Борислав сміється/XVIII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борислав сміється
Іван Франко
XVIII
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
XVIII.

З дивним якимось прочуттям вибирався Ван Гехт з Відня в дорогу до Галичини. Щось немов говорило йому, що в тім новім, незнакомім для нього світі ждуть його чималі бурі і пригоди, жде його чи-трохи гризоти і прикрости. Але розум і писаний та легалізований контракт говорили йому, що в тім новім світі жде його маєток і достаток, і він не мав причини не вірити сьому другому, виразному голосови.

Вибираючися в далеку і непевну дорогу, він подумав, що придавсяб йому помічник, і гадка його скинула зараз на Шеффеля. Де він і що з ним сталося? Він побіг до поліції, — там вказали йому помешкання його колишнього асистента. Але в помешканню Ван Гехт асистента свого не застав, — від кількох місяців виїхав. Куди виїхав? — Сього не знали на певно, — знали тільки те, що виїхав кудись nach Polen. Хоч Ван Гехт і не дуже наклінний був до підозрінь, але його застановило, куди таки nach Polen міг виїхати Шеффель. А шкода, що його нема, — думалось йому, — міг би був при мені гарний гріш заробити!

Аж ось перед самим виїздом з Відня одержав Ван Гехт письмо з Росії від одного високого достойника, мабуть члена св. синоду, чи що. Достойник запитував його, що се такого сталося з його проектом достави церезіни і для чого наміри його розбилися і чи може він продав свій патент „Спілці земного воску“, котра давно вже зробила з св. синодом контракт на ту доставу, зложила 100.000 рублів кавції і швидко має постачити перший ладунок, 50.000 сотнарів. Грім з ясного неба не був би так перелякав бідного Ван Гехта, як се дружне письмо. А се що такого? скрикнув він. Се відки така кара божа на мене? Хто смів, хто міг мені се зробити? Мов опарений кидався він сюди і туди, не знаючи, що діяти. Телєґрафічно запитав свого достойника, щоби був ласкав донести йому, з ким стоїть в контрактах та „Спілка земного воску“ і відки надіється присилки церезіни, — але достойник не відповідав, бо мабуть і сам не знав. Тоді Ван Гехт побіг з листом достойника і з своїм патентом до державної прокураторії, звіщаючи її про намірене на його шкоду ошуканство. В прокураторії сказали йому: Добре, винайдіть ошуканця, а можете бути певні, що він буде укараний. Ба, винайдіть ошуканця! Колиб то він знав його, колиб знав, де він є! Мов лихорадкою битий побіг Ван Гехт до цлового уряду і виєднав розпорядження, щоби по причині узасадненого підозріння о ошуканство всі посилки земного воску, що йдуть з Галичини до Росії і Румунії, підлягали докладній ревізії, а колиб між ними показалася церезіна, то щоб була притримана і яко corpus delicti відослана до державної прокураторії. Сам своїм коштом, не ждучи бюрократичного порядку, Ван Гехт розтелєґрафував те розпорядження по всіх награничних коморах, додаючи від себе обіцянку щедрої нагороди для того урядника, котрий викриє ошуканську посилку. Так упоравшися, Ван Гехт аж відотхнув, і швидко зібравшися, рушив в дорогу.

Але думка його, до дна розворушена, не переставала вертітися коло одного питання: хто се міг мені зробити? Очевидна річ, тільки дві можливости показувались йому, або хто небудь припадком, не знаючи про його патент, винайшов церезіну окремо від нього, — або Шеффель, котрому звісний був його секрет, — видав його. І коли перша можливість, чим більше в неї вдумувався, тим дальшою йому показувалась, то за те підозріння на Шеффеля що хвилі набирало більше сили і правдоподібности. Несподіваною а сильною підпорою того підозріння послужило й те, що він чув про Шеффелів відїзд nach Polen. І Ван Гехт постановив собі, скоро приїде до Дрогобича, розвідувати боками, чи не дізнається дещо про Шеффеля.

