"Гола Пристань - часопис"

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гола Пристань[ред.]

Гола Пристань (ГП) — населений пункт, що розташовано на лівому березі річки Конка, лівої притоки Дніпра, в 18 км. від міста Херсон.

Тут у першій чверті XVIII ст. козаки Олешківської Січі будували човни і відправлялися на рибну ловлю в Дніпровський (Великий) лиман, возили сіль з Прогнойских соляних промислів. Місце на пустельному піщаному березі Конки, з якого у той час козаки переправлялися через Дніпро, називали Голим Перевозом.

ГП відома з 1709 року, входила до складу Збур'ївської волості (рос. Збурьевская волость) Дніпровського повіту (Днѣпровскій Уѣзд): з початку 18-го століття — Катеринославського намісництва, з грудня 1796 р. — Новоросійської губернії, а з 1802 р. і до 1920-х рр. — Таврійської губернії (Таврическая губернія).

В 1923 р. з волостей: Збруївської, Покровської, Бехтерської з центром в ГП радянською владою встановлено Голо-Пристанський район (волость) Херсонського округу (повіту).

Після адміністративно-територіальної реформи 1930 р. ГП - центр району І (найвищої) категорії.

За часів нацистської окупації 1941-1943 ГП була центром однойменного району (нім. Rayon Golaja Pristan) Олешківського округу (Kreisgebiet Aleschki) у складі напів-округи Таврія (Teilbezirk Taurien) генеральної округи Крим (Generalbezirk Krim) райхскомісаріату Україна (Reichskommissariat Ukraine).

З 1958 р. ГП набуває статус міста районного значення в Херсонській області УРСР, є адміністративним центром Голопристанського району.

У 2016 р. населення ГП близько 15 тис. осіб.

ГП було віднесено до курортів ще за часів Російської Імперії. Статус курорту загально-державного значення було підтверджено постановою радянської влади у 1926 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1391 Гола Пристань віднесена до курортних міст. На околиці міста знаходиться грязьовий приморський курорт ‘Гопри’.

1709[ред.]

Виникає невелике село. Першими поселенцями становляться волелюбні селяни-втікачі, які займалися ловом риби і полюванням.

1774-1783[ред.]

У 1783 р. Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії

1786[ред.]

Офіційно вважається роком заснування ГП. З’являється невелике казенне село. Селяни ГП займаються рибним і мисливським промислом. Цьому сприяє велика кількість риби в річках Конці, Чайці, Дніпрі та озерах і дичини — в плавнях, а також можливість збувати видобуток в прилеглому Херсоні. [1]

1787[ред.]

У 1787 р імператриця Катерина II здійснює подорож на південь, що має назву "Шлях на користь", перевіряючи готовність до нової війни. У низку свят входять огляди військ і флоту: в Кременчуці, у Перекопу, в Херсоні, в Севастополі. Після того як у липні 1787 р. Катерина II повертається до Петербурга, 5 серпня в Стамбулі заарештовано російського посла Булгакова, а 13 серпня Оттоманська Порта офіційно оголосила війну Російській імперії.

Чорноморське узбережжя було розділено на три ділянки оборони. Район Дніпровсько-Бузького лиману очолив генерал-аншеф Олександр Суворов. Головним завданням для нього стає захист Херсона. [2]

У рапортах Суворова за 1787-1788 рр. Гола Пристань згадується неодноразово.

30 серпня 1787[ред.]

Рапорт Г. Потемкіну №40. м. Херсон:

«Перебежавшие сего месяца 20-го числа с Березани из-под Очакова бывшие запорожцы 55 человек на Кинбурнскую косу прибыли на двух лодках к Голой пристани под Херсоном и, как добровольное желание объявили действовать против турок, отданы от меня в ведомства господину контр-адмиралу Мордвинову и обретаться будут при Глубокой временно.

Генерал Александр Суворов». [3]

1788[ред.]

14 червня 1788[ред.]

Рапорт Г.Потемкіну №769:

«Повелением вашей светлости от 12 июня за №313-м касательно батарей на Кинбурнской косе и о прибавлении пушек артиллерии от господина генерал-аншефа и кавалера Меллера за №316-м, что оная артиллерия в осьми орудиях осадных или частью и полевых отправлена будет до Голой пристани ...

Генерал Александр Суворов». [3]

1796[ред.]

В ГП налічується 208 жителів [1].

Грудень 1796[ред.]

ГП з грудня 1796 року входить до Новоросійської губернії.

1804[ред.]

У 1804 р. до ГП прибувають державні селяни - переселенці з Полтавської, Київської, Орловської та Курської губерній [1].

1805-1810[ред.]

У 1805-1810 рр. до ГП прибувають державні селяни - переселенці з Полтавської і Чернігівської губерній.

У 1810 рр. до ГП також прибувають державні селяни - переселенці з Київської, Орловської та Курської губерній [1].

1821[ред.]

Дніпровський повіт (Днепровский уезд) - 1821 р.

1822[ред.]

Вже до 1822 року кількість дворів збільшилася до 230, а населення — до 1417 осіб (728 чоловіків та 689 жінок). Селу було відмежоване 15 933 десятини землі, в т. ч. 1451 десятина орної, 8026 — сінокосної, 6100 — незручною, 322 десятини займали плавні і 34 — село. Жителі займалися скотарством, переважно розведенням овець. Оранку землі під посіви виробляли тільки для власних потреб, при цьому орної землі на ревизську душу припадало по 2 десятини. Селяни сіяли жито, просо, льон, ячмінь, коноплю, займалися баштанництвом. Супіщані ґрунти орали волами. [1]

1832[ред.]

До 1832 в селі працюють два вітряки. На Конці і Дніпрі розвивалися судноплавство і каботажна торгівля. [1]

1833[ред.]

У 1833 р. і без того низькі на незручних ґрунтах врожаї постійно перебували під загрозою стихійних лих - піщаних бур, сарани і засух знищували посіви.

1839[ред.]

Завдяки розташуванню на перетині водних і суходільних шляхів, ГП стає важливим портовим містом. З'являються судновласники, розвивається ремісництво і торгівля.

У ГП засновано товариство «вільних матросів», куди записуються селяни, міщани та вільні молоді люди.

У 1839 р. стихійне лихо, неврожай. - і без того низькі на незручних грунтах врожаї постійно перебували під загрозою стихійних лих - піщаних бур, сарани і засух знищували посіви.

1843[ред.]

У 1842-1843 роках, через ГП пройшло 535 суден і 200 плотів з вантажами більш ніж на 2.5 млн. крб.[1]

1846[ред.]

У 1846 р. стихійне лихо, неврожай.

1847[ред.]

У 1847 р. стихійне лихо, неврожай.

1850[ред.]

У 1850 р. стихійне лихо, неврожай.

1853[ред.]

У роки Кримської війни (1853-1856) ГП виявляється ближнім тилом російської армії. [1]

1854[ред.]

Ось яку картину малює «Одесский вестник» за 1854 р .:

«К юго-западу от Херсона раскинулось в песках село Голая Пристань; посреди села стоит небольшая, но довольно красивая церковь; население занимается преимущественно землепашеством; село разделено на две части: прибрежную и степную, прибрежная выстроена в глубоких песках, лишенных всякой растительности, другая часть по соседству с озером расположена тоже на песке, но смешанном с небольшим количеством чернозема. В самом селе нет ни одного сада».

Спочатку ГП ділилася на дві частини: Перевіз і хутір Голий.

Перевіз - це пізніше пристань і навколишній цього місця район. Хутір Голий - це район, де пізніше у радянські часи 20 ст. було розташовано колгосп, потім радгосп, потім все було поступово об'єднано в одне. Все одно територія їх на картах ще довго залишалася роз'єднаною, кордоном був провулок Прикордонний. Таким чином, південна частина ГП від провулка вважалася сільською територією, північна частина — міської.

Частина жителів розробляла плавневі землі під городи, вирощувала на пісках баштанні культури. Збільшився промисловий лов риби не тільки в річках і озерах (Ляхове, Калинове, Погоріле), але і в ставках. За користування рибальськими угіддями селяни-рибалки виплачували власникам та орендарям-посередникам від 20 до 150 крб. за сезон. Улов продавали на місцевому базарі або оптом здавали херсонським купцям.

1855-1856[ред.]

У 1855 і початку 1856 року в ГП посилено споруджувалися оборонні укріплення, порохові погреби. Для захисту Херсона від ворога з боку моря між притоками Дніпра Конкою і Чайкою був насипаний земляний вал, а на ньому встановлена берегова батарея. У районі переправи розташовувалася друга батарея, а провідні до переправи і березі Конки дороги були перекриті загородженнями. На пристрої голопристанських батарей були зайняті 3393 людини і 3003 підводи. Закинувши свої господарства, селяни виконували численні повинності: ремонтували дороги, мости і гати, перевозили поранених і війська, провіант і фураж, будували голопристанські зміцнення і дамби у Чонгарського моста. Торговці і судновласники наживалися на постачання для армії. Тільки за один рік війни (1855- 1856 г.) судновласники ГП і Олешок за переправу військ через Дніпро отримали 2576 крб. 36 копійок. [1]

L'Illustration 676 - Гола Пристань - воєнні переміщення часів Кримської війни (09 Feb 1856)

1857[ред.]

