Літопис Самовидця/Война самая року 1648

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
← О началі войни Хмелницкого Літопис Самовидця Война самая року 1648
автор: Анонім		 На початку року 1649 →
Джерело: Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с. litopys.org.ua  Wikipedia-logo.png Стаття у Вікіпедії 

Война Самая Року 1648[1] [ред.]

< Про збір і похід урядових військ Речі Посполитої на Січ. >

На початку того ж року[2], взявши відомость от коммисара козацкого[3], панове гетманове так коронній Миколай Потоцкій[4], яко теж и полній Калиновскій, же юже купа немалая войска зобралася на Запорожю, до Хмелницкого приставши, зараз со[5] всіми войсками коронними притягли на Україну до города Черкас[6], и там отправуючи свята великодніе[7] Воскресенія Христова[8], усе войско козацкое с[9] полковниками їх скупили и казали оним присягати[10], же не мают здрадити[11] полковников своїх и до Хмелницкого приставати. И так зараз по Воскресенії Христовом гетманове короннії[12] висилают войска немаліе водою Дніпром у чолнах, посадивши посполу[13] з козаками и піхоту немецкую. А землею, полем посилает гетман Потоцкій сина своего Стефана з коммисаром[14] козацким, з которими войска коронного тисячей шесть, а козацкого з тими, що у чолнах поишли, еще при коммисару тисячей шесть, приказавши оним, жеби ишли просто на Запороже до Січи зносити[15] Хмелницкого албо осадити его з войском. И сами гетманство[16] з[17] войсками коронними за ними втропи помалу ишли с тяжарами[18] войсковими и піхотами[19]. Хмелницкій, узявши відомость о наступленню войск коронних, не ожидаючи на Запороже[20] приходу їх, але переправившися з войсками татарскими немалими, напротив пойшол войск коронних. И испоткавъшися в полях, у урочища Жолтой Води[21], там осадил каштелянича Стефана Потоцкого и коммисара козацкого з войсками їх. А войска, которіе ишли Дніпром водою чолнами, минувши городи, не доходячи порогов, старшину[22] зостаючую при них, и піхоту німецкую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр[23].

< Про битви під Жовтими Водами і Корсунем. >

И послали своїх посланцов до Хмелницкого, по которих прислал Хмелницкій з ордою, и орда, на свої коні оных побравши, привезла на Жовтіе Води, где посполу того войска коронного доставали. Войска зась козацкіе, зостаючіе при тих войсках коронних, видячи, же юж и тое войско, которое водою ишло, зостает при Хмелницком и орді, — и тіе усі з войска коронного пристали до Хмелницкого и до орди, и на тое ж войско почали быти[24], где през килка дній без перестанку тая война тривала. И войско, осаженное[25] будучи в степах, не могучи витривати, рушило табором оттоля ку Княжим Байраком оборонною рукою, уступаючи назад ку городом, але в том отході не пощастилося їм, бо, не допустивши оных до тих Княжих Байраков, почала орда с козаками табор їх розривати. А в тіе Княжіе Байраки запровадивши войско козацкое піхоту, покопали рови, до которих пришовши табур войска полского, змішалися, и там усе тое войско розбито, в неволю побрано татарскую, и каштелянича Стефана Потоцкого посполу с коммисаром[26] взято, которий в молодих літех на Запорожю живот свой скончил, бо Хмелницкій оного, не даючи орді, на Запороже до Січи отослал и там от ран помер[27]. А иншіе панята в неволю пошли татарскую, гетманове зась коронніе великій[28] и полній с потугами своїми на Чигирин ишли втропи за тим войском, хотячи оных посилковати. Але по розгромленію войска полского у Княжих Байраков, нікоторое с того погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого посилковати, бо войско до остатку знесено, — отвернули гетманове Николай Потоцкій, каштелян краковскій коронній, и Каліновскій, гетман полній, з войсками назад ку городам, не идучи на Чигирин, але просто шляхом на проворотя[29] ку Корсунові місту ишли, за которими Хмелницкій з ордами немалими ішол, наступуючи на них. Где гетманове, переправивши ріку Рось у Корсуню и надпустошивши[30] міста, поминовали Корсунь. Которих зараз настигнувши, Хмелницкій за Корсуном учинил потребу, где гетманове оборонною рукою уступовали, беручися в поля ку Росаві[31]. А припало оным ити промежку лісами в милі от Корсуня, где Хмелницкій казав запровадити піхоту Козаков корсунских в тіе ліски, которіе шлях перекопали и там позасідали, не дупущаючи переходу табурові лядскому. А Хмелницкій с тилу и около з войсками и ордами наступивши, оное войско розгромил з допущенія Бозкого[32], где гетманов обоїх — великого коронного и полного в неволю взято и усе войско вигублено, же мало хто з того погрому увойшол.

