Большевицька революція і Українці/Десятиліття большевицької революції
| ◀ Національна українсько-росийська проблєма в КПбУ | Большевицька революція і Українці Десятиліття большевицької революції |
|
От, вже й минає десятий рік большевицької революції. Час не малий. Щож вона дала, до чого вона за той час довела?
Щоби се оцінити, треба все мати перед очима те, що було перед большевицькою революцією в бувшій Росії, з чого ся революція вийшла, чому і задля чого вибухнула. Тоді і її досягнення, згл. недосягнення будуть зрозумілі і будуть могли бути по слушности оцінені.
Якою була Росія під оглядом правно-державним, господарським і суспільним? — Під правнодержавним оглядом представляла вона собою бюрократичний царизм з політичним убезправненням росийської суспільности — „підданих“, убезправненням, неіснуючим ніде, в ніодній з европейських держав. Під оглядом господарським була се країна з наростаючим капіталізмом, в сільській — рільній і мійській — промисловій господарці, у безустаннім шамотанню з царистичним бюрократизмом за ширину, простір, свободу. Під оглядом суспільним — суспільність з провалом між верхами і низами, поміщицтвом і дворянством з одної сторони і сільською біднотою і пролєтаріятом з другої, без сильної середини — міщанства. А з тим усім разом — величезна тюрма народів, убезправнених, національно обезличених. Дивовижна державна будова, будована і добудовувана через більш двох століть з найріжнороднійшого матеріялу, ріжної якости, твердости і ціпкости.
Отся стара, перестаріла будова вже давно домагала ся перебудови, щілини і провали вже давно зарисовували ся і поширювали ся і домагали ся направи. На се вказували і алярмували вже сто літ тому — декабристи! Але бюрократичний царизм на ніякі перебудови не йшов, він лише ще сильнійше обводив залізним окуттям отсю зморшавілу державну будівлю, бо лише в такій будові, так уладженій і упорядкованій, як вона була, він почував себе сильним, почував себе — собою.
Однак час поступав, щілини мимо окуть знова показували ся, поширювали ся, і за кождим сильнійшим подувом політичної заверюхи нові виринали провали. Показала се кримська війна. Та щілини знова позатикано — зверху, не нарушуючи основного розподілу і уладжень в будівлі. Названо се „великими реформами“ — знесено кріпацтво, змодернізовано судівництво і потворено земства. Позате однак, ще сильнійшими політичними оковами зкуто цілу отсю твердиню бюрократичного царського самовладдя. Бюрократичний царизм хоч і погодив ся зі щораз сильнійше продираючим ся до Росії капіталізмом, то погодив ся лише з його технічною стороною і ніяк не допускав і не доходив до тих політичних і культурних консеквенцій, які виводить із себе капіталізм, які йому конечні, щоби міг жити, розвивати ся, кріпшати.
Але хоч наново окутий, будинок знова почав тріщати. Чуємо згуки терористичних атентатів — се вже доба явної консеквентної революцийної роботи, починаючи від терористів-народовольців 70 рр., а кінчаючи на робітничих виступах, маніфестаціях і страйках з виразно, демонстративно політичним характером 90 рр. мин. століття і в початкових роках сього століття, організованих вже політичними партіями: соціялдемократичною і соціялістів-революціонерів.
На се бюрократичний царизм не знав иншої заради — хоч як розсувала ся стара будівля, — як знова і знова, ще сильнійшими і ще сильнійшими залізними обручами оковувати отсю стару державну будівлю; аж в кінци, при новім подуві політичної заверюхи — росийсько-японській війні — отся будівля таки вже не видержала і почала валити ся. Тоді щойно зважив ся бюрократичний царизм на перебудову дому, та ще й тепер лише частинно, ті частини бюрократично-царського режіму, що вже цілком розвалили ся, самуж будівлю, в її основах і у внутрішнім уладженню, ще дальше задержано. Допущено парляментарне представництво, але лише — для висловлювання бажань, забезпечуючи за собою право і силу приєднати ся до тих бажань або ні; надано деякі політичні права, особові і гуртові — для зборів і товариств, але забезпечуючи за собою право кождої хвилі їх звузити, або й цілком знести; признано існування „інородців“, але без права вільно їм жити і розвивати їх національне життя і їх культуру.