Після Кримської війни стало інтенсивно розвиватися сільськогосподарське виробництво.

Всередині 19 в. в Г. П. було відкрито синагогу [4].

1858[ред.]

Письменник і етнограф О. С. Афанасьєв-Чужбинський відвідав терени Дніпровського повіту, між іншими селами — ГП.[5]

1864[ред.]

Згідно з [6] у селі була річна пристань, переправа через Конку та Дніпро, одна православна церква, налічувалося 384 дворів, 2947 мешканців, з яких 1462 чоловік та 1485 жінок. Стояв кордон соляної варти, проходили тижневі базари.

1866[ред.]

Відповідно до закону від 24 листопада 1866 року про поземельний устрій державних селян за Голопристанським суспільством було закріплено 10687,7 десятини придатної землі і 9353,5 десятини - незручною (плавки, шелюжні зарості), за що селяни повинні були щорічно вносити в казну державну оброчну подати (10,3 крб. з ревізькій душі або по 1,5 крб. з десятини). [1]

1867[ред.]

З 1867 р. в ГП працювала пошта, доставляється кореспонденція один раз у тиждень. Також у 1867 р. відкрили однокласну церковно-приходську школу. [1]

1868[ред.]

У міру розвитку торгівлі (вовною, рибою, овочами, кавунами, сіллю, зерном та інше.) старий причал, що було споруджено ще за часів запорожців, перестав задовольняти зрослі потреби в перевезеннях і його було замінено земської торгової пристанню у 1868 р. Біля неї було розташовано складські приміщення. [1]

В кінці 60-х років щорічне число суден, що заходили в Голу Пристань, склало 1 тис., А річні обороти досягли 3 млн. крб. Через Голо-пристанський порт з південно-західних поміщицьких економій Дніпровського повіту в глиб країни і за кордон вивозилося понад 15 тис. чвертей (1 чверть сипучих речовин = 209,9 літра) хліба (зерна), до 10 тис. пудів мериносової вовни і до 300 тис. пудів солі, видобутої на Прогнойському промислі. [1]

У навігаційний період, що тривав з травня по листопад, з ГП вивозилися хліб і сіль до Одеси і Миколаєва, ліс, який надходив з верхів'їв Дніпра, - до Севастополя, Ялти, Феодосії, Євпаторії, азовських портів. На зворотному шляху з Ростова і Таганрога на Херсонщину доставлялося кам'яне вугілля. [1]

Торговельна пристань (Гола Пристань), що збудовано у 1868 р.

З 1868 р. голопристанців обслуговувала Збур'ївська лікарська дільниця і лікарня на 11 ліжок. [1]

1870[ред.]

«...Наприкінці теперішньої вулиці К.Маркса, де вона з’єднується з Першотравневою, більше двохсот років тому нічого примітного, крім шатер, не було. Розміщувалися вони на широкому й високому пагорбі, що займав чимало місця (від теперішньої школи №1 в бік ринку 6-7 будинків навколо).

Поруч тулилися мазанки, в яких мешкали великі сім’ї. За браком місця частина розташовувалася в шатрах.

Мешканці мали низькі й закурені, зліплені з глини й очерету кузні. Тут вдень і вночі палали вогнища й кувалася нехитра селянська збруя. Городів ковалі не саджали, вважали чомусь місце, на якому жили, священним. Не дозволяли робити цього й молодшим...» [7]

До кінця XIX в. Гола Пристань стала торговим селом з міським укладом життя.

У 1870 р. відкрито земську школу. [1]

1874[ред.]

ГП була знаним центром спорудження вітрильників у ХІХ ст. У вересні 1874 р. розпорядженням Міністерства фінансів було надано кредит 3000 крб. для відкриття мореплавних класів у Керчі, Севастополі та ГП (по 1000 крб. на кожний). У Положенні останнього навчального закладу було записано таке:

«на основании Высочайше утвержденного Положения учреждается в поселке Голая Пристань мореплавный класс для преподавания в оном познаний необходимых для штурманов каботажного плавания ... мореплавный класс открыт для безвозмездного в нем приобретения познаний слушателями всех сословий и возрастов, преимущественно же из семейств общества поселка Голая Пристань, по представлении только свидетельства об умении читать и писать и о том, что они производили уже плавания на судах, а также о привитии оспы. Преподавание в классе производить со дня закрытия и до начала открытия навигации» [8][9].

1875[ред.]

У 1875 р. в ГП з ініціативи Товариства сприяння російській торговельного мореплавства (Общества содействия русскому торговому мореходству) Морським міністерством було відкрито морську двокласну школу - мореплавні класи (розташувалися в центрі села, в будинку де міститься сучасна центральна дитяча бібліотека), які очолював до 1885 року Олексій Васильович Калюжний.

Олексій Васильович Калюжний, завідувач класами 1975-1885рр — 188х р.

Сучасний вигляд будинку, де було розташовано мореплавні класи

У той час гас (керосин), або фотоген, Чорним морем та Каспієм возили бочками (барелями). В 70-ті роки брати Артем'єви з Астрахані переобладнали свої вітрильні дерев'яні шхуни під наливне перевезення нафтопродуктів. Товариство сприяння розвитку торговельного мореплавства звернулась через мореплавний клас і до голопристанських судновласників.

Відповідь Калюжного: «Ваши превосходные советы о перевозке нефти, разъяснения и наставления нашим каботажникам в настоящем году не привели к желанной цели. Дело перевозки керосина для них совершенно новое, неизвестное. Затратить тысячи рублей на предприятие, выгоды которого для них в тумане, они не решаются».

...Працювала в селі і церковно-приходська школа для хлопчиків. Чимало її випускників, ставши юнаками, змогли вступити до морської школи.

У 1870-х рр. було відкрито талмуд-тора [4].

Серед дорослого населення 80 % були неписьменні.[1]

1884[ред.]

1884 - “Историко-статистический очерк общего и специального образования в России”

У 1884 р. відбувся перший переділ землі, в результаті якого на готівкову душу (в селі було 2794 людини чоловічого населення) припало до 2,5 десятини ріллі, до того ж в трьох різних місцях, на ревізську душу припадало по 6,8 десятини). [1]

Згідно з переписом 1884 р. у селі налічувалося 459 дворів, з яких 40 належали в основному ремісникам, матросам, дрібним торговцям, які не мали наділів.[1]

З 419 господарств, які займалися землеробством, 167 взагалі не сіяли, 182 засівали до 10 десятин. Це була сільська біднота, яка становила 349 дворів (76%). Вона змушена була заробляти кошти на існування в чужих господарствах. 62 дворів були середняцькі, 8 куркульських дворів засівали по 90 десятин надільної і орендованої землі і мали 10 буккерів, в середньому по 3 коня, 5-6 волів, 4-5 корів, по 25 і більше овець і по 3-4 свині. У той же час 92 двору не мали ніякої худоби, 180 - робочої худоби. У 5 куркульських господарствах широко використовувалася праця найманих працівників.[1]

У селі налічувалося 17 бездомних сімей.[1]

1885[ред.]

мореплавними класами Голої Пристані керував опікунський комітет у складі: голова – К. А. Хрисоскулі, члени – завідувач класом Василь Васильович Лобода, П. К. Волков, В. Д. Овдєєнко, П. Г. Клок, З. Л. Шаповаленко, Н. П. Хоменко, серед яких були колишні штурмани та шкіпери, випускники Херсонського училища торгового мореплавства. [9]

Василь Васильович Лобода - фото початку 90-х років ХІХ ст.

Василь Васильович Лобода - випускник херсонських класів 1884 року, який став найавторитетнішим викладачем, а потім і завідувачем Голопристанської мореплавних класів ІІ розряду.

Заняття в класах проводилися щоденно з 9-ї ранку до 2-ї пополудні, розпочинались із закриттям навігації – наприкінці листопада і тривали до березня наступного року. У класах навчалося 35 вихованців, поміж яких: дворян – 2, купців – 1, міщан – 10, селян – 22; вік коливався від 17-ти до 29-ти років. Як бачимо, більшість вихованців невеличкого (у порівнянні із Херсоном та Миколаєвом) містечка складали селяни, верхня межа віку також була вищою, ніж у міських класах. Цей факт пояснюємо бажанням селян займатися більш стабільною, у порівнянні із сільським господарством, справою (сезон перевезень на півдні сягав 9 місяців, зароблені гроші виплачувалися незалежно від погодних негараздів, що губили врожаї). Вихованців мореплавних класів Голої Пристані також було розподілено на два відділення:

  • старше, в якому вивчалися такі предмети, як: навігація, тригонометрія, геометрія, арифметика, географія, морська практика, лоція, торговий статут – усе необхідне для набуття звання штурмана каботажного плавання;
  • молодше, в якому вихованці вивчали початки арифметики, стислий огляд математичної, фізичної та політичної географії, портові міста в усіх країнах світу, відомості про компас, лаг, лот, румби, карти, геометричні фігури, такелаж, паруса.

