Твори (Котляревський, 1922)/Том 1/Енеїда/Частина І

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори. Том 1. Енеїда
Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий
Частина І
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Частина І.

1.Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но Греки, як, спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких Троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
Пятами з Трої накивав.

2.Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насажавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка:
Енея не любила  —  страх!
Давно уже вона хотіла,
Його, щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.

3.Еней був тяжко не по серцю
Юноні, все її гнівив:
Здававсь гірчіший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не злюбився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав,
І що його покійний дядько
Парис, Пріямове дитятко,
Путивочку Венері дав.

4.Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах,  — 
(А те шепнула сука Геба  — )
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в ґринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась, як оса.

5.„Здоров, Еоле, пане-свату!
„Ой як ся маєш, як живеш?“
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона: „чи гостей ти ждеш?..“
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
„Будь ласкав, сватоньку-старику!
„Ізбий Енея з пантелику:
„Тепер пливе на морі він.

6.„Ти знаєш  —  він який суціга,
„Паливода і горлоріз:
„По світу, як іще побіга,
„Чиїхсь багацько виллє сліз.
„Пошли на його лихо злеє,
„Щоб люди всі, що при Енеї,
„Послизли і щоб він і сам.
„За цеєж дівку чорнобриву,
„Смачную, гарну, уродливу,
„Тобі я, далебі, що дам.

7.„Гай, гай! ой дай же його кату!“
Еол насупившись сказав:
„Я всеб зробив за цюю плату,
„Та вітри всі порозпускав:
„Борей недуж лежить з похмілля,
„А Нот поїхав на весілля,
„Зефир же, давній негодяй,
„З дівчатами заженихався,
„А Евр в поденщики нанявся,  — 
„Як хочеш, так і помишляй!

8.„Та вже для тебе обіщаюсь
„Енеєві я ляпас дать;
„Я хутко, миттю постараюсь
„В трістя його к чортам загнать.
„Прощай же! швидче убірайся,
„Обіцянки не забувайся,
„Бо послі, чуєш, ні-чичирк!
„Як збрешеш, то хоча надсядься,
„На ласку послі не понадься:
„Тоді від мене возьмеш чвирк.“

9.Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Як раз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,  — 
Еней тут крикнув, як на пуп:
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався.
На тім'ї начесав аж струп.

10.Прокляті вітри роздулися,
А море з лика аж реве;
Слізми Троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало:
Тоді набрались всі сто-лих!
Еней кричить, що  —  „я Нептуну
„Півкопи грошей в руку суну,
„Аби на морі штурм утих.“

11.Нептун іздавна був дряпічка:
Почув Енеїв голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Півкопи для його кусок!...
У миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
„Чого ви дуєте так різно?
„До моря, знаєте, вам зась!“

12.От тут-то вітри схаменулись,
І ну всі драла до нори;
До ляса мов Ляхи шатнулись,
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Єней тоді як народився,
Разів із пять перехрестився,
Звелів готовити обід.

13.Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли,
Та і горілочку хлестали,  — 
Насилу ізза столу встали
І спати послі всі лягли.

14.Венера не послідня шльоха,
Проворна, враг її не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв,  — 
Умилася, причепурилась
І як в неділю нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очипок грезетовий
І кунтуш з усами люстровий,
Пішла к Зевесу на ралець.

15.Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
„Чим пред тобою, милий тату,
„Син заслужив таку мій плату?
„Ійон, мов в свинки грають їм.

16.„Куди йому уже до Риму?
„Хиба як здохне чорт в рові,
„Як вернеться пан Хан до Криму,
„Як жениться сич на сові...
„Хибаб уже та не Юнона,
„Щоб не вказала макогона,
„Що й досі слухає чмелів!
„Колиб вона та не бісилась
„Замовкла і не комезилась,
„Щоб ти це сам їй ізвелів“.

17.Юпитер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою чуб:
„Ох, доцю, ти моя голубко!
„Я в правді твердий так, як дуб.
„Еней збудує сильне царство
„І заведе своє там панство;
„Не малий буде він панок.
„На панщину ввесь світ погонить
„Багацько хлопців там наплодить.
„І всім їм буде ватажок.

18.„Заїде до Дидони в гості
„І буде там бенькетувать;
„Полюбиться її він мосці
„І буде бісики пускать.
„Іди, небого, не журися,
„Попонеділкуй, помолись.
„Все буде так, як я сказав“.
Венера низько поклонилась
І з пан-отцем своїм простилась,
А він її поцілував.

19.Еней прочумався, проспався,
І голодрабців позбірав,
Зовсім зібрався і уклався,
І скільки видно почухрав.
Плив, плив, плив, плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь.
„Колиб, каже, умер я в Трої  — 
„Ужеб не пив ції гіркої,
„І марне так не волочивсь“.

