Антологія американської поезії/Уїттер Бінер
| ◀ Муна Лі | Антологія американської поезії пер.: І. Ю. Кулик Уїттер Бінер |
Газель Голл ▶ |
|
Уїттер Бінер трохи не усталився, не викристалізувався, як поет. Це тому, що він пише надто багато, на надто різноманітні теми і вживає надто розмаїтих технічних засобів. Епіграми, елегії, гротески, епос, суворий метр, вільний вірш — все це у нього не визначається певними періодами творчости, а йде всуміш, повсякчасно.
Одного лише не можна відмовити Бінерові. Він, незалежно від свого віку, вміє залишатися завжди молодим у своїй творчості, він уміє вкладати надзвичайну свіжість у свої вірші. Наведений нами у перекладі вірш «Старі й молоді» написано в кінці 1921 року, коли Бінерові було вже 43 роки, а звучить той вірш так, ніби його написав наш вісімнадцятилітній комсомолець.
Хоч скільки б років Бінер жив та писав, його завжди зачислятимуть до молодих поетів; ця марка «молодого» вже якось закріпилася за ним з того часу, коли він, 26-літній, випустив 1907 року свій перший збірник студентських віршів-спогадів «Молодий Гарвард» (це про Гарвардський Університет, що його скінчив Бінер 1902 року).
Отже й ми зачислили в нашій антології Бінера до молодшої генерації американських поетів. ')Старі сказали молодим:
«Хто світ весь визволить з тюрми?»
Сказали молоді старим:
«Ми».
Старі сказали молодим:
«Спочиньте. Минув час борні».
Сказали молоді старим:
«Ні».
Старі сказали молодим:
«Що ж ще перероблять в цей час?»
Сказали молоді старим:
«Вас».
«Чи не знайдеться нам місця десь отут, у стайні?»
«Ні, до праці ви ще здатні. Геть-те, геть негайно!»
Другі Йосип і Марія, снігом чисто вкриті,
Все шукають захоронку, де б то їм подітись;
Але нині теє місце аж до верху повне
Пофарбованого воску й ліпленої вовни.
«Лінкольн? —
Еге, я був у старім Секонд-Майні,
Першім полку у Вашінґтоні з Соснового Штату.
Звичайно, я не мазав салом п'яти;
Ми там були, щоб охороняти Вашінґтон, —
Ми всі були зелені.
Я ніколи до того не бував у театрі в житті,
Я не знав, як заховуватись.
Я не бував уже більше й з того часу.
Я зараз бачу так ясно, як свій капелюш, ту ложу, де він сидів,
Як його застрілили.
Я кажу вам, пане, і був же там переполох,
Коли ми побачили, в якому становищі наш президент!
Не бачив я в житті салдата, щоб не любив його.
Так, пане, його погляд трудно було забути.
Це була повстримана людина,
Старий фармер.
Все було гаразд, розумієте,
Та він зовсім не був жевжиком,
Ні з якого боку;
Xудолиций, довгошиїй,
Із якимись такими опуклими устами.
І він був веселий дядько — завжди всміхався;
Він не був такий високий, щоб хлопці не могли говорити з ним по-свойому.
Як я одлежувався в шпиталі,
Він приходив і казав «Ти виглядаєш тут гарно»,
Похвалював нас, знаєте.
І він все був близько й балакав з хлопцями.
І він все балакав так добре, так щиро —
Ось чому я називаю його фармером.
Я не хочу сказати, що не все в йому було гаразд, розумієте,
Це просто — ну, я був фармером,
А він був мій сусіда, сусіда всіх.
Я думаю, навіть ви, молоді, вподобали б його.
Що зробив ти із нами, поетами, Ленін?
Не лишив нам нічого сказати одразу,
Бо вже втисли ми всіх, що гриміли в свій день
У буденні, бідні фрази.
В цьому світі сучасному зріс гордовито
Понад всіх — знаємо — ти.
Але що ж тепер поетові робити?
Де слова для цього знайти?
Вільсон — трагічний, Ганді — герой нездарий,
Куліджу — комічний личить, —
Та яким з поетових термінів про твої сказати чари,
О, Володимир Ілліч?
Романтичний? Може, й вірно,
Але ж ти видавав декрети й пакти
І людство навиворіт вивернув
Одним точним обрахунком фактів.
——————
- ↑ Псевдонім; справжнє ім'я — Емануель Морґан.