< Про утиски православ'я. >

Где орда неошацбванную[33] здобич узяла[34] так в конях, риштунках, яко найболше в неводниках знатних панов и панят и посполитого войска[35], а козаки знову збогатилися з обозу полского так великих панов, же срібро малою ценою продавали. Которая то потреба, албо война под Корсуном была на том тижню по святой Тройци[36]. Была тая поголоска на всей Україні, албо хвалка от шляхти, же по знесенню тоей своеволі с Хмелницким міли панове Україну плюндровати и болшую часть осажовати людми німецкими и полскими. Также и у віри руской[37] помішка великая била от уніят и ксендзов[38], бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати. В Чернігові архимандритове[39] один по другом зоставали, по инших городах церкви православніе запечатовали, до чого помошниками оным шляхта, уряд и ксіонзи были, бо уже на Україні що городок[40], то костел был. А в Кіеві теж утиск немалій церквам Божіїм старожитним чинили так воевода кіевскій Тишкевич[41], на тот час будучій, яко теж іезуїти, домінікани, бернадини и иншіе закони наездами правими метрополиту утескуючи[42] и науки школ забороняючи, згола старорускую православную християнскую віру собі прекладаючи не розную от поган; бо ліпшое пошанованне ляда[43] жидищеві спросному[44] било, аніжели найліпшому християнинові русинові[45]. А найгоршое насмівіско и утиски терпіл народ рускій[46] от тих[47], которії з руской віри приняли римскую віру[48].

< Про повстання простолюду і погроми. >

И так народ посполитій[49] на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал. Що видячи панове державци українніе[50], не толко старостове[51] зостаючіе по городах, але и сам князь Вышневецкій, которій немал[52] усе Задніпра міл в своем подданстві, иміючи при себі килканадцять тисяч люду военного грошового, опроч драгуніеї и вибранцов, которих с подданних своїх начинил был по всіх городах незлічоную річ, — мусіл утікати и уступовати з України, з городов своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, которій напотом королем полским зостал был. От боку зась Хмелницкого гетмана войска запорозского, которій юж по знесеню войск коронних цале гетманство принявши за упрошеніем усего войска козацкого[53], бо до того часу гетманом не звался, аж покуля обоїх гетманов коронних знаки войсковіе, тоест булави и бунчуки у свої руки узял, — все войско оного гетманом настановило и на тот уряд упросило. Зараз от боку[54] оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши[55] и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе забияли[56], не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, костели палили, обваліовали[57], ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві[58] на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого стану значним была и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско и приставати до того козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, гдеколвек позачинялися были, тоест: в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Гомлю[59]. Все тое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подоставали и вистинали. И многіе на тот час з жидов, боячися смерти, християнскую віру приняли, але зась знову, час углядівши, до Полщи поутікавши, жидами позоставали, аж рідко которій додержал віри християнской. И так на Україні жадного жида не зостало, а жони шляхецкіе зостали жонами козацкими. Также и на потомтой стороні Дніпра, аж по самій Дністр, тое ж ся стало спустошення замком, костелом и двором шляхецким, жидовским, урядом міским и шляхті, ксіонзом, — усюда тое вытрачено, а найболше жидов пропало в Немерові и в Тулчині — незличоная личба.

< Про повернення татар до Криму. >

Орда зась, збогатившися ясиром значним того войска коронного и гетманов обоїх узявши, зоставивши часть малую орди, в Крим повернули, отпроважаючи гетманов Потоцкого и Калиновского и незличоную річ панов значних, на том погромі узятих.