Отже, зміст морської освіти був достатньо вузький, проте забезпечував необхідну підготовку до складання сертифікаційних іспитів. [9]

У двокласних мореплавних школах, випускали шкіперів каботажного плавання. Для далекого плавання вони зараховувались штурманами (помічниками). Найчастіше продовжували навчання в Херсонському училищі або здавали іспити на свідоцтва, зібравши необхідний плавальний ценз. [Shumey]

1886[ред.]

Відповідно до закону від 12 червня 1886 селяни були переведені на викуп землі. Вони зобов'язані були замість державної оброчної податі вносити в казну протягом 44 років викупні платежі. При цьому викупна сума на 45% перевищувала суму оброчної податі.[1]

Щорічно голопристанці виплачували 6007,7 крб. Крім того, викуп обтяжує земськими і мирськими зборами в сумі 1583,9 крб. Щоб сплатити податки і різного роду збори і дотягнути до наступного врожаю (врожаї жита і пшениці в той час становили всього 25 пудів з десятини), безземельні і малоземельні селяни змушені були орендувати землю. Так, наприклад, вони всією громадою знімали під випас 130 десятин солонців за 95 крб. без права оранки землі.[1]

1889[ред.]

З давніх-давен жителі ГП помітили цілющі властивості місцевого соляного озера. Купаючись в озері, користуючись його грязями, вони лікували рани, висип, лишаї, болі в суглобах. Це приваблювало чимало людей, які страждають недугами. У зв'язку з цим в червні 1889 р. Херсонське повітове земство відкриває тимчасову невелику водогрязелікарню на озері Соляне, яка пізніше була розширена. На межі століть грязьовий курорт приваблював багатьох людей, сюди приїжджали на відпочинок і лікування дворяни з Петербурга, Москви та інших російських губерній. Влітку в ГП прибувало близько тисячі курортників.

1890[ред.]

До 1890 року в ГП діяло п'ять початкових шкіл: 3 - однокомплектной з трирічним терміном навчання земські і 2 однокласні (два роки навчання) церковноприходские, в них працювало п'ять вчителів, навчалося 362 учня (з них 109 дівчаток). [1]

1893[ред.]

З огляду на постійний наплив хворих на ревматизм до цілющих вод Соляного озера, Херсонське повітове земство в 1889 р. відкрило тут невелику грязелікарню. У 1893 р. відкрилася амбулаторія, де допомога хворим надавали лікар і фельдшер. [1]

1897[ред.]

До кінця XIX ст. ГП стала торговим селом з міським укладом життя.

В селищі Гола Пристань - 2700 мешканців (з них 667 євреїв [4].). Для порівняння в місті Олешки - 8999, в містечку Каховка - 4000, в пристані Скадовськ - 2000 мешканців.

Загалом за переписом 1897 року населення Дніпровського повіту становить 212 241 особа. Національний склад повіту за ознакою рідної мови [10]:

• українці - 156 151; • росіяни - 42 180; • євреї – 6298; • білоруси - 3005;

• німці – 2691; • поляки – 556; • татари – 506; • румуни/молдовани - 432;

• чехи – 48; • вірмени – 47; • французи - 46 мешканців.

1900[ред.]

Сільска управа с. Гола Приствнь — 1900 р.

1902[ред.]

Гола Пристань — батьківщина радіозв'язку, саме тут в 1902 році з ініціативи великого російського вченого і винахідника О. С. Попова була обладнана перша на Україні громадянська радіостанція, вперше здійснено бездротовий зв'язок між Херсоном і ГП.

"... Вже у 1900-х роках минулого століття в Голої Пристані діяло кілька шкіл різних розрядів... у церковно-приходській школі, що розташовувалася на головній вулиці містечка - нині Першотравневій - за квартал від теперішньої середньої школи №1, вчителювала Ганна Олександрівна Якубинська (Абакулькіна). Родом з Малих Копанів, вона все життя мешкала в крихітній кімнатці при навчальному закладі... “

1904[ред.]

До початку 1905 р. у ГП було створено соціал-демократичну групу, члени якої проводили агітаційну роботу серед селян, поширювали в ГП, Старої та Нової Збур'ївка прокламації і брошури, влаштовували мітинги. [1]

1905[ред.]

На рубежі століття багато підприємств у місті належали євреям.

У 1905 р. стався погром, в якому було зруйновано 2 єврейські магазини. Погром був зупинений не владою, а селянами, які не брали участі в нападі на євреїв. [11]

1906[ред.]

Січень 1906[ред.]

У січні 1906 р Голопристанський селянин Н. І. Краснощок (колишній унтер-офіцер) за антиурядову агітацію був схоплений і поміщений в Олешківських в'язницю. [1]

Червень 1906[ред.]

У червні 1906 р. в ГП поширювалися нелегальні брошури та листівки РСДРП. У роки приходу реакції посилилися переслідування революційно налаштованих селян, звичайним явищем стали обшуки, під час яких конфісковувалися антиурядова література. [1]

1907[ред.]

Під впливом розгорнулися в країні революційних виступів 1905-1907 рр. селяни ГП виступали з вимогами збільшення наділів на душу, зниження податків, а також свободи слова, друку, зборів і спілок. Спільно з селянами Старої і Нової Збурьевок, Бехтер і Чулаківки селяни почали самовільно випасати худобу на поміщицьких землях, рубати плавневий ліс. Здійснюючи підпали в економіях Классена, Шредера, Фальц-Фейна, вони гнали робочу худобу, вивозили хліб, сільськогосподарський інвентар. Для придушення селянських виступів царський уряд направив в Дніпровський повіт військові частини. У ГП знаходилося 19 стражників. Хоча хвилювання селян було придушено, окремі виступи тривали.[1]

В 1907 році відбувся один з випусків жіночого класу. Тридцять дівчат у віці 11-12 років з’явилися на серйозні екзамени. Ті з них, які витримають їх і отримають документи про успішне закінчення трьох класів можуть вчитися далі в іншому місці. Відмінно склали іспити шестеро: Віра Лук’янченко, Фрося Щурова, Наталя Передрій, Поліна Полуботіна, Паша Чабанова, Фрося Лук’янова.…

У 1907 відкрито єврейську лікарню [4].

1908[ред.]

Повінь 1908 р.

1909[ред.]

У 1909 були 2 єврейські кладовища, товариство єврейської взаємодопомоги, 4 хедера 50 учнями (хедер - початкова єврейська школа), безкоштовне чоловіче єврейське училище [4].

1910[ред.]

З 1910 р. у ГП працювали: пивоварний завод, понад 50 приватних торгових підприємств з щорічним оборотом в 675 тис. крб., Збиралися ярмарки і базари. Місцева пристань переправляла понад 800 тис. пудів хліба.

Зі звіту про стан расколосектантства в Таврійської єпархії за 1910 рік:

Хор співочих Миколаївської церкви, 1910

... колишній виборний староста Кирило Лук’янченко, прагнучи будь-що розширити навчальну мережу села, на одній із сходок вніс пропозицію збудувати ще одну школу (нині №4 - старий корпус). Громада підтримала його одностайно. Тоді Лук’янченко , скинув шапку, взявши з собою свідків, обійшов усі двори. Кидали, хто скільки міг.”[1]

1911[ред.]

На зібрані кошти придбали матеріали, збудували в 1911 році школу. Рік забудови вибили на металевому козирку.…

6-8 серпня проводили ярмарок, нижче вказано оборот у крб. та дати.

[12]

1912[ред.]

Відкрилася ще одна земська школа. У всіх шости школах працювали шість вчителів, в них налічувалося 500 учнів. [1]

У 1912 р. грязелікарню було розширено, щоб вона могла б сприйняти як сезон 400 хворих. [1]

Повінь 1912 р.

1913[ред.]

Напередодні першої світової війни в ГП проживало близько 9 тис. осіб. Влітку тут перебувало, крім того, понад 1 тис. осіб курортників. [1]

Опис портобудівельних робіт в 1913 році

Село забудовувався уздовж р. Конки і озера, в основному саманні хатами, критими очеретом і соломою; в куркульських господарствах переважали кам'яні будинки під черепичним дахом. [1]

Незважаючи на все зростаюче значення села як порту, вигляд його залишався непривабливим. Тут майже не було дерев. Витягнувся в довжину площа ділила село на дві частини. У прибережній половині, особливо пустельній, уздовж дороги понуро стояли криті очеретом саманні хати, загрузли в глибоких пісках. [1]

У центрі виділялися дерев'яна церква, будинок колишнього соляного правління, лавки, добротні будинки багатіїв. У степовій, що примикала до озера, частини села, вирощувалися овочі та баштанні культури. І тільки за озером, в кучугурами, виднілися верби, посаджені з метою зміцнення пісків, постійно здіймалися від степового південного вітру. [1]

Коментар: Через сто років всі комуналки по вулиці Кірова, Горького, Навчальної, Орджонікідзе, переліком Курортний і Поштовий - це і є будинки тих «куркулів» (ТО був єврейський квартал з синагогою і єврейською школою).

Хор Слободської церкви с. Гола Пристань

У 1913 р. працювали дві аптеки (приватна і земська).

Працює фото-студія Щербини С.А. Фотограф Щербина жив ззаду сучасної будівлі міськради.

1914[ред.]

