Іван Іванович/V

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

І от мої симпатичні герої увійшли вже в свою кватиру, також і про те, як може звичайний випадок наробити багато неприємностей.

І от мої симпатичні герої увійшли вже в свою кватиру. Всюди зразковий порядок і все на своєму місці. Явдоха порається у кухні біля помийного корита, мадмуазель Люсі вишиває сорочку своєму майбутньому нареченому. Діти уже сплять безм'ятежним сном. — Ти не пам'ятаєш,— спитав Іван Іванович,— мені не подавали на зібранні записок? — Здається, ні! — сказала Марфа Галактіонівна. Мій цілком задоволений герой одсунув од себе чашку з чаєм і взяв портфель. — А все-таки подивимось! — сказав він.— Може, я так захопився, що й не помітив, як укинув якось. Іван Іванович поліз у теку і почав там ритись. Рився він не довго, бо раптом натрапив на якийсь документ. Він витяг його. — В чому справа? — сказав Іван Іванович і зблід. — Що ти там найшов, Жане? — спитала Марфа Галактіонівна. Іван Іванович подивився на дружину розгубленими очима й передав їй документ. Марфа Галактіонівна вихопила із рук Івана Івановича вищезгаданий таємний документ і теж зблідла. — Як ти гадаєш,— спитав Іван Іванович.— Що це значить? — Не розумію! — розвела руками Марфа Галактіонівна. — Чи не підсунув хтось нарочито... з метою скомпромітувати мене? Як ти гадаєш? Марфа Галактіонівна уважно подивилась на стелю: вона думала. Вона довго думала і нарешті сказала: — Все можливо... — сказала вона.— Я знаю: у тебе багато ворогів. — Що ти кажеш, Галакточко! — скрикнув Іван Іванович.— У мене багато ворогів? Чого ж ти мені раніш про це не говорила? — Я не хотіла тебе турбувати! — зідхнула Марфа Галактіонівна.— Навіщо про це говорити, коли в тебе й так погане серце! — Хто ж ті вороги? — знову скрикнув Іван Іванович. — Я не знаю! — зідхнула Марфа Галактіонівна.— Як я їх можу знати, коли вони таємні. Іван Іванович в розпуці схопився руками за своє волосся й похилився на стіл.

Проте він мав рацію: документ, що його хтось підсунув у його портфель, і справді був страшний документ. Це була хоч, може, й легальна, але, на жаль, ще не оголошена стенограма якогось пленуму ЦК. Це була, можливо, зовсім не таємна, а можливо, й цілком таємна книжечка, бо мій герой її, на жаль, зовсім не читав, а прочитати зараз (та ще й всю!) він ніяк не міг. Як нарочито, в цей момент за вікном знову побіг дрібний осінній дощик, і здавалося уже Івану Івановичу, що й справді в нашому житті є місце для мінору і що ке завжди однаково світить електрика: іноді бадьорим радісним світлом ідеологічно витриманого куточка, а іноді трохи інакше. — Ну, так що ж робити? — спитав Іван Іванович підстреленим голосом. — Очевидно, треба цю книжечку негайно спалити — і квит! — сказала Марфа Галактіонівна. — Спалити? А ти певна, що її не нарочито підложено мені? А що як спитають, де я її дів?.. Може, однести її Семену Яковичу? — І це не діло! — сказала Марфа Галактіонівна.-- Знову ж таки спитають, де ти її взяв? — Боже мій! — простогнав мій герой.— Що мені робити! Марфа Галактіонівна теж не знала, що робити. Чого тільки вона не передумала в цей момент. Але проклятий документ -загадково маячів на столі і розгадки не видно було. Але от раптом почало вияснятись, і Марфа Галактіонівна скрикнула. — Я вже знаю! — скрикнула вона.— Це непорозуміння! — Що ти хочеш сказати? — з полегшенням зідхнув Іван Іванович. — Я хочу спитати тебе: де лежав твій портфель? Здається, на портфелі Семена Яковича? Іван Іванович приложив пальця до своїх уст і задумався. — Здається,— сказав він,— здається, на портфелі Семена Яковича. — Ну й от! Так знай же: цей "документ положив у твій портфель не хто інший, як Семен Якович, і положив зовсім випадково. — Як так випадково? — не зрозумів Іван Іванович. — А так! Я пам'ятаю, він щось виймав зі свого портфеля, і, очевидно, саме цю книжечку. Він, мабуть, хотів нею ілюструвати свою промову, але потім передумав і положив її... та уже не в свій портфель, а випадково — в твій! — Геніальна ідея! — скрикнув Іван Іванович.— Ти, голубко, їй-богу, як Шерлок Холмс... Тільки як його спитати? — Ну, це просто,— сказала Марфа Галактіонівна.— Іди зараз до телефону і поцікався, чи не загубив він чогось із свого портфеля. Мій герой схопивсь зі свого стільця й побіг до кабінету. Чути було, як він нервово взяв рурку і чітко сказав: — Сорок ноль два... Не вільно?.. Фу!.. Чорт!.. Чути було, як він знову сказав: «4002», але зчову було не вільно. І так до трьох разів. На четвертий раз Івана Івановича сполучили з Семеном Яковичем, а за дві хвилини мій герой вже вскочив до їдальні. — Ти не помилилась! — скрикнув він і схопив в свої обійми свою симпатичну й догадливу дружину.— Ти не помилилась! Семен Якович випадково положив цей документ у мій портфель! Марфа Галактіонівна надзвичайно раділа такому щасливому кінцю і запропонувала навіть Івану Івановичу повечеряти з вірменською.

І от Іван Іванович вже лежить на своїй сюрпризній ліжниці і читає останній номер «Правдн». З радіорупора чути оркестр якоїсь оперетки, а з кухні чути, як Явдоха порається біля помийного корита. Марфа Галактіонівна зняла спідницю й залишилась в панталонах. Вона підійшла до дверей в дитячу спальню і сказала: — Eccoutez! Передайте мені, будь ласка, ночний горщик. — Avec plaisir, madame,— сказала мадмуазель Люсі і передала сосуд. Потім мадмуазель Люсі пішла до дитячих колисок, де вже спали безм'ятежним сном Май і Фіалка, а Марфа Галактіонівна полізла на сюрпризну ліжницю й посунула Івана Івановича до стіни своїм шикарним торсом. ...— Ну, а все ж таки,— сказала вона.— Чим же соціалізм відрізняється від комунізму... Конкретно? — Боже мій! Я ж тобі вже говорив,— сказав Іван Іванович,— комунізм — це вища, так би мовити, ідеальна суспільна форма. Марфа Галактіонівна широко позіхнула й погасила електрику. Скоро в кімнаті чути було легенький храп. За вікном мжичив осінній дощик мажорного сезону. Після трагічної події з вищеназваним документом Івану Івановичу снились поля і м'яко-бірюзове небо, де прекрасні горизонти тривожать душу тією легенькою тривогою, що не запалює тебе бунтом дрібнобуржуазного імпресіонізму, а зовсім навпаки: ласкає радісним спокоєм мажорно-монументального реалізму.