Август (Немає хліба)(Жуковъ)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Август (Немає хліба)
автор: Олександр Жуков
Див. музична прозопоезія. Створення: 23 квітня 2013, опубл.: 26 квітня 2013. Джерело: [1]  

I[ред.]

Більше ночі, більше ночі...

Дня немає. Очі бездонні,

          очі ясні:
                 сумом укрита страсна земля.

Ген уже й місяць! Геть уже місяць!

             обрій безкраїй,
де кожен атом усяяний чорною зорею очей...

Проводжай туди мене поглядом -

                              я йду:

Очі бездонні,

          очі ясні:
                 сумом укритий світ.

Вітер... вітер... стер... тер... Геть уже ніч!

           так захотілося Вам
: і я знищу саме тому свою ніч;

бо так забажалося Вам:

усім снам,
          усім зорним очам-Людям,
що чорну зорю ясних миготінь
                         запалили огнем земляного змія.

...Це заради Вас я припиню ідилію ночі, я відрекуся од чистоти мистецтва, від усього того хворобливого... і дам вам день. ...День!

II[ред.]

Рано, рано...

Ран-но, ран-но...

           рана на твоїх руках,

на спині, на очах, на листах пошматованого та готового до споживання волосся. Плугом, плугом... Плуг-гом... плуг-гомонить... Кру-гом! кру-гом...

          на землі рано
                     сіють, сіють...

ІІІ[ред.]

Виходь, виходь...

І ти! І я! І Вона! І...

: Очей безмежні яблука - їх з’їсть перевертень уночі :

Ставай, ставай... І Він! І ти! І, мабуть, я... І... ніяких “мабуть”, нічиїх мабутових мабутнів, нічийних первісних забуттів - ні! Нових незвіданих майбуттів!(?) Днів!

: Працюй, поки не вмер :

Співай, співай...

              поки є голос, поки...
: поки... покинь! Поки є ти,
                            поки їв голос твій слухач :

Працюють, працюють... Го-оп! Го-оп! Гу-уп! Гу-у-уп!

- Хто це там говорить через двокрапку?
: Я :
- Хто ти?
: Я :
-Прізвище, товаришу! Ви з якого колгоспу? Що тут робите?
: Я : - зникло.
- Чорт зна што! Альо, ребят, знайдіть, з якого оно колгоспу оте якесь... ну оте, што вискочило... Якщо хто з наших, то повбиваю! Бєздільніки, тунєядці!

Го-оп! Гу-уп! Йо-ох-хо...хо! Працюють, працюють...

: У цей час діялог між собою.
  - Нащо ти вибіг із ночі, жебраче?!
  - Я народився.
  - Нащо, нащо? Не можна виходити у люди без дозволу.
  - Я їх роздратував, пробач, нічний Цезарю!
  - Це погано - вони почнуть мститися. Забирайся геть до них, нерозумная дитино, та скажи там своє слово.
  Пам’ятай: тут - тиша, там - мука,
            тут - не треба, там - потрібно створити.
  Геть-но! Геть-но! йди... Геть із ночі в день :

...Працюють, працюють... Щось з’явилося, ходить.

- Хто ж то?
- То ж Август!
- Што за ім’я дурацкоє?
- В августі прошлава года нашлі бєз дакументав... П’яний бил у бєзпамяцтві. Как єго назвать-то? Хай будєт Август.
- А хвамілія?
- Довго думали, а потом приєхав товарищ із (шепче на вухо звідки), що каже: “Вирішили ми це питання на партійній раді. Хвамілія вашому Августу буде Красний, в целях, так сказать, окультивірування декласованих елємєнтів у духє комуністіческой ідеології. Вітаю Вас, товариш Красний!”
- Молодці вони там таки у (шепче на вухо де), і над давньоримськими імператорами-угнєтатєлями знущаються, і проводять ехвєктивну, треба сказать, пропаганду комуністіческой ідєї в маси. У нас уже єсть Красний Октябрь, а тепер буде й Красний Август!
- Авусте! Ходь сюди!

Працюють, працюють... Раптом: бах! - і Сонце заходить!

- Ей-но всі додому! Їш-бо хами, бєздільники, тунєядці! Ох скоро приїде на вас усіх (трактор гуде - нічого не чути, що каже). Августе, трясця твайой матері! Будеш сторожувать - тут зараз багато расхітітєлев. От дармоїди! Бєздільники, тунєядці! Тьфу!

Покричав - і зник! умчався... Розходяться, розходяться... Спати, спати...

: Більше працювати не треба - ніч настає сама :

ІV[ред.]

Ніч - найясніша пора. Чудеса!
Колоситься у полі дикодомашня пшениця. Скоро цей чудовий дар землі забере собі хлібороб, що тепер не такий, як учора, а новий - соціялістичний. Десь ходить Август, товариш Красний...
: Який він Красний?! Він - Непоймихто! Ось його справжнє прізвище - Август Непоймихто :
Ходить Август, товариш Красний. Страж. Ось він уже підходить до пшениці... що ж він збирається робити? Очевидно, між колоссів сховався крадій, “адін із расхітітєлев”. Лови його, Августе! Ай-да молодець, ай-да Красний!
Він підходить до колосків і зараз схопить злод...
                                             Ні! ні! ні!
                                                  Що він робить? що? що?

Він наближається, він ... цілує пшеницю! Як дівчину! Матір Божа! Матір Ленінова! Матір Сталінова! Святі Небеса! Що далі? Він... він... він... поливає.

