"Буковина"

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
"Буковина"
Василь Сімович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

"Буковина"

(у пядесятліття засновин першого українського часопису на Буковині).

В січні цього року минуло рівно пядесят років, як заходом невеликої тоді української громади в Чернівцях появилося перше число «Буковини», «часописи політичної і наукової для народа руського». Часопис цей мав дуже велике значіння для зросту української національної думки на Буковині. На ньому виховувалися цілі покоління спершу до 90. рр. XIX. ст. нашого селянства й інтелігенції, пізніш інтелігенції самої. З неї просто спершу вчилися наші люди того, хто вони, чого їм хотіти й домагатися в житті – а далі, як боротися за свої права та шанувати ті здобутки, які дісталися нам через довголітню вперту боротьбу тих, що мали провід у національному житті Буковини. Тимто з приводу появи першого числа «Буковини» 1. (13.) січня 1885. хочемо присвятити їй декілька слів.

•••

Спершу декілька чисел. Розвивалася Газета дуже поволі, бо ж треба було спершу здобувати читача й підховувати його. Прокинулися до життя буковинські українці ще з кінцем шісдесятих років XIX. ст. (1869.). Але ж розбіжність у поглядах на національну справу, й головно брак віри у власні сили та звязане з ним москвофільство не давали тому життю розвинутися. Та з початком 80. рр. XIX. ст. декілька свідомих і енерґічних одиниць просто захопило всі дотеперішні установи у свої руки й почало творити нове життя на народніх основах. А для того, щоб можна було свої думки ширити, вони рішилися видавати свій часопис – поки-що двічі на місяць. Та вже від 1892. р. «Буковина» – тижневик, від квітня 1895, вона виходить уже чотири рази на тиждень, щоб із початком 1896. р. зробитися першим на Буковині денником. Тільки ж з різних причин із початком 1898. р. вона починає появлятися тільки тричі на тиждень, і так виходить уже й до вибуху світової війни. Коли край Буковину в вересні 1914. р. заняли російські війська – окупаційна російська влада заборонила видавати українські часописи. Тоді ввесь час, доки росіяни були в Чернівцях, «Буковина» виходила у Відні (як тижневик), і щойно, коли російські війська уступилися, часопис відновлено, але ж уже під назвою «Нова Буковина». З приходом румунів на Буковину, часопис «Буковина» по більш ніж трицятьох роках служби українському народові перестав виходити. При великому недостатку грошей довелося буковинським українцям скористати з чемности власника друкарні Чопа, що єдиний мав славянські черенки і що згодився часопис друкувати на-кредит. Згодом довги Чопові всі виплачено, та проте «Буковина» далі друкувалася в його друкарні, доки українці не придбали власної друкарні, куди 17. ІІІ. 1896. перейшла «Буковина» й де ввесь час друкувалася.

•••

Першим редактором «Буковини» був Юрій Федькович. Але ж, власне, поет тільки відповідав за редакцію, бо вже й нездужав і потрохи відбився був від громадської роботи. Вся редакційна робота спочивала тоді на Омеляні Поповичеві, що до самої смерти «Буковини» до неї дописував, та на Івані Тиминськім. Та вже тоді багацько праці вкладав у неї тодішній провідник буковинських українців, проф. Степан Смаль-Стоцький. Політичні й національно-освідомні статті все виходили зпід його пера. І так було ввесь час, доки він мав час стояти близько часопису...

По смерти Федьковича (1888.) рік вів редакцію письменник Павло Кирчів, а далі пять років незвичайно талановитий журналіст Сильвестер Дашкевич (1889 – 1894.), за якого «Буковина» стала тижневиком. Після передчасної смерти цього талановитого редактора рік газета спочивала в руках Василя Дутчака (до 1895.), а потім припадає для неї – розквіт за редакції Йосипа Маковея (1895—1897.), коли вона стала денником і з часопису для народу зробилася органом для української інтелігенції. З відходом Маковея до Львова на редактора «Літературно-Наукового Вісника» (1898.) – редактори міняються що року, що півроку – як ті образки в кінематографі: Степан Кравчук, Лев Турбацький (1898), Денис Лукіянович (1899), Йосип Шпитко (1900), на якийсь час ізнову Маковей (1901), а далі Микола Левицький і Василь Сімович, Антін Крушельницький, Лесь Гринюк, Остап Світлик, Ярослав Весоловський, Володимир Карбулицький, Йосип Безпалко, Франц Коковський, Остап Луцький, Лев Когут і нарешті перед самою війною Володимир Кушнір та Юрій Сербинюк, і т. д., люди в тому часі, молоді, здебільша тодішні університетські студенти.