< Про битву під Пилявцями, війну на Галичині і Волині. >

А Хмелницкій, скупивши войско, тягнул з України к полским городам, где притягши под Пилявці[60] не доходячи Константинова Великого, там споткалися з войском коронним, над которимиюж гетмановал и ксіонже[61] Острожскій Домінік и пан Сенута[62] справцами[63] тих войск были, которих незличоная лічба была. Так тиж и козацкого войска при гетману Хмелницкому болей ста тисяч было, которих войско коронное барзо спирало, же троха не в облеженю зоставали козаки, в чом нічого не вонтпил Хмелницкій, бо послал по орди. И якскоро орда притягнула великою потугою[64], зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так орда с козаками тое войско розгромили, же мусіло утікати ку Константину[65] Великому, оставивши тяжари военніе, тилко з скарбними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаром ся достало[66], бо наганяючи шляхом, оных рубали, а которіе и до Константинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так переправу утративши, мусіли там погибати. А и хто в Константинов увойшол, и тіе не одержалися в Константанові, але усе розно в Полщу пойшло розгромленное войско[67]. А многіе з панов и шляхти в неволю пойшли, а иних постинано много, бо орда не брала полону задля того, жеби не обтяжалися[68], але усе стинали, и так Хмелницкій з своїми войсками и татарми или с ордами великими просто ку Лвову потягли, пустошили усі городи, и под Ілвов подступивши, попустошил[69], тилко самій город Лвов окуп за себе дал орді и Хмелницкому. И так оттуля[70] Хмелницкій зо всіми потугами потягнул под Замостя, а там стоячи, орда с козаками по самую Вислу пустошили, также Волинь[71] городи значнії повиймали: Острог Великій, Заславя, Луцко, Володимер[72], Кобрин, аж и Берестя Литовское[73]. И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским[74].

Не тил[75] жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда была, многіе в неволю татарскую пойшли, а найбарзій[76] ремесники молодіе, которіе себі голови голили пополску, чуприну, пускаючи наверх голови. Але предся[77] русь християне[78] в тих повітах в городах позоставали, и ежели якого поляка межи собою закрили, то тот жив. Костелі зась римскіе пустошили, склепи с трупами откоповали[79], мертвих тіла з гробов викидали и обдирали и в том одіню[80] ходили. Где тое спустошеня того літа тривало аж, почавши от петрова поста, до филипова посту, там под Замостям зоставал Хмелницкій, бо Господь Бог за гріхи навиділ[81] землю такою тяжкою войною и отнял оной господара, тоест короля щасливого Владислава, которій на початку тоей нещасной войни померл, выехавши з Вилня у Меречу. И так[82] не могли панове сенаторове тому[83] запобігти згодою, але що порвалися войною, на собі понесли. Аж видячи так великій упадок своей шляхти панов значних и войска и подданних утрати, в тот час почали старатися о королю собі и обобрали на королевство полское Яна Казіміра, рожоного брата зейшлого короля Владислава. Где зоставши королем, обослал гетмана Хмелницкого писмом, напоминаючи, жеби юже панство[84] не пустошил, що гетман Хмелницкій на писмо королевское вернулся на зиму на Україну до Чигирина[85] и там жону собі понял куму Чаплинскую[86], маючую мужа живого, а орди в Крим пошли з добичу.

< Про захоплення козаками Кодаку. >

Того ж року по росказанню гетмана Хмелницкого полк Ніжинскій ходил доставати Кодака, и идучи ку Дніпру[87], чинили великіе кривди людем. Где люде, розуміючи оных за войско литовское, и якобы то оны идут на оборону Кодака, а не доставати, и несподіване напавши, нікоторіе сотні погромили в Рашевці за Комишним. Але зась скупившись тот полк у Максимовці над Дніпром, тое войско розбили, же мало которій з їх увойшол, и переправивши Дніпр, потягнули под Кодак, которій держачи в осаді през[88] килка неділь, оным докучили, аж мусіли ся здати. И так усіх жолніров с Кодаку спровадили вцілости до Чигирина, и там чигиринці оних пожаковали[89], а коменданта узяли за сторожу[90], которого напотом Хмелницкій в Полщу отпустил.

< Про сарану. >

Того ж року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великіе починила, збожя позедала и трави, же не било где ста косити, а зима барзо великая была и не било чим статку кормити. Тая саранча зазимовала на Україні, з которой знову икри навесну другая уродилася, и так великую дорожнету учинила.

Примітки [ред.]