Така перебудова державного устрою Росії не могла вдоволити тих, що були висловниками нових потреб, вимог нової суспільности, стало і наново переклясовуваної все дальше розвиваючим ся капіталізмом. До того, самовладдя поступившись кроком в перед, знова цофнулось. Знова віджила реакція, столипинівські „реформи“ почали знова відбудовувати провалені частини старих башт царизму. Але тепер старі мури царського режіму нового натиску вже не видержали. Коли пронеслась і прогуділа нова, чергова заверюха — світова війна, — уся будівля, Росія, розсипалась.
Зразу росийська революція пішла під знаменами росийської буржуазії і буржуазій поневолених росийських народів. Розумієть ся, пролєтаріят взяв від разу у ній участь. І сей буржуазний характер революції відповідав цілком ходови річий, розвиткови росийських господарських і суспільних відносин. І росийська революція булаби по тій лінії перевелась і завершила ся, без бопьшевицького перевороту, наколиби росийський бюрократичний царизм був зміг в час, ще значно перед світовою війною, зрозуміти змисл історичного розвитку росийської суспільности — непереможний хід капіталізму в Росії і зміг був вчас вивести з сего політичні консеквенції. Росія ставала капіталістичною країною і вимоги капіталістичної системи господарки в краю повинні були стати основою не лише нової економічної політики держави, але й основою нової структури держави, в якій попри те, що все законодавство і вся політика внутрішна і внішна повинні були бути віддані до основного вирішування репрезентативним парляментарним інституціям, також і цілий державний апарат повинен був бути відповідно перестроєний і зложений до рук тих, що були представниками інтересів капіталізму — буржуазії. Але сего росийське самовладдя зрозуміти не могло, і на скільки під недаючим ся вже оминути натиском і уступало коли, то лише на стільки, на скільки се було неминуче. Через те капіталізм у своїм розвитку натрафляв безустанно на важкі перепони і не міг розгортати ся на всю ширину. І буржуазія не могла дужати, скріпляти ся, і не могла стати хребтом господарського і державного орґанізму. Тому не вона була представницею „інтересів держави“, хоч змагала до сього і домагала ся сього і се їй належало ся, а все і все бюрократичний царизм, в якого передпокоях вона видоптувала підлоги.
Та на скільки стискувано експанзивність буржуазії, звужувано їй свободу рухів, о стілько не виладовувана через неї енерґія змагаючого ся мимо всего капіталізму переходила до противного полюса капіталістичної суспільности — до пролєтаріяту, в революцийне підземеля; о скілько ослаблювано буржуазію, о стільки змагала ся пролєтарська революцийиість, її динамічність. І коли після воєнного дебаклю бюрократичний царизм почав валити ся і буржуазія ладила ся перебрати в свої руки, як спадщину по нім, правління державою і перетворювати Росію, її правно-державний стрій і цілий державний апарат відповідно до її потреб, до вимог капіталізму, то їй, у тій переломовій крізі, не стало на се сил. Вона незмогла опанувати того „хаосу“, який упадаючий царизм своїм упадком привів. А з того з нова готовила ся скористати реакція; і вже піднимала ся, хоч щойно поконана, знова на ноги, щоби ще раз себе обстояти. Та тут вже стало ясно перед очима пролєтаріяту — грізне, невідкличне, остаточне: або нині, або ніколи!, і з кличем: Диктатура пролєтаріяту! — разом з непроглядною масою сільської бідноти, повертаючої з воєнного фронту — узброєної! — такої нагоди не могли вже ніколи сподівати ся на будуче ні пролєтаріят, ні сільська біднота! — вдарили на оба змагаючі ся зі собою табори — бюрократичний царизм і безкровну буржуазію, і обоїм їм проломали хребти. І вся Росія розсипалась — остало румовище.
Коли по 10-ти роках перемоги большевицької революції приходить ся дати про неї суд, то мірилом до сего можуть бути лише єї досягнення, те, що вона за сей час досягнула відповідно до її ціли, або хочби з приводу боротьби за ту ціль, а дальше, чи ті досягнення, дотеперішні і ще в майбутнім можливі, відповідають згл. перевисшають, а на всякий случай — дорівнюють понесенним для сеї перемоги жертвам.
