Історія української літератури/Книжка перша/Історичні пісні

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історичні пісні.

29. До тих часів слід віднести ґенезу чудових українських історичних пісень, зокрема з мотивами татарського лихоліття, яке, щоправда, тривало в Україні ще довго й пізніше, але в III. періоді почалося й набрало найвищої напруги. Суґестивну силу описів того лихоліття у проповідях Серапіона нагадують чудові народні пісні про татарські наїзди, — пісні, що зародилися напевно ще в XIII. стол., а вповні розцвіли, під впливом твердої дійсности, мабуть з кінцем XV. століття. Всі добре знаємо понуру поетичну інтродукцію до тої глибокої поезії народнього траґізму:

Зажурилась Україна, що ніде прожити:
Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.
Ой, маленьких витоптала, великих забрала.
Назад руки постягала, під хана погнала…

Своєрідним чаром поетичної народньої душі віє на нас із пісні:

Ой у полі береза стояла,
На березі зазуля кувала…
Питалася в зазулі береза:
Чом, березо, біла, не зелена?
Як я маю зеленою бути?
Підо мною стояли татари,
Шабленьками гилля обтинали.
Ясненькії вогні розкладали,
Копитами землю толочили,
Зпід коріня води добували,
Вороного коня напували.

Глибоке співчуття викликає знову такий простенький та неповторний образ:

За річкою вогні горять,
Там татари полон ділять:
Село наше запалили
І багацтво розграбили,
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
А в долині бубни гудуть,
Що на заріз людей ведуть:
Коло шиї аркан вється,
А по ногах ланцюг бється.
А я бідний з діточками
Піду лісом стежечками.

Народня поезія про татарське лихоліття — це приклад, на які вершини поетичної творчости здібна піднестися словесна творчість простолюддя.