20.Потім до берега приставши
З троянством голим всім своїм,
На землю з човнів постававши,
Спитавсь, чи є що їсти їм?
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли  — 
Пішли куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк  —  і в город причвалав

21.В тім городі жила Дидона,
А город звався Карфаген,  — 
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи цих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка  —  що була вдова...
По городу тоді гуляла,
Коли Троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:

22.„Відкіль такі це гольтіпаки?
„Чи рибу з Дону везете?
„Чи може виходці-бурлаки?
„Куди, прочане, ви йдете?
„Який вас враг сюди направив?
„І хто до города причалив?
„Якаж ватага розбишак!“
Троянці всі замурмотали,
Дидоні низько в ноги пали,
А вставши, їй мовляли так:

22.„Ми всі, як бач, народ хрещений,
„Волочимся без талану;
„Ми в Трої, знаєш, порождені,
„Еней пустив на нас ману.
„Дали нам Греки прочухана
„І самого Енея пана
„В три-вирви вигнали відтіль;
„Звелів покинути нам Трою,
„Підмовив плавати з собою.
„Тепер, ти знаєш, ми відкіль.

24.„Помилуй, пані благородна!
„Не дай загинуть головам,
„Будь милостива, будь незлобна,
„Еней спасибі скаже сам.
„Чи бачиш, як ми обідрались!
„Убрання, постоли порвались,
„Охляли, ніби в дощ щеня!
„Кожухи, свити погубили
„Із голоду в кулак трубили,  — 
„Така нам лучилась пеня“.

25.Дидона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
„Колиб, сказала, молодця
„Енея вашого злапала  — 
„Ужеб тоді весела стала,
„Тоді Великдень був би нам!“
Тут, плюсь!  —  Еней, як будьто з неба:
„Ось, ось де я, коли вам треба!
„Дидоні поклонюся сам“.

26.Потім з Дидоною обнявшись,
Поцілувались гарно в смак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дидоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю, та й на піл;
Пили на радощах сивуху
І їли сімяну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.

27.Тут їли різнії потрави,
І все з поливяних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою индик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
Т з маколі медовий шулик.

28.І кубками пили сливянку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бринчала.
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали.
Кругом дівчата танцювали
В дробушках, в чоботах, в свитках.

29.Сестру Дидона мала Ганну,
Навспражки дівку, хоть куди:
Проворну, чепурну і гарну  — 
Приходила і ця сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, в намисті і ковтках;
Тут танцювала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом,
Під дудку била третяка.

30.Еней і сам так розходився,
Як на аркані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець.
В обох підківки забрязчали.
Жижки од танців задрижали,
Вистрибувавши гоцака.
Еней, матню в кулак прибравши,
І не до соли примовлявши,
Садив крутенько гайдука.

31.А послі танців варенухи
По филіжанці піднесли,
І молодиці-цокотухи
Тут баляндраси понесли.
Дидона кріпко заюрила,
Горщок з вареною розбила,
До дуру всі тоді пили.
Ввесь день весело прогуляли
І пяні спати полягали,
Енеяж ледве повели.

32.Еней на піч забрався спати
Зарився в просо, там і ліг;
А хто схотів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіг;
А деякі так так хлеснули,
Що де упали  —  там заснули
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодці кружали,
Поки аж півні заспівали  — 
Що здужали, то все тягли.

33.Дидона рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець,
А послі гарно нарядилась,
Як би в оренду на танець.
Взяла караблик бархатовий,
Спідницю і карсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.

34.Еней же з хмелю як проспався,
Іззів солоний огірок;
Потім умився і убрався,
Як парубійка до дівок.
Йому Дидона підослала,
Що од покійника украла:
Штани і пару чобіток,
Сорочку і каптан з китайки,
І шапку, пояс з каламайки,
І чорний шовковий платок.

35.Як одяглись, то ізійшлися,
З собою стали розмовлять;
Наїлися і принялися,
Щоб по-вчорашньому гулять.
Дидонаж тяжко сподобала
Енея так, що і не знала,
Де дітися і що робить;
Точила всякії баляси,
І підпускала різні ляси,
Енею тількиб угодить.

36.Дидона вигадала грище,
Еней щоб веселіший був,
І щоб вертівся з нею ближче
І лиха щоб свого забув:
Собі очиці завязала,
І у Панаса грати стала,
Енеяб тільки уловить.
Еней же зараз догадався,
Коло Дидони терся, мявся,
Її щоб тільки вдовольнить.