Большевицька революція підняла ся під кличем: Диктатура пролєтаріяту! — задля перестрою бувшої Росії в країну соціялістичну, то зн. задля визволення всего, що було до того часу поневолене: одиниці, кляси, народів, і ведення плянової господарки з приміненням найкращих технічних здобутків — в добро, хосен трудящого загалу і його можливо найвищого культурного підвигнення. Очевидно, се робота для кількох поколінь, — і коли після 10-літного істнування большевицької революції бажаєть ся видати суд про її досягнення, то той суд може відносити ся лише до досягнень в кладенню підвалин до тої соціялістичної будови.
Чи ті підвалини трівкі і добре, відповідно до наміреної будови покладені?
Не можна спекати ся важких сумнівів. Вже перше питання, яке насуваєть ся, дає сумнівну відповідь, а саме: чи можна класти підвалини до соціялістичної будови в країні, яка, хоч і перейшла в стадію капіталістичної країни, всеж таки не перейшла повного розвитку капіталізму, що є передумовою не лише технічною, але й орґанізацийною і культурною для переходу до соціялізму? — а дальше: чи можна класти підвалини для соціялістичної будови в країні, котра не лише що не перейшла повного розвитку капіталізму, а навпаки є під оглядом її господарського розвитку і під оглядом культурної вижини, чи радше культурної низини її населення, якраз найбільш відсталою країною у відношенню до всіх решта країн капіталістичного світу, і при тім — мусить стояти в безустанних господарських і фінансових взаєминах з тим саме капіталістичним світом? — А що до самих підвалин: чи вони тривкі, відповідні для соціялістичної будови? Та вже сам характер большевицької революції не дав її змоги покласти в підвалини соціялістичної будови головного, основного принципу соціялістичного: усуспільнення знарядів продукції. Большевицька революція — се комбінація двох зривів: соціялістичного — пролєтарського, по містах, і соціяльного — мужицького, по селах. Тому у місті капітальні засоби промислової продукції — фабрики, заводи і банки і все, що знаменувало панування капіталу над працею, усуспільнено, знаціоналізовано; зате на селі, такі капітальні засоби рільної продукції, як велика посілість, знесено і передано їх маленькими пайками селянству, на основі — приватного володіння сим знаряддям продукції. Так покладено в основи нової соціялістичної будови цілком протилежні принципи. Чи можуть вони один побіч другого держати ся і встояти ся і разом вдержати в рівновазі цілу соціялістичну будову оперту на них? Чи не поведе се до безустанного хитання будови, і як вже дотепер так і на будуче, до дальших уступок індівідуалістичмому, капіталістичному способови продукції? А чи се остаточно й не провалить соціялістичну будову? Чи не доведе на селі до повного розвитку — індівідуалістичного капіталізму, а в місті — державного капіталізму? І що тоді лишить ся із соціялістичної системи?
Коли большевицька революція з огляду на господарські заходи і змагання насуває ряд сумнівів щодо перемоги соціялізму над капіталізмом на території бувшої Росії, то зате з огляду політичного і з огляду на культурні перспективи, її заходи і досягнення є незвичайно великі і важні. Вже перше те, що вона розторощила таку правно-державну потвору як — Росія, вже те одно ставить її висше понад усі инші немічні революцийні зриви буржуазії росийської і буржуазій поневолених бувшою Росією народів. Лише большевицька революція в своїм величавім пориві за соціялізм і в незвичайній ненависти до всего що було, а що так давило, могла була се доконати. І доконала. А друге: в своїм величавім пориві за соціялізм вимела з країн бувшої Росії все те, що панувало і неволило народи і маси народні — росийське і зросийщене дворянство і буржуазію. І щойно тепер, вперш за стільки проминулого часу, відітхнули ширше: трудяща маса — пролєтаріят і трудове селянство і — пригноблені народи. І їм — саме тим дотепер убезправненим, у їх руки зложено засоби будови і розвиток свого власного, питомого життя, в нових формах політичного строю, з новими цілями, які покладено саме в заспокоюванню вимог і потреб тих дотепер поневолених, убезправнених мас і народів. На місце Росії, Росії дворянства і буржуазії, створено національні републики трудящих мас — пролєтаріяту і селянства.
