Антологія американської поезії/Горацій Траубель
| ◀ Едвін Маркгам | Антологія американської поезії пер.: І. Ю. Кулик Горацій Траубель |
Співці демократичного відродження ▶ |
|
.jpg)
У нас добре знають Уітмена, але навряд чи багато наших читачів чуло про його найближчого співпрацьовника, біографа й літературного спадкоємця Горація Траубеля. Хоч треба визнати, що й в Америці Траубель як поет, не так уже широко популярний.
Що до оцінки Траубеля, як поета, критика поділяються на два протилежні табори. Одні вважають його за блідого наслідувача Уітмена, другі ж за цілком самобутнього, незалежного й значного поета. Критик Вільям Інгліш Уоллінг, наприклад, дає Траубельові такі епітети, як «предтеча нової поезії», «філософ демократії», «поет соціалізму» (Див. William English Walling, «Whitman and Traubel» New-York, 1916).
На одному сходяться всі, хто знає твори Траубеля: він найдосконаліший із усіх «уітменістів», він найкраще зрозумів і відчув істоту Уітмена, як поета й людини. До того спричинилося те, що Траубель довго жив з Уітменом і мав можливість спостерігати його у звичайнім, навіть інтимнім житті. Свої зустрічі з Уітменом Траубель описав у поважній праці «Уот Уітмен у Камдені» (місто Камдеп у штаті Нью-Джерсей).
Як поет, Траубель справді мало відрізняється від Уітмена формою. Хіба тим, що від уітменівського білого вірша він послідовно переходить до поезії в прозі. Але що до ідеології, то тут уже є ріжниця більш значна між обома поетами. Уітмен не мав певних, окреслених політичних переконань. Космополітизм, гуманізм переплітаються в нього з американським патріотизмом. Траубель вважав себе за соціаліста, поборника інтересів праці, і виступав, як такий. Правда, соціаліст з нього був дуже обмежений, радше народницько-християнського толку. Виступаючи проти «напівадвокатів», він сам був таким напівадвокатом і дивився на робітництво, як на свого «клієнта», якого він мав захищати.
Але бували моменти, коли Траубель, може, сам того не помічаючи, починав виступати у своїх творах, як справжній революціонер. Зразки деяких подібних його творів ми й спробували дати у наших перекладах. З поетичних праць Траубеля відомі «Optimos», «Chants Communal», «Collects»; в книгах білий вірш перемішано з віршами в прозі. Американське громадянство знало Траубеля також як публіциста, критика й редактора низки періодичних видань.
Помер Траубель 1919 р. Треба зазначити, що він був гарячий прихильник нашої революції та радянського устрою.
Народ є господар життя: народ, народ!
Так я ходжу вулицями міст, співаючи з радісним переконанням: народ, народ!
Не потребуючи приводів до моєї великої радости, крім приводу в моїм власнім серці,
Не запевняючи себе непевними словами, не знаючи страху,
Залишаючи незгідним та глузівникам іти їхнім шляхом без перешкод,
Я ж, обчисляючи життя в чудових підсумках кохання,
Задоволений з того, що не сяю велично й самотно поза юрбою,
Мішаюсь день у день зі спільним гоном людей, що заселюють селища й села,
Сяючи, як і вони, в їх освітленні, або гублюсь, як губляться вони в загальному мірилі вартости.
Так я йду, співаючи свою тріюмфальну пісню:
Народ є, господар життя; народ, народ!
І хоч ніхто не чує мого голосу, я чую його сам,
І хоч ті, що чують мене, не відгукаються, я відгукаюсь сам,
І хоч деякі, незадоволені, кажуть мені припинити мій голос, я задоволений собою й гукаю голосніш, ніж звикле:
Це мене веселить, я гукаю без упину, отже всі можуть знати, що я маю сказати,
І коли сам народ, для кого я співаю, глузує з мене, я все співаю свою пісню для нього —
Мою пісню, його пісню, бо те, що він її не співає, подвоює мій обов'язок проголошувать:
Народ є господар життя: народ, народ!
Народ є господар життя: народ, народ!
Так я всюди ходжу, заповняючи світ моєю піснею,
Катуючи вуха вождів моїм турботливим псалмом перемоги,
Кличучи їх усіх геть з п'єдесталів на землю, скидаючи в купу всі їхні переваги,
Примушуючи панів урядування видавати їхні хартії — ми відмовляємось надалі приймати їх, як подарунки:
Бачучи, як вони збились у гурт, розлютовані, та хитають своїми самокоронованнми головами.
Хто є господар життя?
Суддя приходить: він приносить злочин: він каже: Закон є господар життя!
Державний муж приходить: він приносить законодавство: він каже: Держава — господар життя!
Маляр приходить: він приносить свої картини: він каже: Мистецтво — господар життя!
Хемик приходить з своєї лабораторії: його руки зашмаровані: він каже: Наука — господар життя!
Піп приходить з олтаря: він приносить свою біблію: він каже: Релігія — господар життя!
