Веселим людям на втіху!/Циган на сватанні

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Веселим людям на втіху!
Олександр Півень
Циган на сватанні
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний ярижкою.
8. Цыганъ на сватанни.

Добрый козакъ бувъ Голыстратъ Семеновычъ Коровьякъ! Уже винъ и службу одслужывъ и прыйшовъ додому, та ще й не простымъ козакомъ, а заслужывъ велыкого чына-бонбандыра! Дома винъ, якъ прыйшовъ изъ службы, занявся добре хазяйствомъ та скотоплодствомъ и черезъ два-тры годы ставъ дуже добрый хазяинъ. Завелась у його и скотынка, и вивци, и конячкы; а хлиба святого що-году сіявъ такы чымало: десятынъ по пьятнадцять, або и по двадцять, самъ убыравъ його, самъ и у Азовъ на продажъ одвозывъ и завелысь у Коровьяка добри гроши. Скоро настроивъ винъ у двори всякои хозяйськои постройкы, росплодывъ свыней та розвивъ птыцю и ставъ хазяинъ хочъ куды! Одно тильке було у Коровьяка не ладно: не було у його ни батька, ни матери и самъ винъ до ціеи поры бувъ не жонатый. Винъ до службы бувъ сырота и женыть його було никому, такъ и пишовъ винъ на службу холостымъ. А якъ вернувся додому, такъ задумавъ сперва нажыть хазяйство, та тоди уже и жинку добру узять Жыла у його въ доми тильке сестра його ридна зъ хлопцемъ годивъ пьятнадцаты; вона була вдова, бо чоловикъ йійи якъ пишовъ на службу, такъ и не вернувся назадъ: на полковому ученьи упавъ съ коня та й убывся до смерты! Зъ нымы Коровьякъ и заправлявъ свойимъ хазяйствомъ. Прыйшло лито, а за нымъ скоро наступыла и осинь. До Покровы управывсь Коровьякъ на степу, перевозывъ додому солому й полову, зъйиздывъ разивъ зъ два у Азовъ съ хлибомъ, наторгувавъ чымало грошей и задумавъ винъ ціею осинью женытьця.

Багато було у його на прымити у станыци добрыхъ дивокъ, що можна-бъ було йихъ сватать, та тильке знавъ винъ, що воны за його не пидуть, бо хочъ винъ и добрый ставъ хазяинъ та тильке никому зъ дивчатъ винъ не наравывся. Трыкляти дивкы булы дуже переборчыви, а Коровьякъ якъ на те бувъ дуже такы некрасывый зъ выду чоловикъ: голова була красна, борода рыжа, а на лоби та на щокахъ чымало було ряботыння одъ виспы, и яка дивчына не гляне було на його, такъ заразъ и одвертаетьця, або и геть утиче, — не хоче зъ нымъ и балакать. А тутъ ище, якъ на грихъ, стала по станыци ходыть чутка, що Коровьякъ дуже съ цыганами зазнався, часто коней миняе, та усе куды-сь йиздыть частенько на день або й на два, та не въ день йиздыть, а бильше вечеромъ, або въ глупу ничъ.

Скоро пишовъ по-мижъ людей поговиръ, що Коровьякъ знаетьця зъ ворами и занимаетьця конокрадствомъ. А оце недавно, якъ случилась у станыци велика покража коней, стали Коровьяка частенько тягать у правленіе, та до полицейського, на якый-сь допросъ, и пишла по станыци балачка, що винъ попався на воровстви тыхъ коней, бо черезъ допросъ у полыціи вийшло такъ, що неначе-бъ то Коровьякъ выдавъ тыхъ коней чужымъ ворамъ.

Ну, якъ-бы тамъ не було, а тильке Коровьякъ задумавъ небезпреминно женытьця! Намитывъ винъ соби пидходящу дивку и ставъ шукать добрыхъ свативъ. Жывъ близько коло його такий якъ и винъ козакъ, добрый його приятель, Селыхвотъ Буглакъ; бувъ винъ чоловикъ веселый и до всихъ приятный, добре умивъ балакать и пошуткувать зъ людьми и для такого дила бувъ якъ-разъ пидходящый чоловикъ. Поклыкавъ його Коровьякъ до себе у хату, поставывъ на стилъ пивъ-кварты горилкы, сала та пырижкивъ зъ потрипкою, а тоди посидалы у двохъ до стола. Зачала бутылочка ходить по столи та кланятьця йимъ низенько; кланяйетьця до йихъ зъ прывитомъ та ще й булькоче яко-сь весело, а воны беруть чарочкы у рукы, пьють горилку та й соби до неи кланяютьця, та закусюють саломъ та пырижкамы. Скоро пишла у йихъ весела мова про хазяйство, про коней та скотыну; стали выщытувать, скильке Богъ хлиба зародывъ, скильке хто продавъ, та чы багато грошей наторгувавъ. Довго воны балакалы про усяки дила, а пры кинци Буглакъ и каже:

— Та то це вы, куме, идоси парубкуете? Чы не пора-бъ уже вамъ добру дивку пидглядить та одружытьця зъ нею, щобъ своя хазяйка въ хати була?

— Та де тамъ не пора! Я и самъ знаю, що давно уже пора!

— Ну, такъ чого-жъ вы дримаете? Хиба мало добрыхъ дивчатъ у насъ у станыци? Хазяйство у васъ, слава Богу, чымале, треба давно уже до його доброи молодыци, щобъ швыденько скризь поверталась, та за усымъ клопоталась!

— А звисно, що треба!

— Та не тильке до хазяйства треба, а вона-бъ и вамъ, куме, прыгодылась! Хиба не набрыдло вамъ самому крутытьця по двори, та по хати безъ доброи дружыны, та й на кровати ноччу качатьця одному мовчкы, особливо зимньои довгои ночи, замисто того, щобъ лежать у двохъ зъ гарною молодыцею, та балакать весело про хазяйськи дила?

— Де тамъ не набрыдло, куме, колы дуже та й дуже обрыдло жыть самому безъ жинкы! Таке жыття гирке одному, якъ тому бидному собаци на перелази! Воно хочъ и есть у мене сестра въ дома, та тильке нема мени одъ неи такого прывиту, и все у мене на души сумно та не весело!

— Звисно, що одному въ свити жыть безъ дружини и сумно и гирко. Хиба, забулы вы, куме, якъ про цей случай у писни спиваетьця:

„Ой, знаты-знаты, хто не жонатый, —
Лыченько билле, якъ у паняты!
Та бида-бида нежонатому,
Якъ тому горщыку та щербатому;
Кыпыть, скипае та все спливае,
Де не обернетьця; — добра не мае!
Самъ я не знаю, чомъ не женюся,
Пиду я въ риченьку та й утоплюся.
Ой, не топыся — душу загубишъ,
Ходимъ винчатьця, коли ти любышъ!

— Оця писня чисто про мене зложена. — Добавывъ Коровьякъ, прослухавшы писню.

— Ну, такъ чого-жъ вы, куме? Хиба дожидаете, поки вамъ колодку добру до нигъ прывьяжуть? Слава Богу, и хлиба набралы цього лита чимало, и грошенята у васъ есть! Та якъ уже правду казать, такъ мени давно кортить на свайби у васъ погулять, горилкы до смаку выпыть, та зъ молодыцями гопака потанцювать!

— А що, куме, вы думаєте? Признатьця вамь, я и поклыкавъ васъ до себе, щобъ побалакать за оце дило. Хочу просить васъ, щобъ вы булы у мене сватомъ. Що вы на це скажете?

— Та що скажу? Якъ намитылы мене сватомъ, то одмагатьця не буду, а тильке скажу вамъ, що ище зроду я не бувъ ни у кого сватомъ, такъ може не зъумію. Чы не пошукать бы вамъ кого старишого, що уже не разъ бувъ у такому дили?

— Эге, куме! Кажете, що не будете одмагатьця, а уже одмагатесь! Нащо мени шукать лучшого чоловика у сваты, якъ вы самый пидходящый сватъ и есть! Вы добре мене знаєте, мы уже давно мижъ собою по сусидському хлибъ-силь дилымо, а на щотъ сватання я думаю, що це дило не таке уже дуже хитре, щобъ воно вамъ було зовсимъ не звисне. Якъ захочете, такъ зробите усе, якъ слидъ. Отъ тоди, Богъ дасть, и погуляемо добре на свайби, и потанцюемо, такъ якъ и у добрыхъ людей скризь робитьця!

— Такъ щожъ, куме, я не одъ того! Чы такъ, то й такъ! На сватання збиратьця дуже не треба: рушныкъ та паляныцю пидъ руку та й гайда!

— Ну, отъ и спасыби вамъ!