Путеводитель Русскаго общества пароходства и торговли”, 1914

Шкіпер Петро Максимович Варакута - випускник голопристанської мореплавної школи - 1914 р

1915[ред.]

1915 - готель Мендельсона

1916[ред.]

У 1916 році була проведена велика депортація євреїв Прибалтики. Євреїв депортували з прифронтової зони як "потенційних шпигунів". По всій імперії єврейські організації збирали гроші на допомогу депортованим. У ДААРК ф. 26 оп 3 д. 1043 є списки та листування про направлення в Таврійську губернію 3000 євреїв, висланих з театру військових дій, серед яких дуже багато з Ковно. Вони були відправлені у Бердянськ, Мелітополь, Оріхів, Ногайськ. Також збереглися списки тих, хто робив пожертвування, наприклад, величезний список євреїв ГП, які вносили пожертви на користь біженців [13].

1917[ред.]

Перша світова війна посилила тяжке становище селян. Селянські господарства, втративши тягла і робочих рук, приходили в занепад. Скоротилися посіви. Зникли товари першої необхідності. Нестримно зростала дорожнеча. З фронту приходили похоронки, сповіщають про загибель годувальників. Багато сімей голодували. Серед населення зростало невдоволення війною, дорожнечею, політикою царського уряду. [1]

10 вересня 1917[ред.]

Спалахнув бунт доведених до відчаю солдаток, які вимагали відновлення довоєнних цін і збільшення розмірів пайка. [1]

1918[ред.]

Січень 1918[ред.]

Наприкінці січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Голопристанська Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів приступив до здійснення ленінського Декрету про землю. Були взяті на облік і розподілені між селянами земля і сільськогосподарський інвентар великих землевласників. [1]

Лютий 1918[ред.]

У лютому 1918 р. трудящі здали надлишки хліба в фонд допомоги голодуючим робочим Петрограда і Москви. [1]

Однак перші заходи в області радянського будівництва на селі були перервані почалася в березні 1918 р. окупацією України військами кайзерівської Німеччини. [1]

Квітень 1918[ред.]

8 квітня 1918 р. 11-й штурмовий батальйон австрійського війська (Sturmbataillon 11) окупував ГП, створивши плацдарм на південному березі Дніпра. Через два дні підрозділи батальйону взяли Берислав та Дніпровський міст. Це був єдиний випадок залучення австрійських військ в окупації Таврії німецько-австрійськими військами. [14]

Літо 1918[ред.]

Сформований партизанський загін під командуванням колишнього солдата П. Г. Шимкова влітку 1918 р. розгромив гетьманську варту. [1]

Листопад 1918[ред.]

У листопаді німецько-австрійські війська залишили ГП. Після них у село прийшли петлюрівці. [1]

1919[ред.]

Січень 1919[ред.]

З кінця січня 1919 Гола Пристань виявилася в зоні англо-франко-грецької інтервенції. [1]

18 березня 1919[ред.]

В ГП було відновлено Радянську владу, обрано ревком на чолі з Чумаченко Данилом Федоровичом.[1]

З запасів хлібного складу бідняцьким господарствам були видані насіннєві позички для засіву полів. Почалася підготовка до виборів до Ради. [1]

Травень 1919[ред.]

У травні 1919 р. радянська влада знову була перервана заколотом отамана Григор'єва. [1] На Півдні України 6-та Українська радянська дивізія Червоної армії на чолі з отаманом Н. Григор’євим повстала проти большевиків. [30]

27 червня 1919[ред.]

Четвер. Виїхати з ГП не можна тому, що зміна уряду і пароплави не йдуть. [15]

Липень 1919[ред.]

На початку липня 1919 р. в село увірвалися денікінці. Вони грабували населення, жорстоко розправлялися з радянськими активістами і їх сім'ями, ловили на вулицях робітників і били шомполами, кидали до в'язниць. У перші ж дні була розстріляна група робітників, в т. ч. один з організаторів більшовицького підпілля в період англо-франко-грецької інтервенції Ф. Тесленко, повішені 20 людей. У селі відновилися дореволюційні порядки; земля, відібрана селянами у поміщиків, була повернута колишнім власникам. Деякі голопристанці йшли в партизанські загони. [1]

Із приходом до ГП денікінців, уродженець села Терещенко Іван Микитович приєднався до «добровольчої сотні білогвардійського офіцера Поперека». [30]

18 липня 1919[ред.]

Четвер. Закричали, що видно аероплан мабуть червоно-армійський. Хлопчики казали, що бачили у нього на крилах червоне. Аероплан кинув бомбу, в нього теж стріляли. Від нього був початок всіх лих. Стріляли весь залишок дня. [15]

19 липня 1919[ред.]

П'ятниця. Вночі, вранці стріляли, і цілий день теж пострілювали. [15]

20-21 липня 1919[ред.]

Ці дні було приблизно спокійно. [15]

22 липня 1919[ред.]

Понеділок. З ранку, приблизно з одинадцяті, почали стріляти. Так ще не разу не стріляли. Два снаряди потрапили близько нас. [15]

20-21 липня 1919[ред.]

Знову було приблизно спокійно. [15]

25 липня 1919[ред.]

Четвер. Гола-Пристань. Почали стріляти. Виявилося, що гармата у червоноармійців не розбите і стріляли в Голу-Пристань з неї. [15]

29 липня 1919[ред.]

Понеділок. 30 липня з ранку очікується бомбардування Голої-Пристані. [15]

30 липня 1919[ред.]

Вівторок. У ліс від бомбардування ми не пішли через дощу, але і тому що не стріляли. [15]

31 липня 1919[ред.]

Середовище. Сьогодні дійсно в Херсон пішов пароплав з військами і взяв з собою кілька сестер милосердя з грязелікарні. [15]

3 серпня 1919[ред.]

Субота. Поїхали в Херсон ми на дубці. [15]

1920[ред.]

Лютий 1920[ред.]

На початку лютого 1920 р. частини Червоної Армії відбили ГП у денікінців. [1]

Квітень 1920[ред.]

У квітні 1920 року була створена перша сільськогосподарська артіль. [1]

Червень 1920[ред.]

У червні 1920 р село захопили врангелівці. За відмову служити в білій армії були розстріляні селяни Г. І. Лисенко та І. Т. Голенко.

Жовтень 1920[ред.]

Врангелівці настільки завзято обороняли лівобережний форпост, що червоноармійські десанти, неодноразово (в серпні, вересні та жовтні) висаджують тут, змушені були відступити під натиском переважних сил ворога. [1]

17 жовтня 1920[ред.]

17 жовтня 1920 р. частини Червоної Армії у взаємодії з дивізіонами канонерських і пошукових суден Чорноморського флоту звільнили ряд населених пунктів: Олешки, Козачі Лагері та ГП. [1]

18 жовтня 1920[ред.]

18 жовтня врангелівцям в контрнаступі вдалося відтіснити радянські військові частини на правий берег Дніпра. [1]

З офіційного повідомлення Ставки Врангеля від 10/23 (старий / новий стиль) жовтня 1920 за № 650 читаємо:

«В районе Алешки, Голая Пристань красные, переправившиеся на левый берег Днепра, в трехдневном бою были разбиты нашими частями и сброшены в реку. Уничтожены 7-й и 8-й стрелковые советские полки, два батальона 9-го стрелкового полка положили оружие. Всего взято 900 пленных, 7 пулеметов, много винтовок, баржи и шлюпки и большая добыча. Подбиты пароход и катера, затоплены три баржи».

«На Синельниковском направлении два наших бронепоезда произвели налет в ночь с 6/19 на 7/20 октября на ст. Синельниково, где рассеяли своим огнем пехоту красных и захватили 85 пленных. Бронепоезда красных, не приняв боя, ушли на Павлоград».

Однако оптимизм от этих обоих случаев полного успеха затемняется совершившимся отходом от г. Александровска. Этот отход породил всевозможные толки в г. Феодосии, и газеты спешат утешить: «что это обстоятельство не вызвано какими-либо “обходами или прорывами” противника, как об этом толкуют в городе.

Это доказывается определенными официальными утверждениями наличия на всем фронте разведывательной деятельности (Ставка. 11/24 октября. № 652)». [16]

Тільки в останніх числах жовтня 1920 року в селі остаточно була встановлено Радянську владу. [1]

Після вигнання врангелівців в селі почав діяти сільський ревком на чолі з комуністом Гончаровим Єтихієм Степановичем, відновив роботу місцевий партійний комітет. [1]

У перші ж місяці мирного життя органи Радянської влади провели конфіскацію великих млинів, пароплавів; на облік було взято цінності і організована їх охорона, вилучено зброю у контрреволюційних елементів. Відновилася робота щодо зрівняльного розподілу землі. [1]

1921[ред.]

Березень 1921[ред.]

У березні 1921 р. в трьох парт-осередках налічувалося 60 комуністів, їх активними помічниками стали 35 комсомольців (осередок створений в травні 1921 г.). [1]

Червень 1921[ред.]

