Історія української літератури/Книжка перша/Іларіон

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іларіон.

24. Найвизначніший зпоміж них — це Іларіон, перший українець на Київському митрополичому престолі (1051 — 1054). Він вславився своїм твором п. з. «О законі, Моисіемтз данім?), и благодати и истині, Іисусь Христось бьівшим?), и како закон?) от?)ИДе, благодать же и истина всю землю исполни и віра во вся язьїки простреся и до нашего язьїка руськаго, а похвала кагану нашему Владимиру, от?) него же крещени бьіхом?)». Є це зразкова панегірична проповідь високого візантійського літературного стилю, якої завданням було прославити христіянську віру і її апостола на Україні, князя Володимира. Твір відзначається не лише великою поетичною вартістю, але й глибоким ідейним патосом, і то не тільки релігійним, але й національним. Іліріон м. ін. пише про кн. Володимира, що він володів «не въ худі и не въ невідомі земли, но вії русьской, яже відома и сльїшима єсі вьсіми коньци земля», що свідчить про його свідомість національної й державницької гордости. Патріотичним патосом пронизана і кінцева молитва Іларіона, в якій він просить Бога: «Не предай наст» въ руки чуждіихтъ!» На загал, почуття української національної гідности й патріотизму віє з цілого цього твору.