«Сторононько рідна! коханий мій краю !»

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

I[ред.]

Сторононько рідна! коханий мій краю!

Чого все замовкло в тобі, заніміло?

Де-не-де озветься пташина несміло,

Немов перед бурею в темному гаю,

І знову замовкне... як глухо, як тихо...

Ой лихо!

Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?

Чому ти не зійдеш на змелю із неба?

Осяяти землю безщасную треба!

Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?

Ти бачиш, як правду неправда скрізь боре?

Ой горе!

О люде мій бідний, моя ти родино,

Брати мої вбогі, закуті в кайдани!

Палають страшні, незагойнії рани

На лоні у тебе, моя Україно!

Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?

Ой Боже!

Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?

Прокляття рукам, що спадають без сили!

Навіщо родитись і жити в могилі?

Як маємо жити в ганебній неволі,

Хай смертна темнота нам очі застеле!

Ой леле!

Джерело[ред.]

  • Українка Леся. Досвітні огні: збірка віршів / Леся Українка; ред. колегія: В. В. Бичко, М. М. Острик та ін. ‒ К. : "Веселка", 1975. ‒ 159 с.