Історія української літератури/Книжка перша/Старовинність усної словесности

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Старовинність усної словесности.

9. Особливо до найстаршої, найвартіснішої верстви української усної словесности можна віднести оці слова В. Гнатюка, одного з кращих наших етноґрафів-агеціялістів: «Українська народня словесність належить до найбагатшихг українські народні пісні визначаються незвичайною красою й високою артистичністю, великою ріжнород ністю, оригінальністю і значною старинністю».

Щодо тієї старовинности — найновіша наука почала, що правда, висловлювати свої та вговкувати, романтичний запал ентузіастів, які в кожній народній пісеньці добачували піди «глибокої старини». В писаннях деяких західньоевропейських істориків літератури повно тепер сумнівів про старовинність усної словесности і закидів на адресу романтичної науки, що вона витворила «леґенду старовинности». Типове є напр. становище в цій справі історика чеської літератури Арне Новака. Та коли такі сумніви у відношенні до неориґінальної і здебільша на писаних джерелах основаної народньої поезії більшости західньоевропейських народів сяк-так оправдані — то в ніякому разі тут не можна гепералізувати. Смішно було б заперечувати дійну глибоку старовинність цінних зразків напр. німецької, скандинавських, фінської, сербської, а головно української народньої поезії.