Історія української літератури/Книжка перша/Слово о полку Ігореві

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Слово о полку Ігореві.

50. Цю велику втрату винагороджує нам єдиний у своїм роді на цілий світ поетичний памятник старовинної лицарської епіки — «Слово о пт»лку ИгоревЬ, Игоря, сьіна Свягьславля, внука Ольгова». Ця поема, відкрита при кінці XVIII. стол. ґр. О. Мусін-Пушкіном у Ярославлі в списку XV. — XVII. стол. і знана нам тепер лише з хибної копії і московського видання 1800. року (бо оригінал пропав при пожежі Москви 1812. р.), — походить з часу ок. 1187. р. і оспівує нещасний похід князів Ігоря сіверського, Всеволода трубчевського, Володимира путивельського І Святослава рильського проти половців у 1118». році, описаний подрібно также у літописі.

Після поетичного вступу невідомий автор, мабуть лицар-учасник того походу, оповідає про сам похід та нещасні знаки, що віщували невдачу, далі про першу велику побіду українських військ над Половцями, та вкінці про нещасний бій, про перебування князя Ігоря в половецькому полоні і його втечу на Україну. Цей основний зміст поеми перетканий чудовими ліричними й лірично-поетичними самостійними вставками в роді плачу Ярославни, сну кн. Святослава, «золотого слова» до українських князів і т. п. Поема повна чудових описів природи, надиханих ще деякими поганськими мітичними уявленнями, та тісно з настроєм природи звязаних воєнних подій.

Ідейно — поема вся пронизана патріотичним патосом та пророцьким гнівом на українських князів, що вони своїми міжусобицями запропащують рідний край — але також величньою свідомістю могутности Української Держави та краси української землі. Літературно — це твір виїмкового поетичного ґенія, який зумів у схему старої лицарської поеми влити стільки ліричного тепла й драматичного руху, що витворив мабуть найкращий зразок дружинного епосу всіх часів.

Стилістика, поетичні звороти й образи та ритміка «Слова» сполучують у досконалих формах високу літературну культуру того часу з народньопоетичною стихією в одну чарівну цілість.

«Слово о полку» поставило українське письменство в ряд найкращих літератур світа. Поема ця переложена на всі культурні мови та всюди викликує й досі живе літературне й наукове зацікавлення.

У звязку з модними в романтичній добі літературними фальсифікатами в роді чеських короледворського і зеленогорського рукописів, появилися були в чужинній науці сумніви щодо автентичности і старовинности «Слова». Ті сумніви, головно московського вченого Каченовського і його «школи», розвіяла без решти дбайлива наукова аналіза памятника, а головно факт, що «Слово» було популярне на Україні вже в Княжій добі та викликало виразні літературні наслідування в XIV. — XV. вв. («Слово про Мамаєве боєвище», «Задонщина», «Слово о погибелі руської землі», апокрифічне «Слово про Лазареве воскресення» і ін.). Тому й найновіша спроба оживити дискусію про «автентичність» нашого найціннішого літературного памятника, видвигнена кілька років тому в славістичних колах Франції, не знайшла ані в українському, ані в міжнародньому науковому світі ніякого поважного відгомону.