- Чим поливає? - кричить Погонич “тунєядцев і расхітітєлєв”, встаючи з ліжка з мігренню.
- Ви бачите, що твориться, люди добрі! Подивіться, що твориться! Агов! Погляньте-но!
- Не погляньте-но, а погляньте-ка, безкультурщина контрреволюціонная! Тунєядці! - кричить Погонич.
- Зовсім здурів наш Август. Пригріли на свою голову.
- Товаріщі! Пролєтарії всіх стран - саєдіняйтєсь! - гучномовець гучномовить.
- Ночь, хто там орьот? - висунулася у вікно Дуся і випустила собак - скажена стала зо своїми кавказькими вівчарками.
Гав! Гав! Гав! - і після лаю тільки спокій. Страх!
- Дусю, ти збожеволіла, тобі не місце в комсомолі. Ти вже не молода, стара відьмо! Шмаровозка! - а Дуся випускає й третю вівчарку, так що більше Спортсмена, любителя слова “шмаровозка”, в живих не бачили. Навіть Спортсмен не втече од кавказької вівчарки.
- Августе, не грайся! Ми зараз Дусі разом з її триклятими собаками дамо по репаним макітрам і біжимо до тебе. Що ти там робиш? Ти нащо пшеницю цілував, дурню?! Чим ти її поливаєш?
- Та це ж наш бензин!
Бензин... вжик-вжик... світло...

Бух! Бух! “ЖЖ-зз-сс, зз-сс” - привітався вогонь із Августом, із людьми, із землею, та почав привселюдно любити пшеницю у всіх можливих і неможливих смислах і варіаціях... Бух! Бух!

: Дим! Вогонь! Вічність! :

V[ред.]

Дим! Вогонь! Вічність!

Попел, зола, пропалена земля, знищене поле - смерть. Немає: праці, пшениці, поля, хліба, життя. Є - Август! “Нащо? Нащо?” - кричать. Нащо, коли немає хліба.

Земля - глухість, сон, безпам’ятство - обкрадена і нещасна...

Працювали, працювали всі - то вони пригадують із ностальгією. Вмикали, вмикали... Спалив - вимкнув! Ніхто, але ж спалив;

                                   ніхто, але ж таки вимкнув.
: Дим! Вогонь! Вічність! :

VI[ред.]

Ранок - народження життя.
Слідчий ходить по кімнаті, спокійний, у чорному, молодий... Невпевнено і ніяково.
Погонич трясе кулаком так, що збиває собі руку до крові:
- Дармоїди! Тунєядці!
- Нащо ви це зробили? - питає Слідчий.
- Що з ним панькаться, трясця твайой матері! Мати - повія, понароджують хтозна-кого...
- Яке його прізвище?
- А, хвамілія? Красний, - гукає налякана Дуся.
- Який він, трясця твайой матері, Красний? Контрреволюціонная бєзкультурщина! Дармоїди! Тунєядці! - кричить так, що розбив графина зо злості на “тунєядцев та расхітітєлєв”.
Слідчий дивиться в пашпорт... дивиться... дивиться...
- Август. Хіба можна так називаться, то ж одразу контрреволюційне найменування. Що хіба не могли додуматься назвать його Октябрьом чи Жовтньом? Ну хоча б якимось Хвєвральом?

Годі! Покарати. Ясно. Зрозуміло.

...Холодна куля розривала малесенькі тканини мозку за якісь соті секунди, нащо йому ті секунди, коли тепер Август стане птахом - і полетить додому, туди, де немає часу. А наган вищебечував соловійчасті пісеньки:
“Уш-ш, уш-ш... Весь міръ насилія мы разрушимъ...” - наган старий, йому можна й так. А от Дусі чи Погоничу - ні, ті співають уже по-своєму: “Весь мир насилья мы разрушим...” і так далі.
Куля шусть у мозок - і все! Був Август - де ж тепер Август, і який тепер він: Червоний, Білий, а може Красний, як Площадь, себто “красивий”; а може й жовто-блакитний, чи блакитно-жовтий? Яким він був - уже невідомо, яким став - а хто його розбере? Непоймихто. Не Красний він, не Красний!
А вона - шусть... і все!
                    Убили! Закопали!
: Прийшов? Добре.
  Тут - тиша, там - мука.
  Тут - не треба, там - потрібно створити :

Епілог[ред.]

Більше ночі, більше ночі...

Убили вранці - день для них,

              ніч - для нас.

Громоголосая стихіє - слався! Очі бездонні,

            очі спостерігають!

Очі бездонні,

            очі ясні,
                     сумом укрита страсна земля.
Мені не треба суму, я за межею добра і зла. Тут - нічого не треба, там - ще треба щось створити. Інакше Там: у Людей я - хтось, але то вже не Я.

Могли б ще довго грати на струнах ідилії, могли б, та грайте самі.

Край - рай!
         Пташко, не співай!
                        Тишею дзвени, ясная темното!

Міріяди звукослів сплітає Музикант! у тиші... там... Август! Знову Август. Але не Красний. Октавіан...

...Більше ночі, більше ночі...

Сонця немає, Світять Очі.

(23 квітня 2013 року, Харків)

http://www.proza.ru/2013/04/26/101 --Alexandre Zhukov (обговорення) 08:00, 26 квітня 2013 (UTC)