На Гарденбергу (Гейне/Леся Українка)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук

На Гарденбергу


Давні сни мої, повстаньте!
Серця брамо, відчинись! –
Красні співи, сльози туги
Дивно з серця полились.

Я піду між ті ялини,
Де джерело виграва,
Де олені горді ходять,
Де мій любий дрізд співа.

Я зійду на тії гори,
На ті бескиди стрімкі,
Де на замку на руїнах
Грають промені палкі.

Там я сяду собі тихо
І згадаю ті часи, –
Давніх лицарів хороших,
Час минулої краси!

Он майдан поріс травою,
Гордий лицар там стояв;
Він, найдужчих подолавши,
Надгороду з бою взяв.

Плющ повивсь по тім балконі,
Де вродливиця була,
Що й такого переможця
Поглядом перемогла.

Переможця і вродливу
Поборола смерть бліда, –
Той сухий з косою лицар
Всіх додолу поклада!