Історія української літератури/Книжка перша/Апокрифи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Апокрифи.

18. І вкінці останню, найсвобіднішу фазу літературного опрацювання мотивів св. Письма дає незвичайно багата і популярна на Україні апокрифічна література. Є це ціла циклічна система літературних творів, що докладно оповідають головно про ті події біблійної історії старого й Нового Завіта, про які нема декладніших даних у канонічних книгах св. Письма. Ясна річ, що визначну ролю грає при цьому людська фантазія, через що Церква ці писання осудила (але не заборонила їх аж так строго, як твори поміщені на т. зв. індексах). Вже в першому й другому столітті розвитку українського письменства поширилося в нас дуже багато апокрифічних книг, таких як книга Еноха, завіти патріярхів, завіт і вихід Мойсея, Откровенія Варуха, Первоєвангеліє Якова, Євангеліє Томи, Євангеліє Никодима, Ходження Богородиці по муках, Откровеніє св. Павла і б. ін. В цілості апокрифи дають багату й цікаву неканонічну, поетичну історію Старого й Нового Завіту. Ради системи ділять їх дослідники на апокрифи старозавітні, новозавітні, апостольські, есхатологічні, апокаліптичні, а вкінці апокрифи про ісвятих і мучеників. Особливо поетичний є цікавий апокриф про відвідини Богородиці у душ, що караються в пеклі (ходження Богородиці по муках), який набрав на українському ґрунті рис зовсім самостійного українського словесного твору.

Головне значіння апокрифів у тому, що вони своїм мотивовим багатством і поетичним змістом значно обогатили як сучасну і пізнішу українську усну словесність, так і українське письменіство не лише старе, але й нове (напр. «Байки світовії» С. Руданського, опис пекла в «Енеїді» І. Котляревського і б. ін.).