили свою землю на рівні частини для кожної сімії, на „хазяйства“. 20 або 40 таких хазяйств складали „село“ або „нумер“. Збудували глиняні хати (бо дерева в степу не було) і почали розводити скотину, надто овець. Все, що потрібно було для власного вжитку, вони виробляли самі, як полотно, черевики та чоботи, струмент, то що. Потім взялися до землі: спочатку засівали ярину: овес, ячмінь, пшеницю, а потім сіяли озиму пшеницю. З роками глиняні хати замінили міцними цегляними будинками з черепицею на дахах. Навкруги колоній розвели маленькі ліси — плантації, набудували вітряків на голяндський зразок. Дуже богато для добробуту колоній зробив талановитий меноніт Іван Корніс. Він збудував зразкові колонії, де молодь менонітська вчилася самих модерних сістем хліборобства, об’їздив часто всі колонії та давав скрізь поради. Щоб поліпшити скотарство, Корніс поїхав закордон і привіз добрі породи овець та скоту.
Ще й досі на Україні з цих пород залишилися: вівця з жовтими вухами та червона „німецька“ корова. Він же наказав розводити садки, шовковицю та роспочав культуру шовкового червяка, після чого в Молочанську було засновано фабрику шовку та полотна. Не малу увагу Корніс звернув і на культурне життя менонітів: були вибудовані гарні будинки для шкіл, набрані добрі вчителі, було введено загальне примусове навчання в школі.
Скоро менонітські колонії почали богатіти. Скотарство а надто хліборобство давали великий прибуток і в звязку з цим меноніти поширювали і поліпшували орґанізацію свого хазяйства, переходячи від хліборобства до промисловости. В останні часи меноніти мали 8. великих заводів для ріжного хліборобського знаряддя, як от: сіялки, жатки, молотілки, плуги. З'явилися т-ва взаємного кредиту, що були в звязку з великими банками України. З освітних інституцій, крім шкіл, меноніти мали: дві семинарії для підготовки вчителів; комерційну школу в Молочанському, также ґімназію для дівчат; в Бердянську — реальну школу. В 1918 році в менонітських школах російська викладова мова була замінена на державну — українську.
Не дивлячись на те, що меноніти вже біля 300 років як покинули свою батьківщину — Голяндію, вони й тепер ще заховали рідні голяндські звичаї. Не тільки свої хазяйства, млини та клуні вони будують по типу голяндському, але й досі вони заховали свою давню мову, яка в порівнанню до сучасної голяндської мови є одним з давніх її діялектів. Призвища свої меноніти також мають чисто голяндські.
Меноніти, як уже було сказано раніще, не визнають присяги та військової служби. Це було причиною того, що за часів Миколи І. та Александра II. їх почали переслідувати та примушувати до службу у війську. Значна частина менонітів знов піднялася та помандрувала шукати волі для своїх реліґійних переконань. В 80-х роках частина менонітів виїхала до Канади та до Злучених Держав Північної Америки, де зараз мається менонітських колоністів біля 60.000 душ. Решта менонітів залишилася на Україні, де уряд замінив для них військову службу службою по охороні державних лісів. Під час великої війни меноніти були позвані до війська, але служили не як жовніри з рушницею в руках, а як санітари. Крім того меноніти зібрали сотні тисяч рублів на Російський Червоний Хрест. Але це все мало помогло, бо уряд, видавши закон про ліквідацію німецького землеволодіння в Росії, зарахував був всіх менонітів до німецьких колоністів взагалі. Великої праці та коштів коштувало менонітами довести урядові, що вони не Німці, а Голяндці; і тільки революція звільнила їх з під цього закону.
З великою радістю стрінули меноніти вістку про переміну царського режиму, а ще більше раділи вони тому, що Росія роспалася потроху на окремі національні держави та що більшість менонітських колоній опинилася в новій демократичній Україні. Меноніти були першими з національних меншостей на Україні, які окремою делєґацією, літом 1917 року привітали Центральну Раду та Український Національний Уряд.
З того часу і до тепер голяндські меноніти стоять на ґрунті української державности. З кінця 1918. року меноніти пережили кілька раз зміни ріжних урядів. Вони бачили і Німців, і Махна, і Денікіна та Вранґеля, і большевиків. Багато лиха зазнали меноніти в цей час: колонії кілька раз були пограбовані, спалені; людей побито або примусово забрано до війська. Сила людей вимерла від епідемій сипного тифу. До речі тут згадати про меноніта Якова Судермана, який був розстріляний в 1918. році большевиками за те, що видав допомогу українському урядові в розмірі 40.000 рублів.
В 1920. році до Европи прибула делегація від менонітів України, щоб зібрати грошей на допомогу своїм братам-колоністам. Вона об'їздила Голяндію, Америку, Канаду, Анґлію. Американські меноніти заклали допомоговий комітет, який ухвалив збірати що місяця по 22.000 долярів. Комісари цього комітету вже прибули до Царьгороду, де чекають можливости повезти на Україну одежу, ліки, їжу та гроші. Цей комітет ухвалив давати допомогу не тільки менонітам, але взагалі всьому населенню України, без ріжниці національности та віри. Другий комітет недавно заклався в Голяндії і вже зібрав кілька десятків тисяч гульденів. Матеріяльну та моральну допомогу цим комітетам обіцяли анґлійські баптисти та квакери, які по реліґійним переконанням дуже близько стоять до менонітів.
На кінці необхідно додати, що як в Голяндії — батьківщині менонітів, так і в Сполучених Державах Північної Америки та в Канаді меноніти складають досить поважну культурну та фінансову силу.
Скрізь меноніти займають впливові посади політичні, грають видатну ролю в торговлі, промисловости та фінансах. Не меньшу культурну силу меноніти уявляють і на Україні: їх зразкові колонії, заводи, хазяйства, їх високий просьвітний рівень відограли вже значну ролю в підвищенню культурно-господарського рівня українського населення тих місцевостей, де живуть меноніти. Але значіння і вплив менонітів буде далеко більшим, коли доведеться відбудовувати Україну від большевицької руїни. Лойяльність і працьовитість голяндських менонітів — тому є найкращою запорукою.[1]
- ↑ Історичні та фактичні дані для цієї статті мені подав д-р А. Варкентін, автор Бюлетеню Украінськ. Пресового Бюра в Газі: „De Mennonieten in de Oekrajina“, 1920. р. Документальні відомости про менонітів України маються також в книжці на голяндській мові, що недавно вийшла в Голяндії: „De geschiedenis van De Doopsgezinde Gemeenten, door T. O. Hylkoma, Theol. Drs.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|