37.Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів:
Тут инші журавля скакали.
А хто од дудочки потів,
І в хрещика, і в горюдуба,
Нераз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюста, в парі, в візка іграли
І дамки по столу совали,  — 
Чорт-мав порожнього кута!...

38.Що день було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Що день бенькети, мов весілля,
Всі пяні, хоть посуньсь куда.
Енеєві так, як болячці
Або лихій осінній трясці,
Годила пані всякий день.
Були Троянці пяні, ситі,
Кругом обуті і обшиті,
Хоть голі прибрели, як нень.

39.Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам;
По вечерницях всі ходили,
Просвітку не було дівкам.
Та й сам Еней-сподар і паню
Підмовив паритися в баню...
Ужеж було не без гріха!
Бо страх вона його любила,
Аж розум ввесь свій погубила,
А бачця не була плоха.

40.Оттак Еней жив у Дидони,
Забув, і в Рим щоб мандрувать;
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенькетувать.
Дидону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї грінку,
Мутив як на селі москаль!
Бо  —  хрін його не взяв  —  моторний,
Ласкавий, гарний і проворний
І гострий, як на бритві сталь.

41.Еней з Дидоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт:
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дидонаж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту
Та грім загнав їх в темний льох !...
Лихий їх зна, що там робили,  — 
Було не видно зза могили,
В льохуж сиділи тільки вдвох.

42.Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізмигнеш,
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив не мало,  — 
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Він годів зо два там просидів,
А мабуть би і більш поонидів,
Як би його враг не спіткав.

43.Колись Юпитер ненароком
З Олимпа глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком  — 
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався,
Енея лаяв на ввесь рот:
„Чи так то, гадів син, він слуха?
„Убрався в патоку, мов муха,
„Засів буцім в болоті чорт!

44.„Підіть гінця мені кликніте,
„До мене зараз щоб прийшов,
„Глядіть же, цупко прикрутіте,
„Щоб він в шиньок та не зайшов
„Бо хочу я кудись послати.
„Ійон, ійон же вража мати!
„Але Еней наш зледащів...
„А то Венера все свашкує,
„Енеєчка свого муштрує,
„Щоб він з ума Дидону звів“.

45.Прибіг Меркурій засапавшись,
В три ряди піт з його котив;
Ввесь ремінцями обвязавшись,
На голову бриль наложив;
На грудях з бляхою ладунка,
А ззаду з сухарями сумка.
В руках нагайський малахай.
В такім наряді влізши в хату,
Сказав: „готов уже я, тату,
„Куди ти хочеш, посилай!“

46.„Біжи лиш швидче в Карфагену“,
Зевес гінцеві так сказав:
„І пару розлучи скажену,
„Еней Дидонуб забував.
„Нехай лиш відтіль уплітав,
„І Рима строїти чухрає,
„А то заліг, мов в грубі пес.
„Колиж він буде йще гуляти,
„То дам йому себе я знати,  — 
„Оттак сказав, скажи, Зевес“...

47.Меркурій низько поклонився,
Перед Зевесом бриль ізняв,
Через поріг перевалився,
До стані швидче тягу дав.
Покинувши із рук нагайку,
Запріг він миттю чортопхайку,
Черкнув із неба, аж курить!
І все кобилок поганяє,
Що оглобельна аж брикає,  — 
Помчали, аж візок скрипить!

48.Еней тоді купався в бразі
І на полу укрившись ліг;
Йому не снилось о приказі,
Як ось Меркурій в хату вбіг!
Смикнув із полу мов псяюху.
„А що ти робиш? пєш сивуху?“
Зо всього горла закричав:
„А ну лиш, швидче убірайся,
„3 Дидоною не женихайся,
„3евес поход тобі сказав!

49.„Чи цеж таки до діла робиш,
„Що й досі тута загулявсь?
„Та швидко і не так задробиш:
„3евес не дурно похвалявсь;
„Получиш добру халазію,
„Він видавить з тебе олію,
„От тільки йще тут побарись!...
„Глядиж, сьогодні щоб убрався,
„Щоб нищечком відсіль укрався
„Мене у-друге не дождись“.

50.Еней піджав хвіст, мов собака,
Мов Каїн, затрусивсь увесь;
Із носа потекла кабака:
Уже він знав, який Зевес!...
Шатнувся миттю сам із хати
Своїх Троянців позбірати;
Зібравши, дав такий приказ:
„Як можна швидче укладайтесь,
„Зо всіми клунками збірайтесь,
„До моря швендайте як раз!“

51.А сам, вернувшися в будинки,
Своє лахміття позбірав;
Мизерії наклав дві скриньки.
На човен зараз одіслав
І дожидався тільки ночі,
Що як Дидона зімкне очі,
Щоб не прощавшись тягу дать.
Хоть він за нею і журився
І світом цілий день нудився  — 
Та ба! бач треба покидать.

