Хліб, виноград та сіль

Матеріал з Wikisource

Хліб, виноград та сіль

У одного короля були три доньки: одна – чорнява, друга – руда, а третя – білява. Найстарша була поганенька, середня – не дуже гарна, а молодша – і добра й зовні гарненька. Тому старші сестри заздрили їй. Було у короля три трони: один – білий, другий – червоний, а третій – чорний. Коли королю було радісно й весело, він сідав на білий трон, коли не дуже весело – на червоний, а коли гнівався,– то на чорний. От одного разу розсердивсь він на старших доньок і сів на чорний трон. Вони давай біля батька крутитися та підлещуватися до нього. Старша каже: – Сеньйоре тату, чи добре ви спали? Чи не на мене ви розсердилися, що сіли на чорний трон? – Так, на тебе гніваюся. – За що ж, сеньйоре тату? – За те, що ти мене зовсім не любиш! – Я? Та що ви, сеньйоре тату, адже я вас так міцно люблю! – А як міцно? – Як хліб! Похмурився король, але нічого не сказав, дуже йому відповідь сподобалась. Підійшла друга донька та й каже: – Сеньйоре тату, чи добре ви спали? Чого це ви на чорному троні? Чи не розгнівані ви на кого? – Так, розгніваний. На тебе. – За що ж, сеньйоре тату? – За те, що ти мене зовсім не любиш! – Я! Але ж я вас так міцно кохаю… – Ну як? – Як виноград. Пробурчав король щось крізь зуби, але, напевне, лишився задоволений. Аж тут підходить і третя донька весела й лагідна. – Сеньйоре тату, чи добре ви відпочивали? Чого це ви на чорному троні? Може на мене гніваєтесь? – Так, на тебе, адже ти мене не любиш! – Що ви, я дуже вас люблю. – Як же ти мене любиш? – Як сіль. Почув король таку відповідь, і як зарепетує: – Що таке?! Як сіль? Ах ти негідниця! Геть з очей моїх, і щоб я тебе більше не бачив! Наказав він відвести доньку до лісу і там стратити. Королева найменшу доньку дуже любила. Дізналася вона про королівський наказ і почала думати, як же її врятувати. В палаці був срібний свічник, такий великий, що Циццола – так звали найменшу принцесу – могла в ньому сховатися. Королева і повеліла їй сховатися в свічнику. – Продай цей свічник,– мовила вона своєму вірному слузі.– Як почнуть з тобою торгуватися, з бідняка бери якнайдорожче, а зі знатного сеньйора якнайдешевше, та й віддай свічник. Обійняла мати молодшу доньку, благословила її й поклала в свічник сушених фіг [інжирів], шоколаду й печива. Слуга виніс свічник на площу. Почали люди прицінюватись, але ніхто слузі до душі не припав, і він заломив небувалу ціну. Тут підійшов принц з королівства Високих Веж, оглянув свічник і запитав, скільки він коштує. Слуга назвав йому дрібну ціну, і принц повелів віднести свічник до свого палацу. Там його поставили в обідню залу, і всі придворні дивувалися його красі. Ввечері принц пішов у гості. Він не любив, коли на нього в палаці чекають, і тому слуги приготували йому вечерю, залишили на столі й пішли відпочивати. Бачить Циццола, що в залі нікого немає, вискочила зі свічника, з'їла вечерю і знову сховалась. Принц повернувся, а на столі ані крихітки! Задзвонив він у всі дзвіночки і давай лаяти слуг. Ті клянуться, що вечерю залишили, значить – його кішка, або собака з'їла. – Наступного разу всіх повиганяю геть,– настрахав принц, повелів принести другу вечерю, з'їв її та пішов відпочивати. Наступного дня залу було зачинено на всі замки, але трапилось теж саме. Розгнівався принц так лаявся, що ледве палац не тріснув. А потім замовк і каже: – Подивимось, що завтра буде. А наступного вечора він от що зробив. Скатертина до самого полу звисала, от він під нею й заховався. Прийшли слуги, поставили блюда з їжею, вигнали з кімнати кішку з собакою і зачинили двері на ключ. Ледве вони вийшли, зі свічника вискочила прегарна дівчина. Підбігла вона до столу й давай уплітати за обидві щоки. Вискочив тут принц і схопив Циццолу за руку. Почала вона вириватися, та тільки він тримав міцно. Тоді Циццола кинулась перед ним навколішки й розповіла йому про все. Принц закохався у неї до безтями. Заспокоїв він дівчину і говорить: – Скоро станеш моєю жінкою. А поки що сховайся знову в свічник. Всю ніч принц не міг очей стулити. Так палко він закохався. А зранку повелів принести свічник в свою кімнату: він такий красивий, що бажаю лишатися з ним і вночі. Потім принц наказав принести йому в кімнату якнайбільше їжі, тому що у нього апетит розгулявся. Принесли йому кави, потім сніданок, а там і обід і все – на двох. Ледве слуги вносили блюда, як принц зачиняв двері на ключ, випускав зі свічника прекрасну Циццолу, і вони весело пирували разом. Королева-мати, яка тепер мусила їсти наодинці, почала скаржитися: – Чим же я сину не догодила, чому він зі мною за стіл не сідає? Що я йому зробила? А принц усе прохав її ще трохи потерпіти,– у нього, бачте, важлива справа є. А одного прекрасного дня й говорить матусі: – Хочу женитися! – А хто ж наречена? – питає королева, а сама рада-радісінька. Принц у відповідь: – Хочу оженитися на свічникові! – Та ти з глузду з'їхав,– охнула королева і закрила обличчя руками. Але принц наполягав на своєму. Мати і так, і так його врозумляла, просила подумати, що люди скажуть. Але він не слухав і велів, аби через тиждень все було готове до весілля. В призначений день виїхало з воріт палацу багато карет. В першій їхав принц, а поруч із ним стояв свічник. Приїхали до церкви. Принц повелів нести свічник до вівтаря. Відкрився свічник – і звідти виплигнула Циццола, одягнена в шовк і оксамит, в дорогоцінному намисті та сяючих сережках. Обвінчалися вони, повернулися до палацу і про все оповіли королеві. Королева була жінка розумна, вона й каже: – Покладіться на мене, я вже зможу її батька провчити. Влаштували вони весільне гуляння і надіслали запрошення всім сусіднім королям. Позвали і батька Циццоли. Для нього королева наказала приготувати особливий обід: всі страви без солі. Гостям королева сказала, що молода нездорова й не може вийти до столу. Узялися гості за їжу. А у короля, батька Циццоли, суп виявився зовсім прісний. Він і давай бурчати собі під ніс: – Ну і кухар, забув суп посолити! І не з'їв ані ложки. Почали подавати йому інші страви, теж без солі. Король і вилку відклав. – Чого це ви не їсте, ваша величносте? Вам не подобається? – Ні, ні, що ви, все дуже смачно! – Чому ж ви не їсте? – Та так, знаєте, мені щось не хочеться. Спробував він м'яса, жував-жував, та несолений шматок у горло не лізе. От тут він і згадав слова своєї доньки, що вона любить його так міцно, як сіль. Розкаявся він, заплакав і говорить крізь сльози: – Ой я нещасний, що накоїв! Королева спитала, яка біда з ним трапилась, і він розповів їй про Циццолу. Піднялась королева з місця і повеліла покликати молоду. Кинувся король обіймати доньку, плаче, питає, як вона сюди потрапила, яким дивом воскресла. Послали за матінкою Циццоли і почали знову святкувати весілля… Відтоді всі вони зажили щасливо.