У червні було обрано сільську Раду. Провідником політики Радянської влади на селі був КомНеЗам (на початку 1921 р. в КНС об'єдналися понад 100 будинків). Комуністи, комсомольці, члени сільвиконкому і комнезамівців взялися за відновлення економіки села. Будівництво нового життя відбувалося в умовах гострої класової боротьби. [1]

Через розруху, голод в результаті посухи 1921-1922 рр., колишні білогвардійці і куркулі створили підпільну контрреволюційну організацію “Возрождение России № 8”. Організація мала агентуру в багатьох населених пунктах Дніпровського повіту. Таємну агітацію проти Радянської влади вели місцеві кулаки. (Організація була розкрита влітку 1921 р. ЧК). [1]

У 1921 році, коли незважаючи на те, що вибухнув голод, в селі ГП відкрився перший культурний осередок – сільська бібліотека, яка нараховувала 3000 приватно-власницьких книг. Основою пропагандистської роботи разом з сільським будинком культури було проведення лекцій, бесід та, так званих, голосних читок.[7]

Спираючись на активістів та при підтримці добровільного товариства «Геть безграмотність!», бібліотека набула популярності та поповнювала фонд за рахунок районних асигнувань. Завідувачкою бібліотеки, на той час, була молода вчителька Марія Миколаївна Кожухова.[7]

Діяла професійна морська школа (с 1921 г.) з 3-літнім курсом освіти, створена на базі мореплавних класів. «Голопристанська двокласна мореплавна школа Міністерства торгівлі і промисловості, с.Гола Пристань Дніпровського повіту Херсонської губернії» [Фонд ДАХО №190, 7].

Тут набувала знань молодь не тільки з Голої Пристані, а й з інших місць. Двокласна, згодом з трирічним строком навчання, морська школа готувала штурманів малого і далекого плавання. [7]

Вагомий внесок в її розвиток вніс викладач Василь Васильович Лобода, незаслужено забутий. Зовсім недавно матеріали про нього зайняли почесне місце в Херсонському мореплавному училищі, бо це був справжній знавець морської справи і людської психології..." [7]

1922[ред.]

В умовах, що склалися в лютому 1922 р. Голопристанський сільська Рада передала свої повноваження ревкому, який мобілізував зусилля трудящих на боротьбу за зміцнення Радянської влади. Все село було розбите на квартали, обрані квартальні комітети, в яких перебували питання боротьби з бандитизмом і голодом, посівної кампанії, створення санітарно-гігієнічної комісії та інші. При ревкомі був створений комітет допомоги голодуючим, який організував облік, охорону і розподіл продовольчих і паливних ресурсів. Значну допомогу населенню надавало держава, особливо посівним матеріалом. У селі діяли два пункти громадського харчування, де в першу чергу обслуговувалися діти. Серед голодуючого населення розподілялася також риба, яку поставляють рибалками організованого в 1922 р. кооперативу «Труд рыбаков». Спільними зусиллями з голодом було покінчено. [1]

У 1922 р. у трьох школах - семилітці та двох початкових 21 учитель навчав 523 учня.

1923[ред.]

У 1923 р. мореплавну школу було скасовано - морські освітні центри були переміщені в Одесу, Миколаїв і Херсон. В ГП мореплавній школі в період з 1915 по 1923 рік починали свій шлях знамениті в майбутньому одеські капітани - Дмитре Гнатовичу Дудник, Микола Семенович Єрмоленко, Лука Юхимович Кодецький (рос. Кадецкий Лука Ефимович), Тимофій Львович Передерій і вже відображений на мармуровій дошці в Одесі Дмитро Гнатович Сорока. [17]

Брат Л.Ю. Кодецького, Тихон Юхимович (1884-1937) (рос. Кадецкий Тихон Ефимович) капітан з Новоросійську розстріляний у 1937 р. за наказом трійки НКВС, ймовірно теж закінчив мореплавну школу в ГП. [26]

Асоціація морських капітанів Одеси (президент - капітан далекого плавання Вадим Грицюк) виступила з ініціативою про встановлення в ГП меморіальної дошки, присвяченої пам'яті вищезазначених п'яти капітанів. Ідею підтримали мер Анатолій Негру і громадськість міста. Істотну роль в реалізації проекту зіграв одеський капітан далекого плавання Володимир Бурлаков, який сам родом з тих місць. Моряк проявив неабияку цілеспрямованість, вів переговори, трудився в архівах. Меморіальний знак, створений на кошти одеситів, розмістили на стіні вцілілого будинку колишньої «мореходки», в якому зараз знаходиться міська дитяча бібліотека. [17]

Тер-Дженянц Айрапет Іванович

Після закриття Голопристанської школи перейшов до Херсонського морського технікуму на викладацьку работу де до 1935 р викладав навігацію, астрономію і англійську мову. Проживав в ГП та щодня пароплавом добирався до міста. Звільнений з ідеологічних міркувань, через постійні доноси. У ГП проживав за адресою: вул. 1-го Травня 27. [Shumey]

Працювали школи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. [1]

У 1923 р. в ГП мешкали 249 євреїв [4].

Згідно до “Постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету про адміністративно-територіальний поділ Одещини” [33] встановили на території Одещини Херсонську округу (повіт) з центром в м. Херсоні з складу попередніх Херсонського і Дніпровського повітів. Встановлено Голо-Пристанський район (волость) з центром в ГП — з волостей: Збруївської, Покровської, Бехтерської.

1924[ред.]

Керуючись почуттям братнього боргу голопристанці - працівники радянських установ - частину свого заробітку в жовтні 1924 р відрахували для постраждалих від повені ленінградських робітників. [1]

1925[ред.]


1926[ред.]

У центрі Василь Васильович Лобода - передостанній директор мореплавних класів, які на початку ХХ ст. перетворені на школу — 1926 р.

Учні та вчителі школи №3. Покришев П.А. (1914 р.н.) у другому ряду зверху 3-й праворуч.

В центральному ряду третя ліворуч — вчителька Фоменко Єфросінія Харитонівна— 1926 р.

У 1926 р в ГП проживало 291 євреїв [4].

1927[ред.]

У 1927 р. організовано Чорноморський заповідник; його управління розмістилося в ГП. У наступному році село було переведено в категорію селища.

1928[ред.]

Жовтень 1928[ред.]

1930[ред.]

У 1930 р. організовано риболовецьку артіль «Хвиля революції»

1930-і роки. Фото із архіву музею МПК “Сузір'я”

1933[ред.]

Колективізація відняла у людей їх землю, худобу, і вони працювали на державу майже безкоштовно — за трудодні, за "палиці". Реальний соціалізм приніс те, чого не було в царській Росії ... — товарний голод, коли є гроші, але на них не можна купити те, що хочеш. Цей стан багато в чому протиприродне, і майже всі пам'ятали, що ще за часів НЕПу - ринків, базарів і ярмарків - на свої кровні можна було придбати майже все, і досить швидко. Колективізація і Голодомор не тільки вбили мільйони людей, розорили село, а й зруйнували сам уклад ... селянського життя, що складався століттями, заснованої на індивідуально-сімейному господарюванні і розподілі ролей в сім'ї. У 1930-ті роки було дуже багато розбитих, неповних сімей, в першу чергу мова йде про розкуркулених, сім'ях репресованих, сім'ях тих селян, хто відправився в місто, щоб не померти від голоду. [18]

Список жертв голодомору 1932-1933 рр. по ГП (c. Гола Пристань, Голопристанська с/р, Голопристанський р-н, Одеська обл.) за свідченням очевидців в селі загинуло 21 особа [19]:

  1. Голофастова Євдокія Васильєва, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  2. Голохвастов Іван Іванович, до 18 р., утриманець, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  3. Голохвастов Петро Іванович, до 18 р., утриманець, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  4. Голохвастова Валентина Іванівна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Орєхової В.Ф.)
  5. Голохвастова Єфросинія Іванівна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  6. Голохвастова Ольга Іванівна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Орєхової В.Ф.)
  7. Граматюк Надія Костянтинівна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Грамотюка О.І.)
  8. Граматюк Юрій Константинович, вік невідомий, селянин, 1933 р., від голоду, (свідч. Грамотюка О.І.)
  9. Клименко Микола Федорович, до 18 р., утриманець, 1933 р., від голоду, (свідч. Куліш (Клименко) О.Ф.)
  10. Клименко Павло Федорович, до 18 р., утриманець, 1933 р., від голоду, (свідч. Куліш (Клименко) О.Ф.)
  11. Скакун Марія Михайлівна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  12. Скакун Михайло Григорович, вік невідомий, селянин, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  13. Скакун Олег Михайлович, вік невідомий, селянин, 1933 р., від голоду, (свідч. Голофастової П.І.)
  14. Федоренко Ірина Федорівна, вік невідомий, селянка, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  15. Федоренко Марина Павлівна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  16. Федоренко Марина Павлівна, до 18 р., утриманка, селянка, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  17. Федоренко Микола Федорович, до 18 р., утриманець, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  18. Федоренко Олег Павлович, до 18 р., утриманець, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  19. Фесенко Микола Андрійович, вік невідомий, селянин, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  20. Фесенко Ольга Андріївна, до 18 р., утриманка, 1933 р., від голоду, (свідч. Корчагіної А.Ф.)
  21. Шичанін Ольга Миколіївна, вік невідомий, селянка, 1933 р., від голоду, (свідч. Грамотюка О.І.)