— Ни, куме, пидождить ище дякувать! Якъ зроблю дило якъ слидъ, тоди и будете дякувать. А теперъ скажить лучше, де живе та дивка, що будемъ сватать?

— Та у мене йихь на прымити багато, тильке не знаю, котора зъ йихъ за мене замижъ пиде!

— То правда, куме, яка зъ йихъ Богомъ для васъ сужена, то намъ узнать нельзя, а тильке все такы усихъ-же зразу сватать не будемъ, а треба выбирать одну, яка-вамъ бильше другыхъ уподобалась.

— Бильше всихъ у мене на мысли Одарка… Будлянського дочка…

— Якого Будлянського?

— А Оверьяна…

— А, знаю-знаю… Добра дивчына! Оту якъ-бы намъ высватать, такъ лучшои и не треба! Та и батько у ней диловытый чоловикъ и хазяинъ добрый; той-бы наче и пидпомогу вамъ у хозяйства зробывъ, бо винъ чоловикъ богатый и грошовытый… Тильке отъ що, куме… одному мени яко-сь не сподручно на сватанни, треба мени ище доброго пидбрехача… Не знаете вы, куме, кого-бъ його гукнуть до пары?

— Не прыдумаю, куме, кого-бъ такого поклыкать… Може вы сами найдете?

— Ну, нехай, може я и самъ найду.

Тильке воны отакъ побалакалы, колы у хату увійшовъ цыганъ Кырыло; винъ бувъ добре знакомый Коровьякови и частенько до його йиздывъ.

— А здорови булы, добри люде! И вы, дядьку Голыстратъ, и вы, дядьку Селыхвотъ! Якъ себе маете, якъ пожываете, про-що добре совитъ робыте?

— Здрастуйте, Кырыло Радывоновычъ! Оце спасыби вамъ, що зайихалы! Проходьте-жъ до столу та сидайте, я налью вамъ чарку горилкы зъ дорогы, а тоди уже скажу, про що у насъ зъ кумомъ балачка иде.

Такъ прывитавъ цыгана Коровьякъ и заразъ посадывъ його до стола рядомъ зъ Буглакомъ и налывъ йому добру чарку горилкы.

— Ну, посылай-же вамъ Боже усякого добра!

— Спасыби! Кушайте-жъ на здоровья! Та закусить саломъ та пырижкамы.

Цыганъ перекынувъ швыденько чарку у ротъ и заразъ допався до сала та до пырижкивъ, бо якъ выдно бувъ голодный. Писля того уси выпылы умисти ище чарокъ по дви горилкы, а тоди Буглакъ розказавъ цыганови, що Коровьякъ хоче женытьця и просыть його у сваты.

— Оце добре вы надумалы, Голыстратъ Семеновычъ! Давно уже вамъ пора соби пары шукать! А то пославъ вамъ Богъ хазяйство добре, а хазяйкы до його не ма и совиту доброго у хазяйькому дили ни съ кымъ зробыть. Нащо уже мы, цыганы: йиздымо по билому свиту и хазяйства ніякого не маемо, тильке й добра, що шатро та повозка, а и то у кажного цыгана йе своя жинка, щобъ веселише жыть на Божому свити… А вамъ, Голыстратъ Семеновычъ, безъ хазяйкы ніякъ не лычыть!.. Кажна пташка, кажна звирына соби пары шукае, ще й дитокъ кохае, а выжъ такы чоловикъ!..

— Правду вы кажете, правду… Оце-жъ я и надумавъ, щобъ не безпреминно цією осинью оженытьця.

— Ну, нехай-же вамъ Богъ помогае у доброму дили! Та пошлы Боже, щобъ дивка вамъ така досталась, щобъ кращои и добришои не було ни у кого на всю станыцю.

— Спасыби за добре слово!

— О, нащотъ дивкы вы мовчить! сказавъ Буглакъ. — Мы таку выдеремъ, що и справди лучшои и красывишои жинкы ни у кого не буде!

— Та дай-то Господы! Глядить тильке и вы, дядьку Селыхвотъ, добре постарайтесь!

— Та вже колы взявся, такъ думаю дило зробыть якъ слидъ! Треба тильке мени доброго товарыша, щобъ, знаете, спидручнише дило пишло, та воно и скризь такъ роблять: сватъ сватомъ, а до його треба ще й доброго пидбрехача; сватъ билыше правду одну каже, а товарышъ його по-троху пидбрихуе, а воно выходыть и въ ладъ!

