Антологія американської поезії/Джо Гілл (Джозеф Гіллстром)
| ◀ Піонери пролетарської поезії | Антологія американської поезії пер.: І. Ю. Кулик Джо Гілл |
Карл Сендбурґ ▶ |
|
.jpg)
(JOE HILL — JOSEPH HILLSTROM)
Джо Гілла за поета не вважають в Америці. Ви не знайдете його віршів в жодній «порядній» антології чи хрестоматії. Але ви почуєте його співи всюди, від Аляски до Нью-Йорку, від Юкона до Техаса.
Для «порядного громадянства», для «поважної» критики Джозеф Гіллстром справді поетом не був. В їхніх очах це був собі босяк, волоцюга, недолюдок, що вмів дуже влучно переробляти релігійні й патріотичні пісні на блюзнірські й бунтарські.
Але маси, широкі маси американського робітництва, ті, що виснажувались у потогонних майстернях разом із ним, блукали по країні в шуканні роботи трампами, як він, — ці маси любили й цінували свого співця й товариша Джо Гілла.
На роботі, за машиною, в блуканнях здавленими вулицями велетенських міст і необмеженими просторами західніх прерій творив свої пісні Гіллстром. Здебільшого це були, справді, переробки на революційний лад розповсюджених військових пісень, гімнів, псалмів, молитов. І, переробляючи їх, Гіллстром вкладав до них стільки «вуличних», плебейських виразів, так пристосовував їх до психології мас, що успіх та розповсюдження тих перероблених пісень у масах було завжди забезпечено. Але Гіллстром не обмежувався одним глузуванням та блюзнірством. У свої пісні він часто вкладав і певну політичну програму, може, не зовсім викристалізовану, але, безперечно, революційну та інтернаціоналістичну. Більшість його пісень закликала робітництво до організації, до повстання, до боротьби за своє майбутнє.
І через те, коли «поважна» міщанська критика кривила презирливі усмішки в бік Гіллстрома, то американський уряд, на послугах великого капіталу, все шукав способів видерти Джо Гілла з робітничих мас, примусити замовкнути його бунтівливі, надто небезпечні для гнобителів пісні.
Така нагода кінець-кінцем трапилась. Джозефа Гіллстрома поліція знайшла пораненого недалеко від місця, де відбулося вбивство. Хоч були всі докази, що Гіллстрома поранено випадково й що він не мав ніякого відношення до вбивства, одначе агенти капіталу вже не випустили з рук своєї жертви. Джозефа Гіллстрома засудили на кару смерти і вбили в штаті Юта 19 листопада 1915 року, коли він був зовсім ще в молодому віці.
Але не замовкли по цілому американському суходолі його гарячі пісні, і навік він вписав своє ім'я в історію американського революційного руху, як фундатор пролетарської поезії в Америці.
Щоб оцінити належно пародії Джо Гілла, треба знати оригінали, на які їх написано. І треба ще знати ту соковиту, дотепну, гостру мову «низів», що її вживав Джо Гілл. Ось чому наші переклади здібні дати лише дуже бліду уяву про його творчість.Чому не працюєш, як люди, волочишся тут дарма?
Як же тут в біса мені працювати, як праці ніде нема?
Алілуя, я волоцюга!
Алілуя, знов волоцюга!
Алілуя, руки з'єднаймо, щоб скінчилась наруга.
Я люблю хазяїна свого, приятель він мені щирий,
Ось чому я голодую щоденно у хлібній черзі без міри[2].
Алілуя, я волоцюга!
Алілуя, знов волоцюга!
Алілуя, руки з'єднаймо, щоб скінчилась наруга.
Якби я дістав усі гроші, що я за свій вік заслужив,
Хазяїн мій геть зруйнувався б тоді, з власної б праці він жив
Алілуя, він волоцюга!
Алілуя, знов волоцюга!
Алілуя, руки з'єднаймо, щоб скінчилась наруга.