У 1933 році сільська бібліотека стає районною.

1934[ред.]

8 червня 1934 р. у СРСР прийнято закон «про зраду батьківщині», що передбачав колективну відповідальність членів родини. Було запроваджено кримінальну відповідальність родичів підсудних за «недонесення» про здійснений чи планований «державний злочин».

Центром культурно-масової роботи став районний будинок культури, де працювали хоровий і драматичний гуртки художньої самодіяльності. Тут з 1934 р. почали демонстрували звукові кінофільми.

1935[ред.]

9 червня 1935 р. у СРСР ухвалено закон про смертну кару за втечу за кордон, за законом родичі перебіжчиків оголошувалися злочинцями.

Невідомі — 1935 р.

Важливу роль в організаційно-господарському посиленні колективного господарства ГП грала Новозбур'ївська МТС (обслуговувала його з 1935 р.).

Пункт прийому та сепарації молока. Нова Збур’євка— 1935 р.

1937[ред.]

Прибирання врожаю зерна на полях колгоспу “Агрокультура” Голопристанського району Херсонської (Миколаївської) області 1937 рік. фото: РГАКФД

Зважування прибраного врожаю зерна на полях колгоспу “Агрокультура” Голопристанського району Херсонської (Миколаївської) області 1937 рік. фото: РГАКФД, обработка: colourise.sg

До 1937 р. повністю було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.

1938[ред.]

Річка Конка - пароплав Слепнев, 1938 р.

Драм-кружок, с. Гола Пристань - 1937-1938 рр.

1939[ред.]

З кінця 1939 р. почав працювати Голопристанський лісгосп, що розгорнув лісосадильні роботи на пісках.

У день 8 березня 1939 р.

У часи радянської влади чисельність єврейського населення ГП впало, здебільше через міграцію у великі міста в пошуках робочих місць і можливостей для навчання. У 1939 році 276 євреїв Голи Пристану становили 3,6% від загального населення (7.7 тис. мешканців).[11]

1940[ред.]

У 1940 р. колгоспники ГП зібрали з 1 га по 10,2 цнт зернових, 76 цнт картоплі, 114 цнт овочевих культур. Колгосп вирощував також бобові культури, займався виноградарством, бджільництвом (тут було 327 вуликів).

На трудодень в 1940 р. колгоспники отримали по 3 крб. 30 коп. і по 1,6 кг зерна. Кустарі і ремісники ГП об'єдналися в промартілі «Комунар», «Кооплозовік», «Праця інвалідів», виготовляли взуття, меблі і збрую. У 1940 р промартіль «Комунар» виконала річний план за 9 місяців, випустивши товарів широкого споживання на суму понад 100 тис. крб. Виросло господарство річкового порту, до причалів якого щодня швартувалися десятки пасажирських і вантажних суден.

Учасники художньої самодіяльності колгоспу 12 річчя Жовтня — 1940 р. (верх. сліва 2 та 3 - ідентифіковано)

1941[ред.]

Станом на 1 січня 1941 р. колгосп об'єднував 435 дворів, в яких проживало в загальному 1226 осіб (803 працездатних члена артілі). Завдяки введенню сівозмін, внесення добрив і поліпшення якості обробки ґрунтів підвищилася врожайність.

На початок 1941 р. в селі був побудований ряд громадських приміщень: клуб із залом на 150 місць, хата-лабораторія, дитячі ясла на 65 місць і господарські споруди: млин, кузня, столярна та слюсарна майстерні, приміщення тваринницьких ферм. Колгосп мав свою електростанцію, 6 двигунів, 3 вантажні автомашини, 1 локомобіль та 235 інших сільськогосподарських машин.

Швидкими темпами розвивалося громадське тваринництво. На 5 колгоспних фермах налічувалося 258 голів великої рогатої худоби, 80 голів свиней, 216 голів овець, на птахофермі було 238 курей-несучок. На конефермах містилося 94 коні. Середньорічні надої молока на 1 фуражну корову становили 1020 кг. За 4 передвоєнні роки доходи колгоспу (голова І. К. Пундалов) становили 1 098 820 крб.

Напередодні війни в ГП працювало понад 30 торгових точок.

Всенародною справою стало благоустрій села. На суботниках і недільниках трудящі посадили дерева і чагарники, безліч квітів. Більшість житлових будинків було електрифіковано і радіофіковано. Діяли поліклініка і нова районна лікарня на 75 ліжок, де працювали 15 медпрацівників, в т. Ч. 3 лікаря. У санаторії «Гопри» побудували два двоповерхові корпуси, водолікарню, клуб, їдальню, створили кілька кабінетів і лабораторій. Тут одночасно могли лікуватися близько 600 чоловік.

Працювали 4 початкові і середня школа, для якої в 1941 р почали будувати нову будівлю. 45 вчителів навчали 972 учнів. У 1941 р почалося спорудження нового приміщення для будинку культури. [1]

У фонді районної бібліотеки 33 000 екземплярів книг. Під час війни бібліотеку було цілком знищено.

Серпень 1941[ред.]

На прикінці серпня-початку вересня 1941 р. в ГП знаходився штаб Дунайської військової флотилії.

Вересень 1941[ред.]

13 вересня 1941 року о 2 годині дня по вул. Міліцейської проїхали перші нацистські частини на мотоциклах.

14 вересня німецькі солдати ходили по домівках і вимагали яйця, молоко, птицю та інші продукти, запитували, де живуть євреї, щоб їх пограбувати. Почалися арешти чоловіків, на яких були заяви. Німецькими загарбниками були арештовані: Зайцева, Євченко, Бабич, Григор'єв, Губаренко, Авраменко та ін.

З перших же днів було встановлено в селі «новий лад». На чолі місцевої влади в ГП був доктор Шокк.

Окупаційна влада заявила власну організацію праці селян, з метою ефективнішого виконання трудової повинності, однак усвідомлюючи, що реорганізація колгоспів на підставі нових законів потребує тривалого періоду.

Було встановлено Берлінський час, для чого стрілки потрібно було перевести на 1 годину назад, та робочий режим 9-годинних сільськогосподарських робіт у громадських господарствах для людей і тяглової сили встановлювався такий: початок роботи з 5-ї години ранку до 11-ї години дня (з перепочинком з 8.30 до 9.00), потім з 11.00 до 13.00 обідня перерва, з 13.00 до 16.30 продовження роботи. [10]

Життя і побут сільського населення під час нацистської окупації відображано у певних групах документів фондів сільськогосподарських громад - Голопристанського (ф.Р-1475). [31]

Жовтень 1941[ред.]

Новий трудовий режим передбачав взяття на облік уже з жовтня 1941 р. молоді віком від 14 до 20 років для притягнення її до обов'язкової трудової повинності, крім тих, які вже працювали в колгоспах, установах і на підприємствах. Незадіяну в сільськогосподарському виробництві та на підприємствах молодь передбачалося використовувати на ремонті доріг, приведенні місцевості в належний стан, прибиранні тощо. Планувалося створення окремих чоловічих і жіночих бригад по 20-30 осіб. Робота, яку їм належало виконувати, вважалася громадською, тобто на благо народу, тому була безоплатною. Робочий час для молодіжних бригад становив на день 4 години. [10]

Ще однією сферою організації «нового ладу» стали питання спрямування місцевих трудових ресурсів у Німеччину.[1]

Нацистська окупаційна влада використовувала Україну як основне джерело робочої сили для промисловості та сільського господарства Третього рейху. 2,3 млн остарбайтерів (східних робітників) з України працювало під час війни в Німеччині та Австрії. З населених пунктів по території Херсонської області були вивезені на примусові роботи 37,5 тис. громадян. [32]

5 жовтня 1941[ред.]

В ГП прибуло гестапо - арешти посилилися.

12 жовтня 1941[ред.]

При місцевій адміністративній будівлі біля парку було зібрано не менше 150 євреїв та радянських активістів. Після цього їм довелося пройти 3 км до цегельного заводу, розташованого на північ від ГП у степу. Там вже була вирита велика яма. Всіх зігнали у сарай, звідки брали по 10 чоловік і розстрілювали над ямою, де їм довелося роздягатися. Einsatzgruppe D розстріляли більше 100 чоловік не шкодуючи ні дітей ні старих. [20]

Багато з пережитого божеволіли, як наприклад зубний лікар Розенорланд т.і. Далеко не всім вдалося врятуватися втечею, як наприклад Миша Бурштейн пішов на інші двері, коли до них зайшли німці. Друзі допомогли Міші піти з ГП і він залишився живий, потім став бійцем Червоної армії. Вдалося піти і Йосифу Ліхтенштейну і деяким іншим. Інших пізніше виявляли і розстрілювали, так пізніше розстріляли вчительку Розу Євсіївну з дитиною, похована в акації в одній могилі з спустився парашутистом Мосей Ятер.

Озвірілі фашисти-націоналісти прагнули знищити все. Вони забрали всіх циган усього району і теж розстріляли. Так були розстріляні Сидоренко, Бондаренко, Бедов. Дружина Бондаренка була також арештована з сином. Останні слова Бондаренка: «Прощай синок Толя».