  1. ↑ Тут і далі в списку Козельського роки, числа позначаються літерами.
  2. ↑ У списку Судієнка і виданні Бодянського: немає «на початку того ж року».
  3. ↑ У списку Козельського: «комисара козацкого».
  4. ↑ Там же: «Николай Потоцкій».
  5. ↑ Там же: «зо».
  6. ↑ Ймовірно, помилка літописця. Головний штаб урядових військ Речі Посполитої на початку війни розташувався у Корсуні, а не в Черкасах. (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 129).
  7. ↑ У списку Судієнка і виданні Бодянського: «великіе».
  8. ↑ У списку Козельського: «воскресение Христово».
  9. ↑ Там же: «з».
  10. ↑ Там же: «присягать!».
  11. ↑ Там же: «іміют зрадити».
  12. ↑ Там же: «короние».
  13. ↑ посполу — разом, спільно.
  14. ↑ Там же : «комисарем».
  15. ↑ У виданні Бодянського: «зловити».
  16. ↑ У списку Козельського: правильно «гетманове».
  17. ↑ Там же: немає «з».
  18. ↑ Там же: «тяжиремы». Тяжари — тягарі, військовий обоз.
  19. ↑ Там же: «піхотою».
  20. ↑ У виданні Бодянського і в списку Судієнка: немає «на Запороже».
  21. ↑ В праці О. Рігельмана «Летописное повествование» вказано точну дату — 8 травня.
  22. ↑ У праці О. Рігельмана названо ім’я Барабаша, якого заколов Филон Джеджалій.
  23. ↑ Німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти Б. Хмельницького, не було. Очевидно, Самовидець має на увазі західноєвропейських найманців, що були на службі в королівській армії і козацьких реєстрових загонах (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 125 — 129; Микола Петровський, Нариси історії України., стор. 192).
  24. ↑ У виданні Бодянського: «то ж войско начали бити».
  25. ↑ У списку Козельського: «осажолое»; у списку Судієнка: «осаженое».
  26. ↑ У праці О. Рігельмана сказано, що до козацького полону потрапили також І. Виговський, Чернецький, Городчинський.
  27. ↑ За свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, стор. 111).
  28. ↑ У виданні Бодянського: немає «великій».
  29. ↑ У списку Судієнка: «на провороття», у виданні Бодянського: «поворотмя», у списку Козельського: далі «до Корсуна міста пошли». Проворотя — поворот.
  30. ↑ У виданні Бодянського: «надспустошивши».
  31. ↑ У виданні Бодянського та в списку Судієнка: немає «ку Росаві».
  32. ↑ Там же: «Божеского».
  33. ↑ неошацованій — неоціненний.
  34. ↑ У списку Козельського: «добич узяли».
  35. ↑ У літопису Граб’янки і праці Рігельмана перелічено імена полонених шляхтичів: М. Потоцькмй, Калиновський, Казановський, Ординовський, Балабан, Богдановський, Хмелецький, Кемеровський, Яскольський, Ковальський, Хоментовський, Кгдешинський, Бедзинський, Тимидський, Ороговський, Кучковський та інші.
  36. ↑ Битва під Корсунем відбулася 16 (26) травня 1648 року, свято «Тройці» було 21 травня. Таким чином, літописець помиляється, що битва була «на том тижню по святой Тройци» (Н. Горбачевский, Археографический календарь на две тысячи лет, Вильна, 1869, стор. 7, 34).
  37. ↑ руська віра — православ'я.
  38. ↑ ксьондз — католицький священник.
  39. ↑ М. Грушевський гадає, що тут пропущено слово «уніятські».
  40. ↑ У виданні Бодянського: «город».
  41. ↑ У праці О. Рігельмана: «Януш Тишкевич».
  42. ↑ У виданні Бодянського, у списку Козельського: «наїздами правами митрополиту утискуючи».
  43. ↑ У виданні Бодянського і в списку Судієнка замість «ляда» стоїть «аби». У сп. Козельського цього слова немає.
  44. ↑ У виданні Бодянського: «спроскому». Спросній — мерзотний, огидний.
  45. ↑ У праці О. Рігельмана: «российский християнин».
  46. ↑ У списку Козельського: «руссьский».
  47. ↑ У виданні Бодянського: «от тих» додано редактором у дужках. У списку Козельського і Судієнка: немає «от тих».
  48. ↑ Попри утиски, православна Київська митрополія, що була відновлена зусиллями гетьмана П. Сагайдачного, вела активну і незалежну політику у 1620 — 1640-х роках.
