|
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мати, гинеш? [1]
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
— „Молилася, турбувалась, [2]
День і ніч не спала,
Моїх діток доглядала, [3]
Звичаю навчала.
Виростали мої діти,
Мої добрі квіти, —
Панувала і я колись
На широкім світі!
Панувала... О, Богдане,
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір —
На свою Вкраїну,
Що колишучи співала
Про свою недолю, [4]
Що співаючи ридала,
Виглядала волю... [5]
Ой Богдане, Богданочку!
Як-би була знала, —
У колисці б придушила,
Під серцем приспала!
Степи мої запродані
Жидові, Німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі:
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує, —
Не своє шукає;
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть Москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку здіймати... [6]
Помагайте, [7] недолюдки, [8]
Матір катувати!...
На четверо розкопана
Розрита могила!...
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? — Ех! як-би то [9]
Як-би то знайти те.
Що там поховали, —
Не плакали б діти,
Мати б не ридала!
|