І так вони всі приходять звідусіль, хитаючи своїми головами, доручаючи мені свої ключі —
Вони всі приходять, пам'ятаючи за все та забуваючи за народ,
Вони всі приходять, намагаючись потопити мій голос у гаморі протирічивих язиків,
Навіть сам народ приходить, витлумачуючись, слухаючи мене в переполосі —
(О жахливе блюзнірство: ти, народ, юрба, ви сами тремтите від мого виклику!)
Слухайте ви, високі й могутні панки речей та установ:
Я беру всі ваші книги, й маєтки, й переваги, й культури, і кладу їх у купу разом
І розпалюю їх звичайним сірником у величезне багаття,
А ви стоїте довкола поруч мене й бачите, як усе це підноситься з димом.
Зі скиглінням на ваших устах бачите, як все це підноситься з димом —
Всіх ваших господарів життя знищено в звичайному вогні — лиш зирк —
І тоді дивитесь на мене, жахаючись, — що тепер прийде на землю?
Я вам скажу, що тепер прийде на землю, ви, панки речей та установ:
Те саме, що завжди приходило, прийде на землю й тепер —
Закони знову, може, й конституції й пишність книжок:
Все, що згоріло щойно перед вами так раптом, прийде на землю знову й завжди приходитиме:
Бо воно завжди виходило з народу, бо він є господар життя.
Бо воно не приходить творити людину, лише приходить, створене людиною,
Й завжди приходитиме й руйнуватиметься й знов приходитиме —
Вся краса світу прийде, вся слава й геній світу прийде,
Не від себе й не від речей, писаних у хартії та схованих у сейфі:
Ні: не цим шляхом: вони прийдуть з народу вовіки:
Ні: не цим шляхом: вони, такі вчені й багаті, вийдуть з народу, такого темного й бідного.
Я беру найвеличніше речення найвищого писання раси,
Я беру найпростішу стару жінку з найбіднішого заулку в метрополісі
І я ставлю їх поруч перед ваші очі й мої очі, щоб ми бачили,
І я думаю, що ви знаєте, й думаю, що я знаю без зайвих балачок, — хто господар життя.
Так я ходжу співаючи з радісною переконаністю по вулицях міст,
Не потребуючи підстав для моєї великої радости, крім підстав у моїм власнім серці:
Народ є господар життя: народ, народ!
Володар робітник — коли він прийде?
Невже він прийде в нашийнику, на нашийнику чуже ім'я?
Велике місто було під облогою, а його ворогом було воно саме, серце в його серці:
Велике місто визволено, його стіни знесено, воно відкрите для світу:
Ніхто не панував, ніхто не боявся, овочі землі були солодкі,
Люди страждали та не були нещасними, смерть прийшла, та ці люди знали таємницю смерти:
Діти гаялись у полях, вони не збирали квітів, инші, їм рівні, мали пройти цим шляхом:
Маєтки були у безпеці, двері відчинені для вітру й дощу, не для людей.
Володар робітник — коли він прийде?
Ми плазуємо в пустці своїх чорних міст, ми конаємо від ненажерливости, ми конаємо з голоду,
Хоч одним вухом — слухай, слухай!
Я можу чекати.
Світ довго чекав на мене, я можу чекати на світ.
Справедливість довго чекала на мене, я можу чекати на справедливість. Кохання довго чекало на мене, — о, таке кохання є жагучим, — я можу чекати на кохання. О, таке кохання є жагучим коханням!
Я можу чекати, — о, чудова переконаність, — я можу чекати,
Чекати, хоч справи йдуть зле, доки вони підуть добре,
Чекати, хоч смерть поборює життя, доки життя поборюватиме смерть,
Чекати, хоч люди ридають, доки вони сміятимуться,
Я можу чекати, я можу чекати, я можу чекати
І, чекаючи, можу кохати.
Говорять про скелю віків: немає скелі віків: є тільки народ:
Як я будую на народі, то будую певно й навіки: як я будую на собі, то будую на сипучім піску:
Немає скелі віків: є лиш людське серце: є лиш любов:
Як я будую на серці, на коханні, то будую назавжди: як я будую на тілі, на ненависті, то будую на сипучім піску.
Що я можу зробити? Я можу промовляти, коли инші мовчать. Я можу сказати людина, коли инші кажуть гроші. Я можу чатувати, коли інші сплять. Я можу працювати, коли инші кинули змагання. Я можу надавати життю великого значіння, коли инші надають йому малого значіння. Я можу казати любов, коли инші кажуть ненависть. Я можу казати кожна людина, коли инші кажуть одна людина. Я можу бадати події важким шляхом, коли инші бадають їх легким шляхом.
Що я можу зробити? Я можу віддати себе життю, коли инші люди відмовляють себе життю.
Не благай про вибачення для твого клієнта. Не розгублюйся й не тремти, коли праця грішить. Праця[1] багато грішила. Праця грішитиме ще більше. Праця ненавидить напівадвоката. Вона дивиться на тебе за всяких обставин бою. Ти маєш бути в слушнім місці в слушний час. Ти не повинен приходити, сперечаючись, чи треба приходити. Ти не повинен, ідучи на фронт, сперечатись про якості війни з командиром. Битва точиться, і ти знаєш свій пост.
——————
- ↑ Праця тут ужито в сенсі — робітництво. — І. К.