Веселим людям на втіху!/Козацька брехенька

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Веселим людям на втіху!
Олександр Півень
Козацька брехенька
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний ярижкою.
6. Козацька брехенька.

Пысавъ козакъ письмо изъ службы до своихъ родычивъ до дому: „Пысано-перепысано, усе до-дила спысано! Козацьке письмо до козака Кулыка Натягайливськои станыци, одъ ридного сына до батька Гарасыма всеныжающее до сырой земли поштеніе! Скильке думаю, стильке й пышу, багацько плавень та ще й комышу и усе состоить благополушно. Стойимо мы на гряныци, въ трьохъ верстахъ одъ станыци, бабы зъ вареныкамы надойилы, а сухаривъ не стае. Кинь у мене здохъ, а я самъ жывъ и здоровъ, а якъ упавъ съ коня, такъ чоботы роспоровъ, та штанивъ давно не маю, того й вамъ желаю! Подайте мени матерынське благословеніе съ того поросяты, що торикъ заризалы! Бо якъ и вамъ звисно, пишовъ я зъ дому холостымъ а теперъ оженывся, такъ неначе я на свитъ народився! Молода хочъ и ничого, та чорты-батька-зна кому досталась! Одно око выйивъ шпакъ, а другого нема й такъ, одно ухо болыть, а зъ другого гній валить, а що весела та жартлива, такъ якъ у петривку кобыла! Граемось що-дня, якъ мали, бигаемо удвохъ, якъ дурни, тильке черезъ те погано, то у жинкы одніи ногы нема, ну, та то дарма! Якъ пойихалы мы винчатьця санкамы въ Спасивку помижъ копыцямы: санкы якъ забижять, колеса якъ поспадають, а молода такъ и покотилась ракомъ у снигъ! якъ подувъ витеръ, такъ и закотывъ плахиття у молодои ажъ на спыну, а я якъ глянувъ, такъ мени зробилось ажъ соромно, а кони, не бачивши зроду такого страховыща, якъ понесуть! Такъ мы ажъ три дни по степу йиздылы, та насилу на четвертый до церкви добрались та й повинчалысь! Теперъ соби удвохъ жывемо та хлибъ жуемо, та й ставъ я козакъ хочъ куды молодецъ! Ну, та й жинка мени попалась, чесна та красыва, не така, якъ у Максима, — тильке мисяць у мене прожыла, та заразъ двохъ сынивъ мени привела! Давъ мени тесть у прыдане: куль соломы, михъ половы, чужий байракъ, семеро собакъ и того вола, що дома нема! А скильке того посуду досталось та усякои небыли, такъ и щоту не дамо! Симъ бытыхъ горшкивъ, пьять рваныхъ мишкивъ, восимъ мысокъ, десять ложокъ, та вси чисто поламани! Та подарували мени на свайби кобылу, та таку добру, що якъ скажешъ — но, такъ и йиде, а якъ — тпру, такъ заразъ и стане; та одъ станыци до станыци дорогу знае, та до кажного двору та все й повертає. А якъ положыть на дроги зъ десятокъ мишкивъ порожнихъ, та нажучить добре батогомъ, такъ ще зъ горы й бижыть! Та подарувалы ище торбу добру, щобъ козакови у походъ знадобылась; торба не мала и не велыка, кругомъ неи прычеплени лыка, а въ середини ажъ дванадцять перегородокъ: на борошно и на вы-борошно, на хлибъ, та на вы-хлибъ, на сало—вы-сало, на силь—вы-силь, на сыръ—вы-сыръ…

Ст. Павловская. А. П.