Веселим людям на втіху!/Солдат та баба

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Веселим людям на втіху!
Олександр Півень
Солдат та баба
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний ярижкою.
29. Салдатъ та баба.

Ночувавъ салдатъ у одніеи бабы, а утромъ уставъ раненько, укравъ у бабы цапа та й повивъ соби дорогою. Устала баба, кынулась до своеи худобы, — а у неи и худобы тіи було, тильке свыня, та одынъ цапъ, — колы дывытьця, ажъ цапа нема. Хто-жъ це йійи пограбывъ? Бильщъ не хто, якъ не салдатъ, бо дуже рано выбрався зъ хаты! Думае баба. Кынулась баба доганять салдата, та й догнала на дорози ажъ середъ степу.

— Служывый! Чуешъ? Служывый! Пидожды.

— Что тебѣ нужно?

— На що ты взявъ мого цапа?

— Каво?

— На що, пытаю, ты мого цапа узявъ?

— Какъ, на что? Развѣ не видишь? На веревку!

— Знаю, що на бычовку. А за що ты його узявъ?

— Да за рога!

— Я не про те тебе пытаю! На що ты мене пограбивъ, хиба я тоби должна?

— Такъ развѣ я съ тебя требую?

Такъ баба ничого и не добылась, плюнула, вилаяла добре салдата, та й пошла назадъ.

А. Пивень.