Історія української літератури/Книжка перша/Весільна драма

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Весільна драма.

24. Зате весільні пісні, сполучувані все у великі, прегарні, прастарі циклі весільної обрядової драми, збереглися у нас краще ніж у всіх інших народів. Ні одна нація не має такого повного й гарного, старовинного весільного обряду з безліччю пісень, як українці.

В деяких весільних піснях заховалася ще прастара память про насильне поривання дівчат або про купування жінки, — в пізніших є виразний відгомін побуту княжих часів. Відгуком глибокої старовини, вбраної в новішу зовнішню шату, звучить напр. така весільна пісня:

Йшла Марусенька по воду
До камяного броду;
Ще й по воду не дійшла,
В полі игроньку вчула,
До дому повернула.

Струснула коновками,
Сплеснула рученьками:
Ой батеньку-душенько,

Велика війна іде:
Будуть нас воювати,
Мене з собою брати,
Малую, молодую,
Ягідку червоную.

 Марусю, дитя моє,
 Сховайся до світлоньки
 Межи красні дівоньки.

І там мене пізнають
По моїй головоньці,
По русій косоньці;
Бо всі дівоньки в косах
І в рутяних віноньках;
Йно моя розплетена,
Барвінком обложена.

Так і пригадується оповідання найстаршого нашого літописця про те, як то наші словянські предки «не мали весіль, а поривали дівчат у води».

Своїм ритмом ця пісня навязує на старовинний т. зв. козачковий ритм, що вповні поширився, як видно із його назви, щойно в пізніших віках,  — і тому про нього згадаю докладно щойно пізніше.