цим знаменитим твором. „Енеїду“ став він писати мабуть за часів свого учителювання по селах, продовжував на військовій службі і три части цеї травестії появилися 1798. р. п. з. „Енеида на малороссійскій языкъ перелицїованная. И.Котляревскимъ. Часть І. Съ дозволенія Санктпетербургской Цензуры. Иждивенїемъ М. Парпуры. Въ Санктпетербургѣ 1798 года.“ Після заголовного листка йде чиста сторінка, а на ній написано: „Любителямъ малороссійскаго слова усереднѣйше посвящается.“ (Ця посвята мабуть додана Парпурою.)
Цей Парпура був багатим, конотопським шляхтичем, з козацького роду. Був це чоловік освічений, який брав участь в тодішньому літературному життю. Помер 1828. року, оставляючи щедрі записи на просвітні й гуманітарні ціли. На університет в Харкові дав 16.000 карб., а на конотопський шпиталь 40.000, — на тодішні часи великі гроші! Про охоту заробити на виданню „Енеїди“ не може бути й мови, радше треба гадати, що Парпура пізнав велику вартість твору і поспішився видати його друком, боючись, щоб не запропастився він мандруючи з рук до рук.
Що Парпура зробив це без дозволу автора, треба толкувати вісткою, немов то Котляревський запропастився. (Він служив тоді прапорщиком в сіверськім драгунськім полку, об чім міг Парпура й не знати.)
На всякий спосіб нам треба дякувати Парпурі за отеє перше його видання, бо воно стало угольним камінем нашого відродження, здобуло Котляревському славу і мабуть заохотило його до дальшої літературної праці. Друге видання „Енеїди“ вийшло в Петербурзі з друкарні Ґлазунова і мабуть йогож таки накладом.
Сам автор видав її уперве року 1809 в Петербурзі п. з. „Вергиліева Энеида на мало-
IX
