Борислав сміється/XXIII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борислав сміється
Іван Франко
XXIII
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
XXIII.

Два тижні горить Борислав. Два тижні враз із могутнім живлом киплять людські пристрасти. Військо окружає Борислав. Всі побратими сидять у вязниці. Бенедьо сидить враз із Шеффелем, від якого вчиться по німецьки. Приходить се йому доволі легко, бо знав по жидівськи. Шеффель оповідає йому про робітничі організації в Німеччині. В Бенедя у голові прояснюється: ще ніщо не пропало! Аж тепер зможе узятися до праці! Поболи минає слідство і переслухання трьох сотень вязнів забирають пів року. Скінчилася слідча вязниця і Бенедя випускають на волю. Випускають і півтретя сотки невинних робітників. Побратими дістають по 5 літ важкої вязниці. Їх щире признання злагіднює кару. Бенедьо не зрадив Ґотліба, а Герман приймає його до себе на службу. В Германа страшні події, яких був свідком, зробили в душі перелім: помагає Бенедьови в орґанізації робітників. Лєона, тепер бідака — бере за спільника і дає йому ведення фабрики церезіни. Рифка на два тижні пережила пожар. Жиди стягають до нового Борислава Мазурів, а Бенедьо бачить, що будучність народа не лежить у розвязці робітничого питання і прощається із Бориславом. Ніякі намови Германа не можуть його спинити. Зза океану приїздять аґенти вербувати еміґрантів; Герман дає гроші Бенедьови на дорогу, але Бенедьо відмовляє, купує за безцін пять морґів та поселюється із матірю у малій хатині; перед ним стоїть велика задача: дійти власним розумом: у чім лежить щастя народа.[1]


Іван Франко. Борислав сміється. Орнамент.jpg




  1. Повість „Борислав сміється“ друкована в „Світі“, що появлявся в рр. 1881—2 (Ч.1—21). Автор не скінчив її; в Ч. 21. „Світ-а“ зазначено: К. б. (Кінець буде), та докінчення вже не було, бо „Світ“ перестав появлятися, а автор за свого життя не вспів видати повісти окремою книжкою. Поміщене в скороченню закінчення (стор. 275 від зірок до кінця) передав на основі оповідання автора його син Петро Франко.

    Ред.