— Эхъ, погано, що я у такому дили не бувъ, каже цыганъ, — а, то-бъ и я оце пишовъ-бы зъ вамы у пидпомогу, щобъ угодыть Голыстрату Семеновычу, за його хлибъ-силь, та за прыятельство!

— А що вы думаете? Я самъ такый, якъ оце и вы, Кырыло Радывоновычъ! И я николы не бувавъ у такому дили!.. Якъ що охота у васъ йе, такъ и ходимте удвохъ. Воно дило не дуже хытре, звисно, треба тильке балакать, якъ слидъ, щобъ не мовчать… Та вы-жъ и людей у станыци добре знаете, та и васъ уси знають и шанують, якъ доброго цыгана, не въ прымиръ другымъ цыганамъ…

— Та воно правда, мене такы добре у станыци люде знають, а тильке може не зъумію, такъ щобъ дила вашого не споганывъ…

— Чого-жъ тамъ споганыте? Не бійтесь, такъ повернемъ свое дило, якъ и справжни сваты! Я тильке буду хвалыть нашого молодого, або тамъ що друге казать, а вы одно знайте: щобъ я не казавъ, — усе добавляйте та пидбрихуйте, — отъ воно и добре буде! Оце тильке вашого и дила: мовчать ніякъ не мовчить, а усе добавляйте!

— Якъ що такъ, такъ це и я вамъ у прыгоди стану! Я до цього зъ мальства звученый! У нашому цыганському обихидку, чы продасы що, чы проминяешъ, а безъ того не обиходытьця, щобъ не набрехавъ цилу кучу! На таке дило мени учытьця не треба, бо зъ цього мы хлибъ йимо. Чы правду я кажу, Голыстратъ Семеновычъ?

Коровьякъ и Буглакъ засміялысь, а занымы зареготався и цыганъ.

— Що правда, то правда, сказавъ Коровьякъ. — Цыгане брехнею тильке и на свити жывуть! А вы-жъ такы, Кырыло Радывоновычъ, не послидній мижъ цыганамы, а мабуть самый первый. Лучше васъ нихто конякы не продасть и не проминяе…

— Ну, отъ и добре! перебывъ Буглакъ. — Теперь я бачу, що лучшого пидбрехача мени и шукать не треба!… Ну, а колы-жъ пидемо сватать? На мою думку, такъ хочъ бы и заразъ… Сьогодня у насъ вивторокъ, — саме такый добрый день, що якъ разъ намъ и пидъ руку…

— Це вже вы сами дывитьця, бо я добре вашыхъ звычаивъ не знаю. Добавывъ цыганъ. — Чы сьогодня, то й сьогодня, у мене заразъ ніякыхъ диловъ не мае… Що вы скажете, Голыстратъ Семеновычъ?

— Та и я такъ думаю! Нащо його це дило одкладать, колы мы столкувалысь, якъ слидъ! Берить хлибъ та рушныкъ та й идить зъ Богомъ, а я буду васъ дожыдать дома… Сьогодня и Будлянськый зъ свойимъ симействомъ дома, я уже дознавъ.

Выпылы ище по чарци на дорогу, а писля того Буглакъ зъ цыганомъ пиднялысь изъ за стола, помолылысь на иконы, подякувалы хазяинови, а тоди Буглакъ обгорнувъ паляныцю рушныкомъ, узявъ йійи пидъ руку, та й пишлы съ цыганомъ сватать Будлянського дивку Одарку за Голыстрата Коровьяка.

Скоро прыйшлы сваты до Будлянського, зайшлы въ хату, поздоровкалысь, поклонылысь хазяину, хазяйци и усимъ домашнимъ, та й сталы середъ хаты.

— Здрастуйте, здрастуйте, добри люде! Чого-жъ вы стоите? Сидайте у насъ у хати!

— Ми, мы не сядемо, каже Буглакъ. — А лучше спытайте насъ, чого мы прыйшлы до васъ?

— Якъ то за диломъ якымъ прыйшлы, такъ сами скажете!

Хозяинъ уже прымитывъ у йихъ хлибъ зъ рушныкомъ и догодався, та тильке не подававъ выду, а дивка заразъ шморгнула изъ хаты на двиръ, а за нею скоро и други домашни повыходылы, остались тильке батько зъ матирью.

— Ну, скажить-же, добри люде, видкиля вы йдете и чы далеко мандруете?