За період окупації селища від рук нацистських катів загинула 131 людина - це партійні і радянські працівники, комсомольці, серед яких - працівник райвиконкому П. Б. Безкровний, колишній голова (1934-1938 рр.) колгоспу «12-річчя Жовтня» П. І . Цибулькин т.і.

«Під час окупації я працював опікуном на цегельних заводах. У середу, 12 жовтня 1941 року, близько 9 ранку, на територію цегельного заводу прибули два вантажівки, де близько двадцяти німців були одягнені у військові пальто і озброєні автоматами. Їх супроводжували чотири юнаки з ГП, які мали лопати. Я запитав молодого чоловіка, чому вони тут. Він сказав мені, що вони збираються поховати бідних євреїв, які збиралися розстріляти. Дивлячись на дорогу, я побачив страшну картину, велику колону євреїв, понад 100 людей, включаючи жінок, дітей і літніх людей, марширували. Деякі тримали руки своїх дітей; інші носили дітей на руках. Літніх і хворих забрали на возі. Вся ця лякаюча група йшла до ями, яка була заздалегідь викопана. Коли я зрозумів, що стрілянина збирається почати, я пішов. Я почув вибухи вогню і ізольованих пострілів. У цей день було вбито більше 110 осіб.» [21]

Пам'ятник пам'яті 150 євреїв і 250 активістів, розстріляних німцями на цьому місці під час Другої світової війни © Aleksey Kasyanov / Yahad-In Unum

Листопад 1941[ред.]

При німцях в листопаді було дано наказ зав. школамі і вчителями зібрати всіх дітей і прийти на площу. Вони думали, що будуть говорити що-небудь про навчання, але замість цього німці їх змусили працювати. В цей час один хлопчик запізнився і в присутності всіх німець вдарив його по щоці, після чого цей хлопчик хотів покінчити життя самогубством.

Після чого виникає підпільна комсомольська організація, на чолі цієї організації були учні середньої школи Ігнатченко Юра і Гончаров Дмитро.

З жовтня 1941 року і активно діяти партизанські групи, які об'єднували понад 50 осіб. Групи Почали виникати в селах Прогної (нині - Геройське), Рибальче, Стара Збур'ївка, Залізний Порт.

Восени 1941 р. в ГП була створена підпільна група, очолена секретарем Голопристанського райкому партії Ф. М. Козюрою (загинув на початку 1942 р при виконанні бойового завдання) і головою райвиконкому І. М. Пучніним. Незабаром з'явилися ще дві партизанські групи. Одну з них очолив лісничий А. Г. Форманюк (загинув на фронті в 1944 г.). Підпільники збирали зброю, надавали допомогу пораненим і полоненим червоноармійцям, забезпечували їх усім необхідним, переправляли в безпечні місця.

Підпільники партизанської групи, керованої К. І. Герасименко, знищували застави окупантів в Дніпровських плавнях, проводили агітаційну роботу серед населення, перешкоджали відправленню юнаків і дівчат району в фашистську Німеччину.

Партизани знищували живу силу і техніку ворога, поширювали зведення Радінформбюро. Деякі голопристанці, ризикуючи життям, допомагали підпільникам. Це дружина А. Г. Форманюка Н. А. Форманюк; комсомолець Г. Н. Скалдіну (рибалка колгоспу «Хвиля революції») зі своєю матір'ю Надією Наумовною, які приховували від гітлерівців радянських парашутистів з радіостанцією; домогосподарка К. А. Олейникова, яка була зв'язковою у підпільників з групи Ф. М. Козюри (її будинок служив явочній квартирою). У плавнях району діяв партизанський загін під командуванням Г. Н. Нечесанова.

1942[ред.]

21 жовтня 1942[ред.]

З листа остарбайтера Федора Клименка до рідних в с. Кардашинку Голопристанського району 21 жовтня 1942 р. [32]

Добрый день или вечер дорогие папаша, мамаша, Маня и Леня!

Я жив и здоров, чего и вам желаю. Живу в г. Кельн в лагере, где нас больше чем 200 человек. Кардашинские ребята все в городе и всем одна цена.

Кормят нас так: дают по 300 г. хлеба и 2 раза горячее на день, конечно эта порция нас не устраивает, поскольку на дворе становится холоднее, а одеты мы плохо. Работаю я на заводе, но только не в цеху, а на дворе, выполняю всякие работы и все на холоде с железом и камнем и нужна хорошая одежда, которой у нас нет. Зарабатываю я за месяц 15-16 марок, в город нас не пускают и эти марки мы переводим в основном на ситро... До свидания. Ваш сын.

ДАХО, ф. Р – 2244, оп. 1, спр. 35, арк. 33.

11 грудня 1942[ред.]

Постановою Олешківського гебітскомісара від 11 грудня 1942 р. дозволялося торгувати лише два дні на тиждень: щосереди і щонеділі з 7-ї до 12-ї години дня.

До продажу на базарах допускалися: продукти харчування всіх видів, які не підпадають під обов’язкову здачу; продукти харчування всіх видів, які підлягають обов’язковій здачі, за умови, що продавець виконав свій план обов’язкової здачі і має про це довідку від місцевого районового коменданта; усі речі господарського й хатнього вжитку, одяг і взуття, коли вони належать власникові і продаються самим власником або іншою особою на його доручення, а не перекупнем-спекулянтом. Заборонялося продавати на базарах: продовольче і фуражне зерно, птицю та сіль; продукти споживання і речі, якщо вони перепродуються зі спекулятивними намірами; всі єврейські речі, придбані продавцем незаконно чи видані йому законним чином для власних потреб, а не для продажу. Такі речі підлягали негайній конфіскації. [10]

1943[ред.]

У 1942-1943 рр. фунціонувало Голопристанське добровільне благодійне товариство. Діяло як громадська організація. Керівним органом було правління, яке обиралося на загальних зборах членів товариства. Ф.Р-1607 ДАХО, які складаються з 2 одиниць зберігання за 1942-1943 рр., має численні заяви від старих, немічних людей та відомості про надання матеріальної допомоги (переважно у розмірі 100 крб.), протоколи засідань. Документи складені переважно російською, українською, рідко – німецькою мовою. Переважно, документи написані від руки, однак майже всі завірені підписами і печатками. Основним елементом печаток є тризуб. [31]

Березень 1943[ред.]

1943-03-22 Гола Пристань - невідомі (Сузір'я)

15 жовтня 1943[ред.]

Підрозділи Slowakische Schnelle Division відступили з Перекопу до населених пунктів Українка, Скадовськ, Каланчак, Чалбаси, Великі Копани та ГП. [24]

31 жовтня 1943[ред.]

Slowakische Schnelle Division почали відступ з ГП та Великих Копан, переправляючись за Дніпро. [24]

Листопад 1943[ред.]

З наближенням Червоної Армії в листопаді 1943 р. до ГП група Форманюка вступила в бій з ворогом і не допустила знищення будівель лікарні та курорту. [1]

Звільнили ГП від фашистів 4 листопада 1943 року підрозділи 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу під командуванням О.Г. Селиванова.[1]

Із журналу бойових дій 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу про участь у звільнені ГП, Цюрупинська та ін. населених пунктів Херсонщини від 29 жовтня - 5 листопада 1943 р.:

"... в 14.35 в штаб корпуса прибыл Маршал Советского Союза С.М. Буденный. Заслушав доклад об обстановке, Маршал дал соответсвующие указания... и разъяснил, что основной задачей корпуса является быстрейший выход на пути отхода противника из Крыма на Каховку и Херсон... Корпус как можно быстрее выводить для захвата переправы через р.Днепр у Голой Пристани... 5-й гвардейский донской казачий кавалерийский корпус вышел в район Голой Пристани, овладел ею, занял г.Цурупинск и был отведен в район сел Нижние Серогозы, Нижняя Торгаевка, Агайманы....".[1]

Відступаючи, під натиском радянських військ, окупанти залишили на річковій пристані невідправлені до Германії хліб, худобу, посилки. Працівник причалу Я.Д. Куликов приніс захований ще у 1941 році червоний прапор та передав його радянським воїнам. [1]

Список громадян Голопристанської сільради, що загинули від рук нацистських окупантів — складено у 1944 р. ДАХО, ф. Р – 1479, оп. 1, спр. 121, арк. 2 зв. [32]

Аренгольд Клара
Аренгольд Яков
Бабіч Григорій Стапанович
Бегун (жинка Бориса Марковича)
Бегун Борис Маркович
Бєдов Василь Петрович
Беречанський Даніл Савельович
Бондаренко ?
Геширвальд (жинка)
Гончаров Дмитро Трофимович
Ігнатенко Юрій Іванович
Левенберг Давід
Левенберг Ліза
Мозесон Борис
Мошкович Сімон Маркович
Окунь Сіма
Ошурк Анатолій
Позюмен Бройна
Поляк Єлізавета Григорівна
Поляк Самоіл Харитонович
Розенфланц ?
Розенфланц Ісак Пінтусович
Розенфланц Ревека Давідовна
Розенфланц Феодосія
Сидоренко ?
Ходий Кузьма Семенович
Цибулькін Петро Осипович
Ципаксюа Циля
Чернов Іван Фадєєвич
Янгер Віра
Ятер Георгій
Ятер Дора Йосипівна
Ятер Ліза Григорівна
Ятер Моісей Соломонович
Ятер Яков Соломонович

Грудень 1943[ред.]

