|
Чорна рілля.
Чорна рілля заорана
І кулями засіяна,
Білим тілом зволочена,
І кровію сполочена.
Лежить вояк на купині,
Накрив очи китайкою,
Китайкою червоною,
Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами,
Ані кому задзвонити!
Дзвонять коні копитами,
А вояки острогами.
Летить ворон з чужих сторон,
На могилі усідає,
Очі йому випиває.
Ходить мати гукаючи,
Сина свого питаючи:
— Ой я твого сина знаю,
Бо я з нього пояс маю! —
«Скажи мені, ворон милий,
Чи мій синок єще білий,
Чи ще оченьки ясненькі,
Та чи уста румяненькі?»
— Вже його уста синенькі,
Його личко вже чорненьке,
Я на личку присідаю,
Очі йому випиваю! —
|
