Киртчалі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук


І ви би-сте, мої браття,
     мої руські, раді знати,
Що у тім болгарськім краю
     за Дунаєм май чувати?..
Що ж би більше там чувати? -
     Все, як давніми часами:
Шабельками турки дзвоня,
     а болгари кайданами.

Славне місто Ісмаїлов,
     темна нічка го присіла,
Але в замку над Дунаєм
     днина ясна, днина біла,
Бо у баші Мегемета
     та ся слава обходила,
Що п'ятнадцять років тому,
     як му дочка ся родила.

В гордім замку на подвір'ї
     смолоскипи запалали,
При кровавім світлі дьогтю
     музик-банди пригравали.
Арнаути, яничари
     не гуляють - аж ся їжуть,
А гармати, пістолети
     раз у раз на віват ріжуть.

Так си, браття мої любі,
     може кождий зміркувати,
Як-то Мегемет Кіяя
     знає свято святкувати.
Бо то свято єго дочки! -
     Як же він єй дуже любить!
Як за ню би, за Селіму,
     то ся турчин баша губить.

Так любив він, молод бувши,
     свою Міхаелю-бранку,
Що з Георгіх привели
     му купці раз були в данку.
Але бідна Міхаеля,
     скоро дочку породила,
То і турка молодого,
     і сиріточку лишила.

І від того, браття, часу
       молод баша не женився,
І від того, кажу, часу
     він на жінку не дивився.
Він лиш бідне сиротятко,
     лиш Селіму любить:
Як она би похотіла,
     то ся турчин зараз губить...

У світлиці світла більше,
     як у бога небесами,
А димове ружні-ружні
     криють кіри запахами,
А ті кіри злототкані
     всю світлицю укривають.
Одаліски молоденькі
     бандурками пригравають.

В подушечках у шовкових
     сидить баша з-над Дунаю,
А Селіма коло него,
     красна, як та ружа в раю,
Мила, як той місяченько,
     що тепер лиш в морі змився;
Сам би господь чудувався,
     якби був їй придивився.

- Пері моя з-понад раю,
     світле ясний, дочко мила,
Ци ти любиш звук шездари? -
     Твоя мати го любила...
Та й му сльози, ніби перла,
     по лицю ся покотили,
Та й ті красні русі коси
     єго дочки примочили.

- Татку любий, татку милий,
       як ти можеш так питати?
Що тобі на світі мило,
     як мені би не кохати? -
Так Селіма говорила,
     так словами пригортала
Та й хустинов тонесеньков
     личенько ми утирала.

Баша плеснув у долоні:
     - Най Киртчалі тут приходить! -
Бо най хто всіма краями,
     усіма раями сходить,
То не годен нігде в світі
     того мужа надибати,
Бо так красно, як Киртчалі,
     на шездарі знав заграти.

До світлиці уступає
     молодець хороший, жвавий:
Вус маленький, око каре,
     волос красний, кучерявий,
А личенько таки лудить,
     хоть го трошки снадь присіла;
Доста того, козак гожий -
     аж туркиня ся здуміла.

Та й хотіла шовк-заслону
     на личенько заверечи,
Але батько ймив за ручку:
     - Ні, не треба, душко, претці!
То невільник, моя руже,
     то є жовняр моєй роти;
Як лиш хочеш, моя душко,
     я го скажу заколоти.

А в Киртчалім не іначій,
     але кров окропом грає,
Та й вхопився під катанку,
     там острений ніж тримає:
"Гей, коби лиш на подвір'ю
     мої браття знак ми дали,
То уже я вам покажу,
     як кого ви називали!"

Бо то знайте, любі браття,
     так з Киртчалі річ ся мала:
Що він буде в баші грати,
     то й дитина кожда знала;
А болгари, мавши змову
     з кайданів ся увільнити, -
То Киртчалі дав їм слово
     нині ввечер башу вбити.

Уклонився альбазенець -
     не яло ти ся кланяти!
- Ци розкажеш, славний башо,
     на шездарі ти заграти?
- Грай нам, сину, - каже турок, -
     та й співай і пісень того;
Красних співанок болгарських
     ти умієш, знаю, много.

Ой, як став Киртчалі-козак
     на шездарі пригравати,
Ой як став Киртчалі-козак
     красні співанки співати,
То туркині чорне око
     мало в него не втонуло,
Але бо й козацьке серце
     мало-мало не минуло.

Ой, співає він, співає...
     Аж ту чути три набої;
На подвір'ю зашуміли
     кервий ріки в три покої.
- Турки, дайтеся в неволю,
     бо ваш баша не триває! -
А Киртчалі все то чує, -
     все співає, приграває.

- Башо, пане, - крикла варта, -
     ах, рятуй же життя твого!
Турчин скочив. - Ах, Киртчалі,
     ах, рятуй же батька мого!
"Вічний боже, що робити?
     Рятувати ци колоти?
А она би що казала?..
     Бороню го на всі роти!!"

Вибіг баша з голов шаблев
     на подвір'є та рубає,
А Киртчалі коло него
     братей косить, витинає.
Страшно було ся дивити:
     нім годині дві минули -
Всі болгари-християни
     у погоях потонули...

В гордім замку над Дунаєм
     смолоскипи погоріли,
В гордім замку над Дунаєм
     музик-банди заніміли.
Труп болгарський у посоках
     спить навіки, спочиває;
Лиш Киртчалі ходить блудом,
     чорні очі проклинає:

"Чорні очі, ви дівочі,
     ци ви в раю ся родили?
Ні, ви в пеклі, у безоднім,
     уночі ся виводили,
Що я братей моїх зрадив,
     що їх шабля моя їла,
Що-м безчесний, нещасливий! -
     Коли вна ж бо так хотіла..."