Виборець (1926)/Передмова
| Виборець Передмова (Т. Черкаський) |
Виборець ▶ |
|
Наталя Кобринська (дівоче прізвище — Озаркевич) народилась р. 1855 в Снятинському повіті в Галичині, на селі, в родині сільского попа. Вчили її батько та брати і р. 1871 вийшла вона замуж за композитора Кобринського: р. 1882 повдовіла. Стояла на чолі жіночого руху в Галичині, обстоюючи за урівнення жіноцтва в правах з чоловіками за 40 яких років перед нашим часом. В цій справі Кобринська написала багацько публіцистичних робот.
B краснім письменстві відома стала своїми оповіданнями. Перше оповідання українською мовою надруковала р. 1884 в часописі „Зоря“. А далі друкувалась по ріжних часописах, альманахах.
Найкращі оповідання Кобринської це ті, де вона змальовує побут села, сільскої інтелігенції. З них найвизначніше „Виборець“, що в цій книжечці передруковуємо. Тут письменниця подала картинку з політичного життя Галицького села кількадесять років тому.
Ситуація складалась така: масовим пожильцем села в Східній Галичин був український селянин. Серед українського селянства вкраплені поодинокі пани-поляки, владарі маєтків. Пануючи економічно, поляки в своїх руках мають урядування. Поляки зацікавлені є на довший час задержати за собою виключне право панів стану, і з цією метою, до того ще будучи великими польськими націоналістами (як це є й зараз), за всяку ціну намагаються полонізувати край через польску школу, церкву, суд і т. д. А українці — селяни темні, забиті злиднями (найграмотніші „лиш святе письмо знають“) бачать одно: „панам легко живеться, а ти, хлопе, на них роби“. Отже, є в такому стані, що само з власного розуміння, власною волею не може відповідно виявити свої інтереси, зайняти якусь ясну політичну позицію, видвинути свою політично оформлену платформу. Це роблять за нього його-ж таки виходці, що хоч проишли польську школу, а не відцурались свого хлопского похождення. Це — інтелігенти: адвокати, професори (вчителі), лікарі та сільське духівництво. Що правда, по-свому розуміють вони інтереси села і всю боротьбу ведуть головно за національне пробуждення, але на той час вони одні лиш можуть говорити коли не зовсім зрозумілою, то напів зрозумілою мовою до селянина, збуджуючи його до політичної боротьби та до противлення полонізації; а за нього на зовні виступаючи, як представники української нації й виголошуючи відповідні декларації його іменем. А між цими двома національностями не такою вже численою групою втиснулись євреї — жиди. (Це слово в Галичині не відзначує національної зневаги і ми скрізь в тексті, де Кобринська поставила, залишаєм його). Ці, маючи в Австрії всі горожанські права, пристосовуються в Галичині до сильнішого, до пана-поляка. Вони в нього орендують маєток, дістають урядницькі посади і т. д., а зате сами полонізуються, дітей вчать у польских школах, скрізь тягнуть руку за поляками.
Як відомо, в Австріф була конституційна монархія. Отже, час од часу уряд звертався до народу за голосами на виборах до парламенту (до сойму). Зрозуміло, що не малий інтерес виявляли до цих виборів і поляки, українці-русини. Важно зібрати як найбільше голосів кожна сторона збирає їх так, як то можна зробити в тій ситуації. Провідники польської політики, бувши за голоси своїх певні, відповідно тиснуть на євреїв де особистими впливами, де службовими, а де грішми і забирають їхні голоси. Але всього того замало, щоби перемогти численних українців селян, — інтелігентів бо мала купочка, іх вони не бояться. Отож, стають перед конечністю шукати голосів за польских кандидатів серед українських селян. Відтак починається нагніт через службовий апарат на війтів, натиски економічні через залежність (а де цього нема) селян від поміщиків-поляків і, врешті, останній аргумент — гроші, підкуп. А де це все не помагає, там лишається місце лиш для прямого надужиття при виборах. Инакше справа є в українців. Голосів до перемогти досить, лиш треба, щоби ті голоси подано було за своїх кандидатів. Отже, у цих все зосереджено на агітації перед виборами і на виборах. Агітується просто за русина й годі: виставляється кандидатом „пан зі Львова“ русин і отже, хто русин, голосуй за того пана. Все в агітації скероване в бік національного пробуждення.
Таке ото і списала письменниця в оповіданні „Виборець“. Виставлено дві кандидатури: пан польский і пан український. І того, і того селяни не знають. Починається з того, що селяни помічають кандидата на виборця сірником. Вибрали Якима, а Якимиха й не знає, чи то добре, бо ніяк не второпає, що то таке виборець, аж поки не приносять до хати десятки за голос Якимів, — аж тоді вона розуміє що то щось варте, коли за нього гроші платять. А Яким вже й зовсім готовий здатись на гроші (хоч з ним пан-отець і балакав у цій справі, що, моляв, треба голосувати за свого „руського“ пана) і подати голос за поляка, та вже під час самих виборів домізкувався своїм мужичим розумом, куди вартніше голос подати, одним бувши переконаний: „якби ти мав за собою право, чи треба-б тобі свідків підкуплювати?“… Він кинув на стіл перед комісією гроші, що ними його підкуплювано і подав він голос за „пана зі Львова“ тоб-то українського. Бувши виголошений в газетах, яко непоборимий борець, що прилюдно завстидав ворогів, замислився у себе на полі, вчувши з ріллі "запах мужицької кривавиці й поту“ — і то справедливо — чи-ж той пан зі Львова обітре кривавий пот з мужицького чола…“ І в відповідь його уста дивно зложилися й він вимовив стиха: — Не зна-ти“.
Цікава постать і війта: він продає свій голос, видко, не раз і свою службу теж, і на те має свою філософію: А ні від попів, ні від панів надіятися нічого… Кожна рука собі крива. „Нехай“ вона буде собі крива і в мужика. Отож, найкраще брати гроші за голос, бо, більше користи мужикові з тих всіх комедій певно нема“.
Колоритно малює Кобринська саму обстановку виборів, починаючи від шляху в день виборів до міста, далі картинами міста („всі крутилися та бігали, як посолені“), підкупів, агітаціі, й кінчаючи залею, де засідала комісія й подавали виборці свої голоси та газетними звітами потім. Вся картина „демократичних“ виборів, коли сами виборці темні, вся перед очима читача.
Текст оповідання ми виправили лиш з боку правопису. До слів, що на правобережій Україні мало вживається, в примітках ми дали пояснення.
Т. Черкаський.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|