Є се щось цілком нове — novum у цілім цивілізованім світі. Дотепер формуловано ідеольоґічно життя суспільне з точки погляду і почувань інтересів буржуазії, — з сеї точки підходжено до розсліду того життя, і, з сеї точки виходячи, розвязувано проблєми, які висували ся не лише на політичнім овиді але і культури взагалі — в науці, літературі, мистецтві. А тут большевики поставили справу як-раз на виворіт. Не буржуазні ідеольоґи і мистці мають бути міродайними в оцінці і нормуванню інтересів суспільного життя, не їх висновки мають бути показниками, як полагоджувати сі інтереси, а сама маса народу, якраз трудяща маса — пролєтаріят і трудове селянство. Ся маса має сама від себе говорити про себе, про своє життя і потреби, і творити се життя і формувати його і ідеольоґічио його виявляти, — творити нову, свою культуру — культуру трудящих мас, а не культуру „чистих зисків“.
Певно, для носіїв буржуазної культури, для всіх, що пересякли буржуазною ідеольоґією, ся нова, пролєтарська культура, се щось чудне, дике, се — розгром культури. Колись так само носії февдальної культури дивили ся на народжуючу ся буржуазну культуру. Але як буржуазна культура не була предвічною і не є вічною, а лише одною з фаз розвитку загально-людської культури, так і пролєтарська культура, культура трудящих мас, буде наступною фазою людської, яка те, що є підходяще, корисне,цінне в буржуазній культурі, перейме для себе, але в основі створить нову, свою власну культуру, з новим розумінням людських взаємин, з новими суспільними почуваннями, з новим розумінням краси, з новим розумінням завдань і вимог людського співжиття.
І се саме, що большевицька революція дала почин до тої нової культури, се саме, є дальшою її великою заслугою. Та культура щойно в початках, через те, розумієть ся, ще й цілком не уформлена, але большевицька революція розвязала пута творчости духової народних мас, дала їм можність в повні себе виявити, без ніяких скрупулів з огляду на буржуазні форми, почування, мораль і буржуазне розуміння „добра“. Загальна людська культура поширить ся, доповнить ся новими духовими блисками, новими душевними поривами, відмінними від буржуазних і щодо якости і щодо ширини, збогатіє новими розвязками проблем суспільного життя.
Щож діяло ся за сей десятилітний час на Україні? В огонь большевицької революції попав і український нарід, а властиво його переважна більшість, отся 30-міліонова національно обезличена маса, що жила під Росією. Щож з сею масою діяло ся?
В часі росийської революції, ще до перемоги большевицької, жмінка українських інтеліґентів впала на думку, що в таку переломову хвилю, коли починаєть ся нова доба „в історії Росії“, належалоби їм з'їхати ся до Київа і зажадати у Тимчасового росийського Правительства в Петербурзі дозволу закладати по українських селах — українські школи… Ся жмінка українських інтеліґентів зробила се, і створила Центральну Раду, якій і поручила берегти в часі революції інтереси українського народу. В дальшім ході революції, ся Центральна Рада додумалась навіть до того, що на Україні адміністрація країною повинна бути в руках Українців і почала навіть пересправляти за сим з Тимчасовим росийським Правительством в Петербурзі! Найшли ся навіть такі „шибайголови“, що казали, що Україна повинна цілком відірвати ся від Росії і сама собою правити. Та їх закричали і заборонили їм в такий поважний момент говорити такі дурниці. Але в дальшім ході революції, коли вже перемогли большевики і проголосили клич: самоозначення аж до відділення (від Росії)! — ся Центральна Рада відлучила Україну від Росії — бо не хотіла йти разом з большевиками, і покликала німецьке військо, щоби воно оборонило її від большевиків і зорганізувало їй українську державу. Німецьке військо прийшло, оборонило Центральну Раду від большевиків і почало організувати українську державу: розігнало Центральну Раду і установило гетьманат. Та в кілька місяців закінчила ся світова різня і німецьке військо мусіло з України уступити. Тоді рештка розігнаної Центральної Ради проголосила Українську Народню Републику і назначила їй Уряд — Директорію, яка мала дальше боронити Україну перед большевиками і закріпити на Україні „національну владу“. Однак за той час большевики створили вже свій радянський Уряд в Харкові і проголосили Українську Радянську Републику.
