вагота

вагота

Вагота́, ти́, ж. 1) Тяжесть. Ваготу набірати. АД. I. 334. Звелів водам згромадитись на хмарах. І ваготи не чують, не порвуться. К. Іов. 56. 2) Беременность. Сестра у ваготі ходить. Киев. г.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Вагота́, ти́, ж. 1) Тяжесть. Ваготу набирати. АД. I. 334. Звелів водам згромадитись на хмарах. І ваготи не чують, не порвуться. К. Іов. 56. 2) Беременность. Сестра у ваготі ходить. Киев. г.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937

Вагота́, ти́, ж. 1) Тяжесть. Ваготу набірати. АД. I. 334. Звелів водам згромадитись на хмарах. І ваготи не чують, не порвуться. К. Іов. 56. 2) Беременность. Сестра у ваготі ходить. Кіев. г.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924