«Всі наші сльози тугою палкою…»

From Вікіджерела
Jump to navigation Jump to search

III

Всі наші сльози тугою палкою

Спадуть на серце, ‒ серце запалає...

Нехай палає, не дає спокою,

Поки душа терпіти силу має.

Коли ж не стане сили, коли туга

Вразить украй те серденько зомліле,

Тоді душа повстане недолуга,

Її розбудить серденько зболіле.

Як же повстане ‒ їй не буде впину,

Заснути знов, як перш, вона не зможе,

Вона боротись буде до загину:

Або загине, або переможе.

Або погибель, або перемога,

Сі дві дороги перед нами стане...

Котра з сих двох нам судиться дорога?

Дарма! повстанем, бо душа повстане.

Так, плачмо, браття! мало ще наруги,

Бо ще душа терпіти силу має;

Хай серце плаче, б’ється, рветься з туги,

Хай не дає спокою, хай палає.

Джерело[edit]

  • Українка Леся. Досвітні огні: збірка віршів / Леся Українка; ред. колегія: В. В. Бичко, М. М. Острик та ін. ‒ К. : "Веселка", 1975. ‒ 159 с.