трамп, хлопці машерують»)
Ану, пельки заткніть всі ураз —
Маю пісню про хлопця для вас, —
Як скрутило його, він піднявся, та знову вже скручений був;
Не з ледачих був він, ні —
Працював би ночі й дні, —
Та все ту ж стару пісню усюди й від всіх він чув:
Кинь свої заходи марні, —
Як я знов тебе спіймаю тут,
Так і знай, що це тобі капут, —
Не втечеш тоді від буцигарні».
Проблукав вже він безліч доріг,
Аж попадали чоботи з ніг;
Бачить він — в одній хаті пані готує обід.
Він — «добридень, пані» — сказав:
«Може б, дрова я вам нарубав?»
Але пані сказала таке, що сарака аж зблід:
Він на вулиці бачив плакати:
«Йдіть для Йсуса усі працювати!»
І зрадів, і скоріше до церкви забрався аж в глиб;
Й на підлогу він клякнув в мольбі,
Аж коліна натер він собі,
Та, як час був обідать, загримав на нього там піп:
І барбос його разом спинив:
«Відколи ти тут взявся в цім місті, бодай тобі пранці?
А ходім-но мерщій до судді!»
Та суддя йому мовив: «Аді,
Не потрібні нам тут а бандити отій голодранці».
Бідолаха під тином сконав.
І вже певний він був, що неба взнесеться ясного,
І подався до райських брам,
Та Петро-апостол сам
Перед носом його замкнув браму й загримав на нього:
На зброю проти «ворога»
Більйони йдуть в болото,
І коштують нам дорого
«Наше» військо й флота.
Коли мільйони у нужді
Й мільйони тут конають, —
«Май контрі»[3] не співай тоді,
Хай спів новий лунає:
Так щоб битись за прапор червоний,
Як рушницю маю я стискати,
Так щоб знищить тиранії трони.
Всі до армії трудящих,
Чоловіки і жінки,
Всі раби платні, у лави,
Всі в борню за наші справи,
За землю й волю в бій!
А скільки ж то дівчат ясних
Кохання й честь дівочу
Офірують, щоб хазяїв
Збагачувать досхочу!
Щоб годувати тих неріб,
Оту могутню флоту,
Вганяють нашу молодь в гріб,
Виссають з неї злото.
Далеко 'д океану,
Ворожих флотів там нема, —
В кого ж стріляти стануть?
Застрайкувати лиш посмій
(Коли причин не знаєш)
І, як залишився живий,
Так певно заспіваєш:
Патлаті попи нам що-вечір
Кажуть побожнії речі.
А як їсти захоче хто з вас —
На солодкий затягнуть вам глас:
Як по смерти підеш у рай,
Молись, працюй, сіно жуй,
Так і знай, підеш в рай — буде «пай»[4].
Армія Здуріння[5] перед нами
Плеще й молиться й гунявить без тями,
Доки гроші зберуть у свій бубон,
А тоді вони скажуть вам любо:
А святі вертуни й стрибуни[6]
Верещать і стрибають вони, —
«Дай всі гроші на боже — в ту ж мить
Всі турботи твої він зцілить».
Щоб свою забезпечить родину,
Вони кажуть — ти грішник запеклий,
Як сконаєш, то підеш у пекло.
В бій за волю ставай, як один!
Як добудемо світ весь сами, —
Дерунам заспіваємо ми:
Поїси, почекай,
Як навчишся робить, так і знай,
Сам працюй, сам готуй, —
В поті чола поїси, почекай!
Мені не трудно скласти заповіт,
Бо вже тепер сперечатись годі.
Родині нічого журитись і тужить:
«На камені кукіль не вродить».
А тіло? Ах, коли б ще міг я вибирать,
На попіл я б бажав його перетворити.
Щоб ласкаві вітерці могли звивать
Мій прах туди, де квітнуть квіти.
Може тоді якісь пов'ялі квіти ранні
Заквітнуть знов і наберуться сил.
Оце моє останнєє бажання.
Щасть доля вам усім.
Джо Гілл
——————