|
„Не кидай матері!“ казали;
А ти покинула, втекла.
Шукала мати, не найшла,
Та вже й шукати перестала:
Умерла плачучи. Давно
Не чуть нікого, де ти гралась;
Собака десь помандрувала,
І в хаті вибито вікно;
В садочку темному ягнята
У-день пасуться, а в-ночі
Віщують сови та сичі
І не дають сусідам спати;
І твій барвіночок хрещатий
Заріс богилою, ждучи
Тебе, неквітчану; і в гаї
Ставочок чистий висихає,
Де ти купалася колись;
І гай сумує, похиливсь;
У гаї пташка не співає —
Й її з собою занесла;
В яру криниця завалилась,
Верба усохла, похилилась,
І стежечка, де ти ходила,
Колючим терном поросла.
Куди полинула, де ділась,
До кого ти перелетіла?
В чужій землі, в чужій сімьї
Кого ти радуєш? до кого,
До кого руки приросли?
Віщує серце, що в палатах
Ти розкошуєш, і не жаль
Тобі покинутої хати.
Благаю Бога, щоб печаль
Тебе до віку не збудила,
Щоб у палатах не найшла,
Щоб Бога ти не осудила,
І матері не прокляла.
|
