Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

XVII

або мѣсто них сивенька зазуля сумно закує погибель милого. Тогди она попала-ся богатому лютому нелюбови, або якому пройдисвѣту, тогда з усихаючих грудей тосклі викопуют-ся вздохи, душа в горованю лѣтае по за гори и снит в піўявно о миленьким, згадка й туга сумною пѣснею о погиблим спливає.  —  Другий дочуўши-ся на чужинѣ, що мила присилувана вѣнчати-ся з инчим, найчастѣйше з богачем, невертає-ся у свійню, розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присѣвши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозѣ, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим[1].  —  Любовніѣ пѣснѣ, де нема провини туги провѣвают гарною любостію, веселою буйностію, нетямливим веселієм, и сут поскочні до танка.  — 

До жіноцьких пѣсень причѣсляются всѣ обрядовіѣ. В сих не той смуток и горость що в думках. Пѣвцѣ ними за-


  1. Межи думками, що розжаренними страстьми промовляют, а думами дѣяньом и борбою жегущим, не льза загородити межу. Они дивним способом хаплют и обнимают-ся без розлуки (не включаючи тут чисто биличних) найчастѣйше розговоруют-ся дѣвиця з ледѣньом, син з матерою и пр. а кождоє своєю душею.  — 

2