Багато з тих редакторів виконувало тільки технічну роботу, бо й так від 1900. р. властивим редактором і відповідальним перед громадою за редакцію («за політичну лінію») був Омелян Попович. Але ж за редакції Ярослава Весоловського (1904-1905) «Буковина» піднеслася ще раз була дуже високо, до того самого значіння, яке мала вона за Й. Маковея.

•••

Вже від свойого першого числа «Буковина» клала собі за завдання поставити український народ Буковини «на рівний степень духового й морального розвою з иншими народами австрійської монархії». Вона проводила все думку, що народню працю треба спирати на власні сили, вела безпощадну боротьбу з москвофільством і виступала проти всякої злагоди з ним. Зате, в дусі поглядів тодішніх українських провідників, ставила вона все вимоги, щоб уряд заспокоював усі потреби українського народу, щоб він «зрозумів руську справу, аби пізнав, що русини, коли дасться їм, що ся їм належит... не думают шукати собі иншої вітчини поза границями Австрії» (ч. 10., 1889). Це була відповідь на різні закиди, що тодішнім українцям із усіх боків робили вороги самостійного розвитку нашого народу, на закиди, що ніби українці москвофіли. «Буковина», як і її духові батьки, проповідувала ввесь час т. зв. реальну політику (статті проф. Смаль-Стоцького на цю тему в «Буковині» за 1896. р. і досі ваги не втратили). Спираючись на австрійський уряд, вони старалися розвивати всі духові й матеріяльні сили народу, освідомлювати його національне й політично, вести його до визволу зпід чужої економічної залежности. Історія розвитку часопису «Буковина» є рівночасно частиною розвитку українського народу на Буковині.

Та самою Буковиною газета «Буковина» не обмежувалася. Вже у програмовій статті перші редактори згадували, що вони подаватимуть у часописі вістки про духове життя «галицьких, угорських і на Україні живучих братів, належачих до одної й тої самої великої родини вірних синів рідної неньки нашої матері Руси» – і всі 33 роки «Буковина» вірно цієї програми дотримувалася. Вона ввесь час помішувала дописи з усіх українських земель, окремо ж силу матеріалу з Галичини. Освітлення національного питання на Наддніпрянщині находило все свій вислів у окремих статтях тамошніх відомих діячів (О. Кониський, Б. Грінченко, М. Драгоманов, А. Кримський, М. Кононенко-Школиченко, М. Міхновський, В. Шемет, М. Коцюбинський і ин.). Із історичного погляду цікава передусім низка статей у фейлетонах на цю тему Б. Грінченка (Вартовського) з 1892. (чч. 26-51) та з 1893. (чч. 5-38) т. зв. Листи з України Наддніпрянської, які викликали теж цікаву відповідь М. Драгоманова в 1893. у (ч. 20-43) – бо ж обидва письменники були не мов представниками двох різних течій між тодішнім українським громадянством Наддніпрянщини – національно-демократичної й радикальної.

Взагалі до фейлетону редакція «Буковини» прикладала, зовсім справедливо, все велику вагу, бо ж фейлетон українській буковинській громаді мусів тоді заступити брак окремого літературного журналу. Головно високо поставив був фейлетон Маковей, Весоловський і О. Луцький. За Маковея «Буковина» стала немов осередком тодішнього українського літературного життя, нарівні з тодішньою львівською «Зорею». Сам Маковей у фейлетоні 248-250 ч. «Буковини» за 1896. р. начисляв 18 старших і 12 «молодших» письменників, що містили свої твори в Буковині при чому деякі були дуже великі (н. пр., Кобилянської «Царівна»), деякі ж автори поміщували й по кілька творів. Маковей умів притягати до письменства нові й нові сили, вів із ними листування, поміщував їх перші літературні твори у своїй редакції. Багато талановитих письменників саме з «Буковини» почали свою письменницьку діяльність (Ярошинська 1886., Галіп 1894., Марко Черемшина 1896.). Зокрема велику вагу для тодішніх читачів мали талановиті фейлетони Маковея «З життя», які з великим дотепом освітлюють «тіні» тодішнього народнього життя. Деякі з них і досі своєї ваги не втратили.

•••

Той, що буде колись писати історію українського національного руху на Буковині, мусить спинитися й на «Буковині», що почала виходити перед 50 роками в Чернівцях. Без неї не буде той рух повний і не буде зовсім зрозумілий. Згадуючи ту роботу, що для нашого народу на Буковині зробив цей часопис, ми воскрешуємо в собі цілий ряд постатей, що посували наперед віз національної роботи в цій закутині нашої землі, і з вдячністю згадуємо й їх, і їх працю.