Щастя сприяло Ван Гехтови. Приїхавши до Дрогобича, він не застав Германа дома, але застав тільки карточку від нього, щоби був ласкав потрудитися до фабрики і оглянути церезіновий відділ, уладжений після його пляну. Він поїхав до фабрики. Там застав як-раз будовничого, котрий кінчив уставлювання кітла. Оглянувши церезіновий відділ, Ван Гехт висказав будовничому своє повне вдоволення, а що будовничий, скінчивши своє діло, мав саме вертати до Дрогобича, то Ван Гехт запросив його до повозу, на котрім він сам приїхав. Посідали. Розговорилися по дорозі. Будовничий росказував Ван Гехтови про Борислав і про те, що там учора вибухли якісь непорядки, про котрі досі нічого ще певного не знати. — Певно звичайна хлопська непокірливість, нічого важного! додав він з погордою. Далі перейшла бесіда на инші бориславські обставини, на стан воскової продукції і воскового ринку. З розмови показалося, що про нову церезіну будовничий нічого ще не знає, — і Ван Гехт почав думати, що годі буде він нього що небудь дізнатися про те, чого йому треба. Але будовничий розговорився і говорив уже, що йому слина на язик принесла.

— Я вам кажу, що ціла та штука не довго потріває, — балакав він, — леда день, і все попелом розвіється, збанкротує. Дрібні властивці держаться тільки якимсь чудом Божим, і треба тільки якого небудь случайного припадку, щоб усе те пішло з торбами. А й між більшими властивцями, розуміється крім одного Германа Ґольдкремера, нема ні одного солідного ґешефтсмана. Усе швіндель, усе дурисвіти! От прошу вас, тут один з найбогатших будує недавно нову фабрику, якусь новомодну фабрику, і хотячи замаскуватися, говорить мені, що се має бути паровий млин. Дає мені плян, — вже й забув, чиєї то роботи той плян був. Ну, нічого, — зирнув я, виджу, що се нафтарня, а не млин, — але гадаю собі, коли твоя воля, щоби се був млин, то най тобі буде млин. А він дурень скоро при перших закладинах, тай зараз проговорився, і ще й мене скомпромітував! Ну, скажіть же, чи можна з такими людьми солідне діло мати?

Ван Гехта не дуже зацікавило се оповідання. Але щоб не показатися нечемним і таки чимось піддержати розмову, він спитав будовничого:

— То, кажете, новомодна якась фабрика? А не можете мені сказати, що в ній такого новомодного?

— Не можу вам того сказати, бо, як кажу вам, будови тої я не провадив. Але коли ви з тим ділом близше знакомі, то я вам скажу, якої системи се фабрика. Позвольте, позвольте, тепер собі пригадую, — плян фабрики був роботи якогось Шеффеля, певно будете знати його систему фабрикації?

Ван Гехт аж зірвався з сиджіння, мов прошиблений наглим ударом електричної батерії.

— Шеффеля, кажете? І що, фабрика та вже готова?

— О, давно готова. Кажуть, що робить день і ніч.

— А властивець тої фабрики зоветься — ?

— Лєон Гаммершляґ.

Ван Гехт записав собі імя в нотатці.

— А не можете мені сказати — даруйте, що вам так наприкряюся — де находиться та фабрика?

— По конець Борислава. От сею дорогою як поїдете в долину, понад ріку, через онто село — зветься Губичі — і не доїздячи до Борислава, на ліво, над річкою.

— Дякую вам. Мене дуже інтересує та нова система фабрикації, — мушу поїхати ще нині звидіти ту фабрику. Бувайте здорові!

Карита зупинилась була власне перед домом будовничого, котрий з укладністю старого елєґанта стиснув Ван Гехта за руку, вискочив з карити і пішов до свого дому.

Ван Гехт добру хвилю думав, що йому робити, а опісля казав везтися до Германового дому на обід. — Нехай і так, — думав він сам собі по дорозі, тепер маю його в руках, не втече мені ніяким способом!