Антологія римської поезії/Горацій/Оди ІV, 7

by Горацій

←Оди ІІІ, 26

Антологія римської поезії Горацій, переклад — Микола Зеров Оди ІV, 7

Сатири ІІ, 6→

 Завантажити у • • •

• сестринські проекти: дані

ГОРАЦІЙ.
Оди ІV, 7.

Збігли струмками сніги... Зазеленіли долини,

Закучерявився ліс.

В новім убранні земля, і ріки, що в повінь греміли,

В ложе вертаються знов.

Грації й нимфи, одкинувши шати й серпанки прозорі,

Йдуть у веснянім танку...

Все на землі перемінне — так кажуть нам роки текучі

Й сутінь померклого дня.

Тільки повіє весною, і літо уже на порозі:

Літо перейде — і глянь:

Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом

Мертва ступає зіма.

Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий —

Смертним віднови нема.

В темнім житлі, де владика Еней, де Анк і Гостилій

Будем ми — порох і тінь.

Хто тобі скаже, докинуть чи ні тобі боги всевишні

Ще один завтрашній день?...

Тож потішай свою душу! не хочеш, то візьме нащадок

Спадки незбуті твої.

А як умер ти, і Мінос-суддя проказав урочисто

Праведний присуд тобі,

Вже не воскреснеш, ТоркватеІ безсила побожність і рід твій,

І красномовство твоє!

Бо від підземної тьми не звільнила свого Іпполіта

Навіть Діяна сама,

Навіть могутній Тезей не подужав зірвать з Піритоя

Вічних Дідових пут.