    Щодо становища церкви у Чернігові, то твердження літописця, що уніатські «архим’андритове один по другом зоставали», не відповідає дійсності. У 17 столітті зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові К. Ставровецький (1628 — 1648) був уніатським архімандритом; другий архімандрит М. Оранський лише встиг отримати призначення від короля Владислава цю посаду. Його наступник І. Мещеринов був православним архімандритом (А. Верзилов, Униатские архимандриты в Чернигове. — Труды Черниговской губернской архивной комисии, вып. 5, Чернигов, 1903).
  49. ↑ посполство — чернь, народ, плебеї
  50. ↑ У списках Судієнка і Козельського, та в виданні Бодянського: «українскіе».
  51. ↑ У списку Судієнка і в виданні Бодянського: «панове старостове».
  52. ↑ У списку Судієнка і в виданні Бодянського: немає «немал».
  53. ↑ У списку Козельського: «запорожского».
  54. ↑ У виданні Бодянського: «от року».
  55. ↑ У списку Судієнка і списку Козельського: «постановлявши».
  56. ↑ У виданні Бодянського, у списку Судієнка і Козельського: «забивали».
  57. ↑ У виданні Бодянського: «отвалювали», у списку Судієнка: «отваліовали», списку Козельського: «обвалювали».
  58. ↑ Там же: «криві».
  59. ↑ У праці О. Рігельмана: ще й «Батурині».
  60. ↑ Після перемоги під Корсунем Хмельницький прибув до Білої Церкви, а потім до Чигирина, де перебував короткий час, а не до Пилявців, як пише літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 130).
  61. ↑ ксіонж — князь (по-польськи).
  62. ↑ У списку Судієнка і в виданні Бодянського: «Сенюта».
  63. ↑ справца — керівник. Армію Речі Посполитої у битві під Пилявцями очолювали Домінік Заславський-Острозький, Микола Остророг і О. Конецпольський (Документы об освободительной войне украинского народа 1648 — 1654, К., 1965, стор. 114).
  64. ↑ У Плявецькій битві брав участь лише невеликий татарський загін. Головні татарські орди прибули під Пилявці після перемоги Хмельницького (Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов, т. l, K., 1898, № 66, стор. 321).
  65. ↑ У списку Судієнка, Козельського і в виданні Бодянського: «к Константинову».
  66. ↑ У списку Судієнка і в виданні Бодянського: «досталося».
  67. ↑ У літопису Граб’янки і праці О. Рігельмана названо розгромлені полки: сандомирського каштеляна, Виговського, Волинця, Киселя, Тарновського і Карховського.
  68. ↑ У списку Судієнка і в виданні Бодянського: «жеби не обтяжатись».
  69. ↑ Там же: «пустошил».
  70. ↑ Там же: «оттоля».
  71. ↑ У виданні Бодянського: «на Волыни».
  72. ↑ У списку Судієнка: «Владимер», у списку Козельського: «Володимир».
  73. ↑ У виданні Бодянського: «по Брестя...»
  74. ↑ У списку Козельського: «лядским».
  75. ↑ У виданні Бодянського і в списку Козельського: «тилко».
  76. ↑ найбарзій — найбільше.
  77. ↑ предся — все-таки
  78. ↑ У праці О. Рігельмана: «россияне».
  79. ↑ У списку Козельського: «откуповали».
  80. ↑ У списку Судієнка: «одіянії», у виданні Бодянського: «одіянію».
  81. ↑ У списку Козельського: «навідил». Навидіти — навідати.
  82. ↑ У виданні Бодянського і списку Судієнка: «там».
  83. ↑ У виданні Бодянського: «по тому».
  84. ↑ Там же: «жебы панства».
  85. ↑ Повертаючись з-під Замостя, Хмельницький наприкінці грудня 1648 року прибув до Києва, а потім до Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657), К., 1961, стор. 87 — 90).
  86. ↑ Гетьман одружився з Чаплинською перед тим, як він повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана поширювались навіть до пилявецької битви (Микола Петровський, Нариси історії України., стор. 196, 197).
  87. ↑ Там же: «по Дніпру».
  88. ↑ Там же: «который держачи в осаду, перез». През — через, протягом.
  89. ↑ У списку Судієнка і в виданні Бодянського: «пожаловали». Жаковати — грабувати.
  90. ↑ Там же: «за сторогу».
Отримано з http://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Літопис_Самовидця/Война_самая_року_1648&oldid=11513