Історія української літератури/Книжка перша/Перші унійні заходи і українська література

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Перші унійні заходи і українська література.

19. Григорій живо занявся був у 1418. році на константському соборі справою унії української церкви з Римом, і хоч заходи покищо не мали конкретного успіху, то залишили по собі не лише ідеологічні, але й літературні сліди в двох Григорієвих панегіричних промовах. Є це привітання папі Мартинові V., що його виголошено в Констанці в латинському перекладі, і «Григорія архиепископа киев-ьского и всея Руси слово похвалное», звернене до всіх членів константського собору; в тому «слові» є вже, крім панегіричних фраз, також деякі конкретні завваги в справі нарад над унією української церкви з Римом.

Ніяких важніших літературних слідів того роду не залишили пізніші унійні заходи київського митрополита Ісидора на фльорентійському соборі 1439. р.

Зате найбільшою уніоністичною літературною памяткою тих часів є відоме «Посланіє» кандидата на київську митрополію Мисаїла до римського папи з року 1476. Тут Мисаїл вправді попадає в пересадний пізньовізантійський панегіричний тон, але в деяких частинах свого «Посланій» також своєрідним способом торкається важних українських релігійно-церковних справ.

Ще й нині дуже актуальні в площині українскопольської недавньої боротьби за унію, напр., такі слова Мисаїла:

Бо треба любовною премудрістю, лагідністю віданаматися, щоб зовсім не вимагати зброї лютости на поправу пастви. В наших бо землях бачимо багатьох з боку західньої церкви таких по імені пастирів (всії. польських священиків), які держаться того звичаю, що думають лютістю побільшувати стадо й більше гублять з нього, віддають гідних судові, вяжуть їх і мучать, інших силою тягнуть «із благочести во благочестіє», руйнуючи союз мира, любови зависним гнівом. Бо то незручний пастир, перелякавши своїм криком, нагло та швидко знищив і викинув овечку зі свого стада, то кинувши палицею, перестрашуючи ворогів, потрапить у голову й побачить перед собою трупа; то знову, стративши голову в запалі, пхує ногою й поламає хребет або ребряні кости, які заслоняють натро. А милосердний пастир свобідний і далекий від того всего (переказ М. Возняка).

З XV. стол. походить також прихильна для унії «Молитва Господу Богу нашему Іисусу Христу, къ святьій Тройци єдиносущній, къ святому архистратигу Михайлу и Гаврилу и ко всімъ святвімъ и къ святій госпоже Богородицы з славними апокрифічними первнями.