Ілюстроване українське письменство в житєписях/Е. Гребінка
| ◀ Григорій Квітка-Основяненко | Ілюстроване українське письменство в житєписях Е. Гребінка |
Леонїд Глїбів ▶ |
|
Хто з вас, молоденькі читателї, не слухає, або не читає радо байки?. Они такі веселі, а часом навіть дуже смішні, бо в них місто людий виступають звірята, котрі так як люди розмовляють між собою, сварять ся та жартують. Замість звірят часом приходять ростини, а вже рідко люди, бо тодї вже байка стає довшим оповіданєм, що звемо казкою.
Та хотяй байка коротша від казки, всеж часом она є вартнїйша, бо крім того, що она нас розвеселить, подасть нам також на примірах з житя звірят і гарну науку. Отже байка має цїль: не лише забавити, але й поучити.
З тої причини значінє байки є велике, бо в нїй може містити ся наука не тільки для дитини, але й для старших осіб, ба — навіть для цїлих родин і народу.
Байки складають поети, а Українцї мають двох найважнїйших писателїв байок, а то Евгенія Гребінку і Леонїда Глїбова, котрі вже поумирали. Кромі сих двох писателїв єще тепер поети на Українї, що, окрім инших творів, пишуть також байки. Ми познайомимо вас лише з тими двома батьками українських байок.
Оба они були з Полтавщини, а старший віком з них був:Був він родом з Полтавщини. Малим хлопцем любив дуже слухати приказки, казки, піснї, які розповідала, або співала йому його пістунка.
Богато з того затямив малий Ґеньо, а розцїкавлений тими оповіданями бажав ще більше дізнати ся про духове житє свого народу і тому радо запускав ся в розмову з селянами, а сї розповідали йому, як то колись було добре жити на Українї, коли ще була она вільною, а яке тепер тяжке горе терпить поневолений (закріпощений) нарід від найріжнороднїйших своїх наставників, як громадських писарів, судаторів, комісарів та всяких чужинцїв, або таки від своїх змосковщених братів, що добили ся якоїбудь власти над ними.
Тай сам Гребінка бачив нераз, що то справдї так дїяло ся. Його такі оповіданя дуже займали, а заразом будили в нїм співчутє і любов до кривджених селян, а погорду до таких всїх підпанків та гнобителїв народу.
Скінчивши школи, вступив до війська, але небавом полишив ту службу і став урядником, а опісля учителем в військових школах в Петербурзї. Звідси переписував ся він з українськими патріотами, що належали до Харківського кружка, а в самім Петербурзї жив в великій приязни з Тарасом Шевченком.
В Петербурзї видав він збірник своїх байок („Приказки”) 1834. р. Окрім того писав свої стишки і московською мовою та повісти з українського жити, а в р. 1841. видав книжку „Ластівка”, де помістив твори тодїшних українських писателїв. Сеся книжка дуже скоро розійшла ся межи письменними укр. селянами, бо тодї мало було книжок писаних нашою мовою. Она дістала ся до рук і нашого поета Маркіяна Шашкевича.
Гребінка умер в Петербурзї, але його тїло перевезено на Україну у рідне село.
Якими людьми представляє Гребінка українських писарів, малює найлїпше отся його приказка:Син: Скажи менї, будь ласкав, тату,
Чого ячмінь наш так поріс,
Що колосів прямих я бачу тут богато,
А деякі зовсїм схилили ся у низ,
Мов ми, неписьменні, перед великим паном,
Мов перед судовим на вартї козаки?
Батько: Отті прямії колоски
Зовсїм пустїсїнькі ростуть по ниві даром,
Котрі-ж поклякнули, то Божа благодать;
Їх гне зерно, вони нас мусять годувать.
Син: Тогож то голову до неба зволив драть
Наш писар волосний, Онисько Харчовитий.
А він бачу…
Батько: Мовчи! почують — будеш битий.