Веселим людям на втіху!/Козак-сирота

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Веселим людям на втіху!
Олександр Півень
Козак-сирота (Тарас Шевченко)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний ярижкою. • Існують інші версії цієї роботи: Козак-сирота
24. Козакъ-сырота.

Тяжко, важко въ свити жыты
Сыроти безъ роду:
Нема куды прыхылытьця,
Хочъ зъ горы та въ воду!
Утопывся-бъ молоденькый,
Щобъ не нудыть свитомъ;
Утопывся-бъ — тяжко жыты,
И нема де дитысь.
Въ того доля ходить полемъ —
Колоскы збирае;
А моя десь, ледащыця,
За моремъ блукае.
Добре тому богатому:
Його люде знають;
А зо мною зостринутьця —
Мовъ недобачають.
Богатого, губатого
Дивчына шануе;
Надо мною, сыротою,
Сміетьця кепкуе.
Чы я-жъ тоби не вродлывый,
Чы не въ тебе вдався?
Чы не люблю тебе щыро,
Чы зъ тебе сміявся?
Любы-жъ соби, мое серце,
Любы кого знаешъ,
Та не смійся надо мною,

Якъ колы згадаешъ…
А я пиду на край свита…
На чужій сторонци
Найду кращу, або згыну,
Якъ той лыстъ на сонци.
Пишовъ козакъ сумуючы —
Никого не кынувъ;
Шукавъ доли въ чужимъ поли,
Та тамъ и загынув.
Умыраючы дывывся,
Де сонечко сяе…
Тяжко, важко умыраты
У чужому краю!

Изъ „Кобзаря“ Т. Шевченко.