Буглакъ трохы одкашлявся, поправывъ щось у себе пидъ бородою, а тоди ставъ не швыдко проказувать ось яку ричь:

— Мы люде не тутешни… Ходымо по всихъ усюдахъ, мандруемо по билому свиту, та шукаемъ звирыного слиду. Бо мы люде не робочи, а ходыть дуже охочи: не ковали, не плотныкы, а прости козакы-охотныкы… Де трапытьця добрый звиръ, тамъ и пристановище соби маемо… Оце такъ йдемо соби сьогодня съ товарышомъ; колы иде намъ назустричъ жвавый молодець, добрый стрилець и козакъ такый, що лучшого мы и не бачылы: и чубатый, и усатый и въ дорогу одежду убратый, бо чоловикъ якъ видно богатый, а якъ гляне на кого, такъ наче якый панъ, або охвыцеръ! Пидійшовъ винъ до насъ, та й каже: „Ой, вы охотныкы, стрильци, добри молодци! Скризь вы блукаете, звирыного слиду шукаете, багато вы бачылы, а ще бильше чулы, скажить мени, будьте ласкови, чы не бачылы вы де звиру, куныци-лысыци, — краснои дивыци? Бо я ходю скризь, шукаю, та ніякъ йійи не піймаю! Якъ що вы мени йійи достанете, такъ у велыкій прыгоди станете! Дамъ я вамъ за цей трудъ грошей цилый пудъ, та ище зроблю вамъ велыку награду: поклычу васъ до себе у хату, а тоди такого дыва нароблю, що будуть музыкы грать, а добри люде танцювать та гулять, а вы будете дывытьця, йисты, пыть та веселытьця!“ Якъ проказавъ винъ оцю ричь, такъ мы дуже зрадилы, бо давно уже того захотилы! Отъ мы и пытаемо: „Що-жъ то за звиръ, що вы кажете: чы шпакъ, чы хомнякъ, чы перепелыця, що воно за птыця? Бо такого дыва мы ще не выдалы и ни одъ кого не чувалы! Розкажить добре, де намъ слиду шукать, щобъ ту звирюку піймать!“ А козакъ той-стрилець жвавый-бравый молодець и каже: „Отутъ недалечко бигъ той звиръ, та й ускочывъ до Будлянського въ двиръ; отамъ и шукайте лысыцю-куныцю, сыричь красну дивыцю! Такъ мы якъ пишлы, такъ оце ажъ до васъ прямо прыйшлы; тильке увійшлы у двиръ, такъ заразъ по слиду и заглядилы, що тутъ сыдыть нашъ звиръ; теперъ добре знаемо, що сюды ускочыла наша куныця, — въ вашій хати красна дивыця! Оце-жъ нашои речи кинець, а вы положить дилу винець. А щобъ багато не балакать, такъ скажемо прямо: У васъ йе товаръ, а у насъ купець, такъ чы не будемо мы сватамы?

— Добра ваша казка, сказавъ хазяинъ, а пры кинци саме найлучше!… Насылу я догадався, чого вамъ треба! Ну, що-жъ! Чы такъ, то й такъ! А за кого-жъ вы сватаете нашу куныцю, красну дивыцю?

— За доброго молодця! Та винъ вамъ добре звисный, и вы його кой-колы и бачите!

— Та хто-жъ винъ такый? Чы козакъ, чы нагородній, чы якого винъ званія?

— Нашои станыци козакъ — Голыстратъ Коровьякъ.

— Коровьякъ? Знаю його, знаю. Здаетьця, винъ уже литамы трохы перестарився?

— Де-жъ тамъ перестарився? Винъ недавно изъ службы прыйшовъ и ище зовсимъ молодый чоловикъ! Сказавъ сватъ Буглакъ.

— Не то, щобъ молодый, а ище зовсимъ молодесенькый, тильке вусыкы пробываютьця, та боридка высыпаетьця! Добавывъ цыганъ.

— Чы у його-жъ и хазяйство яке есть? Пытае хазяинъ. — Винъ, здаетьця, бувъ сырота, и ничого у його раньше не було!

— А якъ-же! Каже Буглакъ. — Винъ хазяинъ такий, що дай Богъ усякому чоловикови! Одніеи скотынкы мабуть будте коло десятка, якъ не билыше!

— Де тамъ коло десятка? Озываетьця цыганъ. — Скотыны у його така гыбель, що мабуть буде десяткивъ на тры, якъ що не бильше! Якъ вижене зъ двору, такъ цила череда, — зразу усіеи и не перещытаешъ!

