Історія української літератури/Книжка перша/Ідейно-етичний естетизм

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ідейно-етичний естетизм.

13. Однак наш формалізм, що виростає на потебніянських основах, не може мати багато спільного з радикальним формалізмом тих дослідників, які поза мистецькою формою світа не бачать, і для яких через те стає байдужим цілий дуже важний комплекс проблем у звязку з відношенням літератури до життя, вагою змістового й ідейного моменту та суспільно-моральною відповідальністю письменника. О. Потебня на основі своєї формалістичної теорії словесности доходить до єдино логічного й єдино правильного висновку, що «поезія це не є лише якась прикраса мисли, щось непотрібне, чим можна користуватись в хвилину дозвілля, а можна і не користуватися. Навпаки, поезія це одна із двох форм пізнання при помочі слова (scil. форми поетична і прозаїчна); а коли воно так, то поетичний образ є і повинен бути для нас не лише предметом насолоди, не лише таким явищем, до якого ми відносимося пасивно»; бо «поетичний твір це спосіб обєктивації не якоїсь відірваної від життя думки поета, але і того, що з нею звязане, а саме, явищ з життя середовища і тих настроїв, які панують у суспільстві. Таким чином той лоетичний твір, який заспокоює дійсну внутрішню особисту потребу автора, відповідає також потребам, настроям і проблемам суспільства».

Тому теж, навпаки, мистецький словесний гвір усе рішаючим способом впливає на своє середовище, а цим і на ціле суспільне життя. Який з того висновок у відношенні до змісто?о й ідейно злих, розкладових творів та до проблеми моральної відповідальности авторів — кожному хіба ясно.

Таксамо здоровий психологічний, культурноісторичний та естетичний розслід літературних творів доводить вкінці до висновку, що і в обсягу поетичної краси рішають навіть у естетичному сенсі не лише естетичні, але й ідейні, етичні та суспільні первні. Етичний — у широкому сенсі  — момент грає в поезії дуже важну ролю та в рішаючий в тому сенсі, що гарний мистецький твір перестає бути в повному розсягу гарним, якщо він не є осяяний високим етичним ідеалом. Естетичний смак людини, як одноцілої індивідуальности, розвивається в тісному звязку з іншими сферами її душевного життя і змислового сприймання. Для людини, що органічно собі за* своїла означені релігійні, національні чи суспільні засади, вже тим самим і естетичні цінності твору, надиханого протилежними ідеями, мають інший характер, ніж для прихильника ідеології виявленої цим твором. Кожна нормальна людина відкине з огидою своїм видом найкращу квітку, якщо та квітка має гнилий запах. І ця здорова реакція належить таксамо до сфери естетики, як і подив для форми й колірів тої ж квітки. У висліді — ідейні, етичні, національні й суспільні первні мають у літературному творі також визначну естетичну функцію, — і саме тому я вважаю конечним тісно сполучувати ссї етичну оцінку літературного твору з оцінкою ідейною, етичною й національно-суспільною. Інакше сама естетична оцінка була б неповна, а для преважних сфер ідейного, етичного й національно-суспільного життя виникла б велика шкода.

Ось у такому сенсі прецизую третю і останню засаду оцього літературно-історичного досліду, як принціп ідейно-етичного естетизму.