Антологія американської поезії/Марґарет Уїддемер
| ◀ Альфред Креймборґ | Антологія американської поезії пер.: І. Ю. Кулик Марґарет Уїддемер |
Муна Лі ▶ |
|
.jpg)
(MARGARET WIDDEMER)
Каяття інтелігенції — така звичайна для нас річ. Воно приходить завжди із зміною громадських настроїв у переходові доби. Не чуже це явище й для американської літератури. Після розквіту демократичного ренесансу воно поширилося значно. Марґарет Уїддемер — одна з представниць того напрямку в американській поезії. Ще молода поетеса, вона хутко завоювала собі певне становище и літературі й навіть одержала половину «колумбійської нагороди за поезію» за свою книжку «Factories with other Lyrics» («Фабрики та инша лірика», 1915).
Та нас вона цікавить як представниця отієї течії в американській поезії — каяття буржуазної інтелігенції, що, добачаючи жахне становище пригнобленого робітництва, почуває й себе частково винною за лад визиску й класового рабства. І кається. Без висновків, навіть без прагнення змінити той лад.
Отже, ми обмежилися перекладом лиш одного вірша Уїддемер — «Фабрики».Я сестру мою маленьку від життя й від дня замкнула
(За троянду і за стрічку, ради кіс моїх пишни́х),
Я зробила, щоб до ночи ніг своїх вона не чула,
Щоби літа чар не знала, диких пахощів весни;
Я, що луками гуляла, вільна з ранку до зорі,
Вільна квіти рвать, співати, слухать співи солов'я,
Я сестру свою звязала, доки минув час для гри.
О, моя сестричко, чи це я була? Чи я?
Я сестру обрабувала від годин її дівочих
(За убрання і за пір'я, за блискучий самоцвіт)
Я замкнула від кохання, доки випав морок ночи,
Як же їй пройти без шкоди через ніч, сліпу, мов кріт?
Я могла цнотливість дбати, буть веселою могла,
Я могла кохання мати й насолоду в сяйві дня.
Я сестру свою від ранку відштовхнула, увела.
Сестро, сестро молоденька, чи це я була? Чи я?
Я в сестри обрабувала дотик любих уст до перс
(За монету, за мережку для моїх дітей, єдваб).
Ноги змучені на кроснах, руки виснажені в крес, —
Як зазнати материнства вся без сил вона могла б?
Я про неї ввік не дбала, зголоднілу і слабку,
Бо до мого серця мирно притулилось немовля, —
Ненароджені істоти плачуть на моїм шляху:
Боже сил! Творцю! Це я була! Це я!