— И конячкы у його водятьця? — Пытае знову хазяинъ.

— И коней у його чимало, каже Буглакъ. — Мабуть штукъ трое, чи може четверо, и кони усе справни, якъ у доброго хазяина…

— Де-жъ тамъ трое? — Перебивае цыганъ. — Я добре знаю, що у його коней заразъ мабуть буде штукъ десять. У його прошлый годъ було старыхъ четверо, та стрыгунивъ двое, та у мене цю зиму двохъ коней купывъ; та ище есть и лошата мали…

— А хлибця-жъ винъ багато сіе? — Питає дивчынъ батько.

— Хлиба винъ сіє кажный годъ не меньше, якъ десятынъ десять, а якъ колы такъ и пьятнадцять. — Каже Буглакъ.

— Де-жъ тамъ пьятнадцять? — Озываетьця цыганъ. — Винъ сіе одного ячменю десятынъ пьятнадцять, а озымкы та арновкы не меньше сіе, якъ десятынъ двадцять, або и двадцять пьять кажного году.

— А волыкы-жъ у його есть? — Пытае упьять хазяинъ.

— Та и волы у його есть. — Каже Буглакъ. — Була раньше одна пара, а теперь мабуть дви.

— Та не дви, а чотыри пары! — Добавляе цыганъ. Було-бъ шисть паръ, такъ прошлый годъ дви пары продавъ, та й гроши, дуже добри узявъ.

— Такъ воно, якъ що правду кажете, выходыть, що Коровьякъ дуже добрый хазяинъ. — Каже дивчынъ батько. За такого хозяина не жалко и мою дочку оддать. Тильке ото трошкы поганкувато, що винъ зъ выду якый-сь не зовсимъ удалый чоловикъ.., Неначе винъ рябуватый чы-що?

— Та такъ, правда, трохы рябуватый, — каже Буглакъ, а все такы не дуже; такъ зате смырный и прыятный чоловикъ.

— Та ни, не то щобъ трохы рябуватый, а правду казать, такъ зовсимъ рябый, такъ наче на його морди чортъ горохъ, або квасолю молотывъ! — Добавывъ цыганъ.

— Эге, каже батько, оце трохы не добре! Мабуть дивка черезъ це не схоче за його замижъ иты… Теперъ дивкы переборчыви сталы!.. Та ище здаетьця, винъ мабуть и рыжый?

— Та ни, каже Буглакъ, — винъ не рыжый, а такъ тильке… Трохы наче билуватый…

— Де тамъ не рыжый! Перебывае цыганъ, — Рыжый такый, що рыжишого мабуть и въ станыци нема! Не то рыжый, а правду казать, такъ зовсимъ красный, якъ бурякъ!

— Ото-жъ и я кажу, що якый-сь винъ не удалый!… Ну, а у горилку винъ не дуже вкыдаетьця?

— Ни, каже Буглакъ, що уже ни, такъ ни… горилку винъ пье зовсимъ по троху! Такъ, якъ, колы трапытьця, такъ ото и выпье зъ добрымы людьмы…

— Де-жъ тамъ винъ горилку пье по троху? — Каже цыганъ. — Та винъ йійи такъ глушыть, що и кабаччыкы на його не настачать! Правду казать, маленькымы чаркамы не пье, а прямо тягне чайнымъ стаканомъ!.. Що тамъ здря балакать!… Горилку пить винъ молодчина, — другого такого пошукать, такъ не найдешъ! Це я добре знаю, бо самому доводилось зъ нымъ не разъ пьянствувать и въ його въ хати, та и у мене у шатри!.. А додому колы до його не заявлюсь, такъ горилка у його николы не выводытьця! Колы-бъ мы не зійшлись, а непреминно напьемось пьяни! Бо у насъ приятельство зъ ным дуже добре…

— Эге, такъ онъ що! — Каже дивчынъ батько. — Це и я такы чувъ одъ людей, що винъ и горилку добре пье, та и зъ цыганами кумпанію водить…

— Та то неправду вамъ казали, — каже Буглакъ, — щобъ винъ зъ цыганами знався… Хиба-жъ такы схоче нашъ братъ-козакъ, зъ ними отаку дружбу дилыть?.. Та вы ж товариша мого не дуже слухайте — це винъ трохи лишне выпывъ, та и балакає абы-що… Це зовсимъ не правда!..

— Якъ неправда?… Що неправда? — Перебиває зъ серцемъ цыганъ. — Щобъ Коровьякъ