Історія української літератури/Книжка перша/Українські словяни

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українські словяни.

6. Найважніші словянські племена, що їх слід уважати предками українців, це в першу чергу поляни (в околицях Києва), далі деревляни (на північному заході), словяни (на півночі), уличі й тиверці (на півдні), й дуліби та хорвати (в нинішній Галичині). Оцей племінний стан серед безпосередніх предків українського народу означує наука вже стислішими часовими рямками VII — VIII. століть. В культурі цих українських племен слідний, в порівнянні з культурою старих словян, дальший поступ. Хліборобство розвинулося й осягнуло вищі форми осілого господарства, розцвіли такі його доволі трудні галузі як городництво й садівництво. Кочівниче рибальство й ловецтво занепало. Поширилася годівля домашньої птиці. Процвітала торговля, якої головними предметами були з української сторони мід, віск, футра. Повстали вищі ступні ремесла й промислу гарбарського, ткацького, теслярського й ковальського. Пошиоені були в нас тоді вже металеві вироби з заліза, міди, бронзу, срібла й золота. Найбільш авторитетне, бо часово до того стану наших предків найближче історичне джерело, а саме український початковий літопис, так характеризує життя українських племен:

Мали бо вони свої обичаї й закони своїх батьків і перекази, і кожний мав свій звичай. Поляни бо мали звичай своїх батьків, і мали вони лагідний обичай і соромливість супроти своїх невісток і супроти сестер і судроти своїх матерей, і невістки супроти своїх свекрів і супроти братів мужа мали велику соромливість. І мали весільні звичаї, не приходив жених сам по дівчину, але її приводили увечері, а на другий день приносили те, що давали за нею, і т. д. (цитовано за М. Возняком).