52.Дидона зараз одгадала,
Чого сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і єй;
Зза печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тільки що хотів дать драла,
Аж ось Дидона за чуб хвать.

53.„Постій, прескурвий, вражий сину!
„Зо мною перше розплатись!
„От задушу, як злу личину,
„Ось ну лиш тільки завертись!
„Оттак за хліб, за сіль ти платиш?
„Ти всім, привикши насміхатись,
„Розпустиш славу по мені!
„Нагріла в пазусі гадюку,
„Що послі ізробила муку;
„Послала пуховик свині!...

54.„Згадай, який прийшов до мене,
„Що ні сорочки не було
„І постолів чорт-мав у тебе,
„В кишеніж пусто, аж гуло.
„Чи знав ти, що такеє гроші?
„Мав без матні одні холоші,
„І тільки слова, що в штанах;
„Та й те порвалось і побилось,
„Аж глянуть сором, так світилось;
„Свитина вся була в латках.

55.„Чи яж тобі та не годила?
„Хиба ріжна ти захотів?
„Десь вража мати підкусила,
„Щоб хирний тут ти не сидів!...
Дидона гірко заридала.
І з серця аж волосся рвала
І закраснілася, мов рак;
Запінилась, посатаніла,
Неначе дурману ізз'їла.
Залаяла Енея так:

56.„Поганий, мерзький, сквер ний, бридкий,
„Нікчемний, ланець, кателик!
„Гульвіса, пакосний, престидкий,
„Негідний, злодій, єретик!
„3а кучму цю твою велику,
„Як дам ляща тобі я в пику,
„То тут тебе лизне і чорт!
„І очі видеру із лоба
„Тобі, диявольська худоба...
„Трясешся, мов зімою хорт?

57.„Мандруй до сатани з рогами,
„Нехай тобі присниться біс
„3 твоїми сучими синами,
„Щоб враг побрав вас всіх гульвіс.
„Щоб ні горіли, ні боліли,
„На чистому щоб поколіли,
„Щоб не оставсь ні чоловік;
„Щоб доброї не знали долі,
„Були щоб з вами злії болі,
„Щоб ви шаталися по-вік!“

58.Еней від неї одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к Троянцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.

59.Дидона тяжко зажурилась,
Ввесь день ні їла, ні пила;
Все тосковала, все нудилась,
Кричала, плакала, ревла.
То бігала, як би шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала нігті на руках;
А далі сіла на порозі,  — 
Аж занудило їй небозі
І не встояла на ногах.

60.Сестру кликнула на пораду,
Щоб горе злеє розказать,
Енеєву оплакать зраду
І льготи серцю трохи дать.
„Ганнусю, рибко, душко, любко,
„Рятуй мене, моя голубко,
„Тепер пропала я на-вік!
„Енеєм кинута я бідна,
„Як сама паплюга послідня...
„Еней злий змій  —  не чоловік.

61.„Нема у серця мого сили,
„Щоб я могла його забуть.
„Куди мні бігти?  —  до могили:
„Туди один надежний путь!
„Я все для його потеряла,
„Людей і славу занедбала...
„Боги! я з ним забула вас.
„Ох! дайте зілля мні напитись,
„Щоб сердцю можна розлюбитись,
„Утихомиритись на час.

62.„Нема на світі мні покою,
„Не ллються сльози із очей.
„Для мене білий світ єсть тьмою,
„Там ясно тільки, де Еней.
„О, пуцьверинку Купидоне!
„Любуйся, як Дидона стогне  — 
„Щоб ти маленьким був пропав!
„Познайте, молодиці гожі  — 
„З Енеєм бахурі всі схожі,
„Щоб враг зрадливих всіх побрав!“

63.Так бідна з горя говорила
Дидона, жизнь свою кляла;
І Ганна що їй не робила,
Ніякой ради не дала.
Сама з царицей горювала
І сльози рукавом втирала,
І хлипала собі в кулак.
Потім Дидона мов унишкла.
Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
Щоб їй насумоватись в смак.

64.Довгенько так посумовавши,
Пішла в будинки на постіль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на піл.
І взявши з запічка кресало
І клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Нічною се було добою
І самой тихою порою,
Як спав хрещений ввесь народ.

65.Стояв у неї на городі,
В кострі на зіму очерет,  — 
Хоть це не по царській породі,
Та деж взять дров, коли все степ?
В кострі був зложений сухенький,
Як порох був уже палкенький,
Його й держали на підпал.
Під ним вона огонь кресала
І в клоччі гарно розмахала
І розвела пожар чимал.

66.Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в огні тім простяглась.
Вкруг неї полумя палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.