Антологія американської поезії/Герскель Бек
| ◀ Дж. С. Уоллес | Антологія американської поезії пер.: І. Ю. Кулик Герскель Бек |
|
HERSCHELL BEK
Чоловіче, ти бридкий,
До муки бридкий,
Як спиш у потязі,
Що жене твоє безсоромне єство
Чорними артеріями міста.
Твій сон — це сон безглуздої летаргії;
Твій сон — це сон смерти свідомости;
Твій сон — це сон мас.
Чоловіче, ти бридкий,
Як спиш у цьому натовпленому потязі,
Де людські очі плюють зневагою на тебе
І людські уста пишуть ніжні кпини
По таємних сторінках своїх думок:
Ти знаєш ці жалісливі усмішки,
Що кучерявляться в кутиках людських ротів.
Чоловіче, ти бридкий,
Як спиш отак,
Необоронений навіть блідими домислами.
Твоє обличчя кричить тупістю скиби
Голосніше, ніж морди корів.
Важка тупота залягла в твоїх очах і устах,
Знана лиш безсловесним створінням.
Чоловіче, ти бридкий,
Як спиш отак,
Спиш сном мас.
Я б волів струснути твої кволі плечі
Хоч би могутніми руками бунту.
Я б збудив тебе
Хоч би жахливими руками болю
Й кличем:
Чи ти не чуєш ніжного голосу краси,
Що тулить щільно уста до землі,
Під темрявою собвею,
Щоб ти міг її чути?
Й кличем:
Чи ти не чуєш хутких ніг вітру,
Що ганяє заллятою сонцем вулицею
Над твоєю головою,
Щоб ти міг йти за ним?
Й кличем:
На бога, чоловіче, прокинься,
Ти бридкий,
Як спиш отак,
Спиш сном мас.
Через прилавок м'ясника,
Через прилавок пекаря
Вони поковзом линуть геть до тебе — стільки за стільки.
Крізь ґрати залізні,
До людини з нумером за ймення
Вони пхають геть —
трошки за все.
Я пам'ятаю, бачив очі старої жінки
I старі очі голодної дитини,
Що пробуравлювали дзеркальну вітрину
Пекарні,
Й вони діставали —
нічого за нічого.
І з цих ознак я знаю,
по Храмах Бізнессу —
там все прилавки,
касові регістратори — це Золочені Боги.
А голод — це олив'яний п'ятак,
А голод — це бляшана затичка
продірявлена.
Тут, знизу, ми чуємо галас.
великий галас,
брат грому,
близький родич Ніягарського Водоспаду.
Заклепки залізного гамору
вганяють у вуха,
товчуть барабанні перетинки,
вганяючи стало довгі
заклепки залізного гамору
у вуха,
тов-тов-товчуть перетинки.
Слова виборюються,
Балансуючи в напружених устах,
Звиваючись у тихі закрутки.
Слова-недоноски відносяться геть
у безвість,
як порошинки у вітрі.
Сповни свої вуха
м'якими спогадами.
Заклепай їх горішніми думками,
тишею зор
і розмовою трав.
Тут, унизу,
нумо розмовляти
лиш нашими очима.
——————