Тимчасом українське селянство розібрало між себе поміщицьку землю, до чого візвали його большевики, і Радянський Уряд в Харкові затвердив сю землю за ним. Тоді Національний Уряд Української Народньої Републики зробив те саме.
Тепер із півдня почала насувати ся білоармейська лава Денікіна, щоби привернути назад поміщикам землю і відновити Росію. Селянство як стій зірвалось і прогнало поміщицьку армію. Але за недовгий час, ся поміщицька армія пробувала ще раз, тепер уже під проводом Вранґля, відібрати землю від селян, та і на той раз їй се не вдало ся. Тепер большевицький Уряд в Харкові розтягнув свою владу над цілою наддніпрянською Україною, а національний Уряд УНР, що уявляв собі, що репрезентує ЗО міліонів людей, що говорять українською мовою, переніс ся до Варшави. Тоді ще раз нова поміщицька армія насунула на Україну, тепер уже під проводом Пілсудського, та і тепер ще українське селянство і радянська армія відперли її. Україна лишила ся радянською републикою; щоби однак забезпечити себе від дальших мілітарних наїздів і повести пляново відбудову і розбудову знищеної безнастанними мілітарними наїздами і викликаною ними домашною війною, господарки краю, на нових основах — соціялістичних, спільно з рештою радянських держав, вступила в Союз Соціялістичних Радянських Републик.
липні і в жовтні 1917 р.), Рада народніх Комісарів рішила покласти в основу своєї діяльности в справі національностий Росії такі принципи: 1. Рівність і суверенність народів Росії. 2. Право народів Росії на вільне самоозначення аж до відділення і створення самостійної держави. 3. Скасування всіх і всяких національних і національно-реліїійних привілеїв і обмежень. 4. Вільний розвиток національних меншостий і етноґрафічних груп, що заселюють територію Росії.“ А тут показуєть ся, що нема кому сі принципи приложити до українського народу. І вийшло таке, що українську державу почали організувати такі комуністичні типи як Евгенія Бош і „тоже-малоросси“ Лебеді..
Таке чудовище не могло довго вдержати ся, його мусіло ся скоро зліквідувати, бо інакше большевицька революція сама себе заперечувалаби. Та не тільки на Україні таке діяло ся, таке діяло ся і у других національно обезличених народів бувшої Росії. Тож, скоро мусіло прийти до ліквідації сього чудовища. Зробив се XII Зїзд Всесоюзної комуністичної партії, в своїх постановах до національного питання, а Плєнум Центрального Комітету комуністичної партії большевиків України (КПбУ) проголосив відповідні постанови дотично української републики (1925 р.) і поручив радянському харківському Урядови перевести їх в життя.
Почалась загальна українізація: цілого державно-адміністрацийного апарату, цілого державно-промислового і торговельного апарату, усього шкільництва — при забезпеченню прав для національних меншостий — не лише по селах, але і по містах, від початкового до найвисшого, усіх наукових інститутів, мистецтва і преси. Се легко не йшло. Зросийщене місто опирало ся сьому і треба було ужити твердого натиску, щоби заставити всіх державних — адміністрацийних, промислових і торговельних апаратчиків, — і учителів і професорів, піддатися сим новим постановам партії і Уряду. І тут треба було починати від самого найпершого, від складання граматик української мови і закладання окремих курсів для вивчення мови і для українознавства, щоби знали урядовці, що се є той край і нарід, в якім працюють і для якого мають працювати, яке його минуле, яке його теперішне життя і які його почування. Треба було зачинати від складання цілого ряду термінольоґічних словників росийсько-українських, щоби могти укладати в українській мові закони державні і постанови Уряду, а в сфері науки подавати українському народови в його мові досягнення науки, в усіх її галузях.