Але в кінці 1943-початку 1944 року вже функціонували радіовузол на 380 точок, телефонна станція на 29 номерів. Працювало торфопідприємство.

1944[ред.]

30 січня 1944[ред.]

Німецька аерозйомка Голої Пристані — 30 січня 1944 р.

Лютий 1944[ред.]

У лютому 1944 всі школярі середніх та старших класів писали твори «Що я пережив під час німецької окупації». В деяких з них зустрічається перелік питань, на які потрібно було відповісти в роботі (в усіх школах абсолютно однаковий). Ось цей перелік:

  1. Что делал и чем занимался в период немецкой оккупации?
  2. Как организовывали свои развлечения?
  3. Какие изменения немцы внесли в общественную жизнь?
  4. Как реагировали на это соседи?
  5. Как встречали Красную Армию и чем помогали ей?

Тобто, можна стверджувати, що за допомогою цих дитячих “анкетних творів”, як іноді називали учні свої роботи, влада намагалась дослідити настрої і дії людей, що як відомо, не за своєю волею залишились на окупованій території і зносили моральні та фізичні знущання нацистів. Діти не підозрюючи цього, були втягнуті в систему визиску. Але в жодному з кількох сотень творів, що зберігаються в архіві ми не побачили відомостей, на які, напевно, сподівались НКВСівці. (Можливо, такі твори просто не потрапили до архівного фонду).[32]

Весна 1944[ред.]

Весною 1944 р. колгоспники артілі «12-річчя Жовтня», використовуючи покалічених коней і уцілілих корів, зорали і засіяли половину довоєнних площ. Весь тягар робіт лягла на плечі жінок, старих і дітей. Частина земельних угідь була порита снарядами і окопами.[1]

Поширеною у ті роки була така форма допомоги фронту, як збір матеріальних коштів. Серед колгоспників області з весни 1944 року проходив збір коштів на побудову танкової колони “Колгоспник Херсонщини”. Газети того часу рясніють повідомленнями про те, як активно колгоспники здають гроші.[31]

14 квітня 1944[ред.]

На 14 квітня 1944 р. в ГП зібрано 2 млн. 315 тис. крб.[31]

Жовтень 1944[ред.]

У цей важкий час десятки літніх колгоспників продемонстрували зразки самовідданої праці, що скошувавли дозрілі хліба лобогрейкамі до 7 га в день, замість 5 гектарів по нормі. До 20 жовтня 1944 р колгосп виконав державний план хлібо-заготівель і здав додатково близько двох тисяч пудів хліба в фонд оборони. Крім того, трудівники села зібрали понад 16 тис. крб. на будівництво танкової колони і відправили сотні посилок фронтовикам. Вчителі брали участь в зборі коштів на будівництво літака «Освітянін Херсонщини».[1]

В ГП обсяг видобутку торфу в 1944 р. склав 8,5 тис. тонн (сухого торфу) замість 7 тис. тонн за планом. На 252 тис. крб. виконав робіт райпромкомбінат. Вийшли перші номери районної газети «Південна комуна», на її сторінках центральне місце займала рубрика «Все для фронту, все для перемоги!». Була налагоджена робота початкових і середньої шкіл, аптеки і лікарні. Місцеві жителі взяли шефство над пораненими місцевого військового госпіталю: забезпечували свіжими фруктами і овочами, комсомольці і молодь влаштовували для них концерти і спектаклі. Завдяки героїчним зусиллям трудящих відроджувалася колгоспна економіка.[1]

1945[ред.]

У 1945 г. колхоз «12-річчя Жовтня» видавав колгоспникам за трудодень 8 крб. 60 коп., 0,4 кг зерна, 140 грамів картоплі, 600 грамів овочів, 1 кг винограду и 70 грамів меду.[1]

Відновлено в 1944-1945 рр. Промартілі «Праця інвалідів», «Комунар» і «Кооп-лозовік». Було відновлено і механізовані маслозавод, млин, хлібопекарня, річкова пристань, інкубаторна станція, діяла електростанція.[1]

У 1945 року книгозбірна відновила свою роботу.[1]

1946[ред.]

ГП переведена в розряд селищ міського типу.

Промартілі «Праця інвалідів», «Комунар» і «Кооплозовік» (відновлені в 1944-1945 рр.)

Біля криниці — 1946 р.

1947[ред.]

З 1947 р. бібліотека стала районною бібліотекою для дорослих. Завідувачами були Артем’єва Зінаїда Іванівна, Чабан Емілія Фоківна, Конотопенко Лідія Василівна.[1]

Тільки протягом 1946-1947 рр. у ГП справили предметів народного споживання (черепиця, металеві вироби, човни, судна дрібного тоннажу) на суму 234,5 тис. крб.

1948[ред.]

Уже в 1948 р. курорт «Гопри» прийняв 1647 осіб, велика частина з яких були шахтарі Донбасу. Тоді ж курорту було асигновано на відновлення грязелікарні 560 тис. крб. У селищі працювали дитячі ясла на 80 місць.

1949[ред.]

У 1949 р. побудовано нову будівлю для однієї з двох середніх шкіл. У 1950 р. в двох середніх і чотирьох початкових школах 63 вчителі (з них 22 з вищою освітою) навчали 1667 дітей. Почав функціювати будинок піонерів.

В кінотеатрі із залом для глядачів на 400 місць демонструвалися наукові і художні фільми (з 1947 р працювала стаціонарна кіноустановка), відновили діяльність гуртки художньої самодіяльності районного будинку культури з залом на 500 місць, чотири бібліотеки - дві районні (для дорослих і дітей, загальний фонд їх 5 760 книг), середньої школи і санаторію «Гопри».

1950[ред.]

В ГП проживало 6687 осіб. У центрі селища було розбито парк, на його південно-східній околиці Голопристанський лісгосп висадив сосну на 2 тис. га, що сприяло затриманню рухомих пісків. Про здоров'я трудящих піклувалися 135 медпрацівників, в т. ч. 15 лікарів, які працювали в лікарні на 100 місць (з жіночої та дитячою консультацією і двома пологовими відділеннями) і поліклініці.

Посилання[ред.]

1. История городов и сел УССР 1983 г.

2. А.Н. Лукирский. Сражение при Кинбурне 1 октября 1787 г.

3. З історії рідного краю - О.В.Суворов і Голопристанщина.

4. Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона ( т. 6: Гадассий — Данте, стлб. 622)

5. Афанасьев-Чужбинский А.П. Поездка в южную Россию Очерки Днепра - 1891

6. СНМ Таврической губернии за 1864 г., 1865

7. Я.М. Ярова /.....

8. Орлова 3. С. З історії мореплавної освіти на Херсонщині (кінець XIX – початок XX ст.): огляд фондів NoNo 18, 190, 213. Херсон : ДАХО, 2012. 34 с. (Бібліотечка архіву; вип. 15), с. 20–21

9. Ляшкевич А. І. Теорія і практика морської освіти півдня України (30-ті роки ХІХ – початок ХХІ століття). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. 2019

10. Сайт кафедри педагогіки і психології Херсонської академії неперервної освіти

11. https://www.yadvashem.org

12. Путеводитель Русскаго общества пароходства и торговли, 1911

13. ГААРК (Государственный архив Автономной республики Крым) ф. 26 оп 3 д. 1043.

14. Kiszling: Vormarsch in die Ukraine. S.49

15. Сычева Елена Павловна (1906 - 1965)- Дневник гимназистки (из Херсона) 1919

16. Ф.К. Миронов. Начало разгрома барона Врангеля (исторические дни 11, 12, 13 и 14 октября 1920 г.)

17. Одесский вестник — дек 2013

20. https://www.yahadmap.org

21. Свидетельство Якова Г. данное Государственной Чрезвычайной Комиссии; РГ 22.002 M : 7021-77-409

22. Война_ВОВ_Почта_угнанных_в_Германию_Брауншвейг_Голая_Пристань_Николаевской_обл_1943_г_2

23. Война_ВОВ_Почта_угнанных_в_Германию_Брауншвейг_Голая_Пристань_Николаевской_обл_1943_г_1

24. http://www.maparchive.ru/

NUMBERS RESERVED

30. 3417-фс. 1935-1936 // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. Науковий і документальний журнал - No 1 (47) 2017 р. – с.269

31. Сторінки безсмертя. 1941-1945 рр.: Збірка статей та матеріалів. / Упоряд.: О.Стукалова. – Херсон: Айлант, 2013. – 80 с.: іл.

32. Херсонщина за часів нацистської окупації. 1941-1944 рр. / Упоряд.: В.Баранюк, О.Стукалова, О.Шинкаренко. – Херсон: Херсонська обласна рада; Державний архів Херсонської області, 2010. – Бібліотечка архіву. – Вип. 13. – 65с.; іл.

33. Постанова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету ЗУРРСУУ/1923/1/18-19/Про адміністративно-територіяльний поділ Одещини