В сих своїх заходах доконали українська большевицька-комуністична партія і український радянський Уряд дуже велике діло. За сей короткий час вони не формально, не зовнішно лише створили і зорґанізували українську державу, але зробили її українською на ділі, по цілому її змісті і духові. Українська держава стала і дійсно державою українського народу, а не державою росийської і зросийщеної (української і жидівської) буржуазії і зросийщеного або спольщеного українського дворянства і поміщицтва, яких усіх большевицька революція вимела з краю, а яких усіх мусілаби була залишити в краю Українська Народня Република, — і не державою зросийщених (українських і жидівських) комуністів, а державою українського пролєтара і селянина. І трудяща маса, сі ЗО міліонів людий, що говорили українською мовою, почали нараз почувати у собі, що вони не є лише одиниці, кожда про себе, але й одна спільнота — нарід, і побачили, що держава, в якій жиють — се їх держава, і що як-раз вони сю державу мають розбудовувати і скріпляти, бо се саме — держава для них.
Приступає до свого вільного державного будівництва віками притолочувана, заглушена українська трудяща маса — голота, ся голота, що видала із себе Шевченка — Франка — Винниченка — Стефаника, що як маса, виявила своїми сатиричними сентенціональними приповідками стільки фільозофічного змислу, а своєю піснею, думою і орнаментикою, такий своєрідний мистецький хист. Що ся голота-нарід може тепер виявити всі свої духові сили і їх вповні розвивати — се зробила большевицька революція.
Минає 10 років большевицької революції. Вона ще незакінчена, хоч і переходить в стадію еволюції, в стадію мирної розбудови господарського, політичного і культурного життя — нового життя, опертого на нових основах, покладених революцією. В що вона остаточно виллєть ся, якою вона покаже себе в менш-більш закінченім виді, над сим тепер нема-що розводити ся, се ще завчасу, се діло на дальшу мету і занадто складне, і залежне не лише від ріжних взаїмно перехрещуючих себе сил в союзно-радянській суспільности і від керманичів революції, але і від сил зовнішних, позасоюзних — від капіталістичного світу.
Але вже тепер, без огляду на остаточний вислід, вже тепер по 10-ти роках, можна сказати, що те, що ся большевицька революція дотепер доконала, а саме: розгром Росії, визволення народів і всеї трудящої, робітничо-селянської маси, все те, хоч ще і не зовсім викінчене, є величаве. Правда, покотилась вона лявіною і нищила безпощадно все, що стануло їй на дорозі, намагало ся їй протиставитись. Зате окричано її варварською, дикою. Та нема-що так заломлювати руки. Саме в той час ішла світова війна, та на скільки більш варварська і безпощадна від большевицької революції! А большевицька революція нищила лише те, що протиставлялось тому, задля чого вона вибухнула — визволенню придопчених трудящих мас і поневолених народів. І скільки етично висше стоїть вона від світової війни! Там — у тій світовій різні йшло о поширення і закріплення капіталістичного визиску і наживи, і гонено на се робітничі і селянські маси, які і встелювали своїми тілами побоєвища; тут — у большевицькій революції, пішли ті трудящі маси на розторощення сього визиску і наживи — на визволення себе від капіталістичного гніту. Там, у світовій війні, йшло о здавлення такого здорового і культурного народу, як німецький, тут — о визволення народів! Тож нема що так заломлювати руки; а вже ніяк не можуть заломлювати руки ті, що брали в світовій війні участь, або хочби лише спочували сій чи другій стороні сеї світової різні.
І нема що нарікати і дорікати Союзним Радянським Републикам, що ще тепер, по 10-ти роках, відмовляють своїм горожанам політичних свобід і рівних для всіх прав. Алеж ще тепер, по 10-ти роках, і в самім Союзі Радянських Републик — потайки, і поза Союзом — явно, гуртують ся і ладять ся росийські і зросийщені єдино-неділимські недобитки перевезти на гарматних дулах, при підмозі капіталістичних держав, свою росийську єдино-неділимську душу „до Росії“, і ще тепер заходять ся коло сього, щоби відзискати назад се, що утратили, а що з поту і крови трудящих мас добули!
Ніяка революція не признає контр-революціонерам рівних прав. Поки новий порядок річей не є усталений і закріплений, доти про політичну свободу і про рівні права для всіх не може бути мови.