Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський/1/17
| ◀ Розділ XVI. Де оповідається про інші незвичайні речі, що трапилися в Сієрра-Морені з славним рицарем Ламанчським, і про покуту, яку він наклав на себе, наслідуючи Бельтенеброса | Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський пер.: М. Іванов Частина перша Розділ XVII. Де оповідається про зустріч Санча в корчмі з священиком та цирульником |
Розділ XVIII. Про те, як священик та цирульник здійснили свій намір, і про інші речі, гідні того, щоб розповісти про них у цій великій історії ▶ |
|
Санчо, виїхавши на битий шлях, почав шукати дороги на Тобосо й другого дня доїхав до корчми, де йому трапилася нещаслива пригода з ковдрою. Як тільки Санчо побачив корчму, йому зразу здалося, що його знову підкидають у повітря, і він спочатку не хотів заїздити туди, хоч настав уже час обіду і йому дуже хотілося покуштувати чогось гарячого після стількох днів живлення холодним м'ясом. Ця потреба таки змусила його під'їхати ближче, і, поки він вагався, чи заходити йому в корчму, чи ні, звідти вийшло двоє, що зразу пізнали Санча, і один з них сказав другому:
— Скажіть, сеньйоре ліценціате, чи цей вершник, бува, не Санчо Панса, що, як каже ключниця нашого шукача пригод, поїхав з ним зброєносцем?
— Так воно і є, — відповів ліценціат, — а кінь належить нашому Дон-Кіхотові.
Не дивно, що вони впізнали його, бо то були той самий священик і цирульник, що роздивлялись та палили книжки Дон-Кіхота. Впізнавши Санча Пансу та Росінанта і бажаючи дізнатися про їхнього пана, вони підійшли до Санча, і священик, назвавши його на ймення, спитав:
— Друже Санчо, а де ж залишився ваш пан?Санчо теж упізнав їх одразу, але вирішив затаїти від них місце перебування Дон-Кіхота і відповів, що пан його лишився в іншому місці, дуже заклопотаний важливими справами, і що більше він не може нічого сказати, хоч би Йому повиколювали очі, а очі, мовляв, він дуже цінує.
— Е, ні, Санчо, — сказав цирульник. — Якщо ви не розкажете нам, де він лишився, ми будемо думати, та й тепер уже думаємо, що ви його вбили й пограбували, бо ви їдете на його коні. Дайте нам пана цієї шкали, а то вам буде погано.
— Нема вам чого загрожувати мені. Я такий чоловік, що ніколи ще нікого не вбивав і не грабував. Мій пан покутує свої гріхи в отих горах і робить це з великим задоволенням.
І зараз же, нашвидку і не зупиняючись, він розповів про стан, у якому лишився Дон-Кіхот, про свої пригоди і про те, що йому доручено приставити листа сеньйорі Дульсінеї Тобоській, коханці його пана, дочці Лоренса Корпуела.
Священик і цирульник, хоч і знали про характер божевілля Дон-Кіхота, а, проте, дуже дивувалися щоразу, коли слухали про нього знову. Вони попросили Санча Пансу показати їм цього листа.
Той сказав, що його написано в записній книжці і що Дон-Кіхот наказав переписати цього листа на гарному папері в першому ж селі, куди він приїде. Священик всежтаки просив показати і обіцяв переписати його сам якнайкращим почерком.
Санчо засунув руку за пазуху, шукаючи там книжки, але нічого не знайшов, та не міг би знайти й досьогодні, бо Дон-Кіхот не дав йому її, а він забув узяти. Санчо, побачивши, що книжки немає, зблід, як смерть, і заходився мацати по всім своїм тілі, а коли не знайшов і там нічого, схопив у жмені свою бороду і висмикнув мало не половину її. Після цього він швидко вдарив себе разів із шість кулаком в обличчя та в ніс так, що весь умився кров'ю. Бачивши це, священик і цирульник спитали, що з ним сталося і з якої причини він це робить.
— Що сталося? — відповів Санчо. — А те, що в один момент я втратив одразу трьох ослят, з яких кожне коштувало щонайменше замка.
— Як так? — здивувався цирульник.
— Я загубив записну книжку, де був лист до Дульсінеї та записка, що підписав мій пан, де він наказує своїй небозі видати мені трьох із чотирьох чи п'ятьох ослят, які були в нього дома.
Тут він розказав їм, як украдено в нього Сірого. Священик заспокоював Санча й казав, що коли знайде його пана, то попросить його поновити записку; тільки він повинен буде написати її на окремім аркуші паперу, як пишуть звичайно, бо векселі, написані в записних книжках, не мають законної сили. Санчо повеселішав і сказав, що втрата листа до Дульсінеї його теж не дуже турбує, бо він знає його мало не напам'ять і може повторити його коли й де завгодно.
— Так перекажіть зараз, Санчо, а ми запишемо, — сказав цирульник.
Санчо почав чухати голову, дивлячись то в землю, то на небо, і, попомучивши своїх слухачів та обгризши собі півнігтя на одному пальці, сказав після довгої паузи:
— Свідчуся богом, сеньйоре ліценціате, нехай візьмуть мене всі чорти, якщо я пам'ятаю щонебудь з того листа, хоч знаю, що спочатку говориться: „висока та маловладна сеньйоро“.
— Не може бути — „маловладна“, — сказав цирульник, певне, там сказано: „всевладна“ або „можновладна“.
— Так воно і є, — казав Санчо, — потім, якщо я не забув, було „вражений, позбавлений сну і поранений цілує ручки вам, невдячна й цілком невідома вродо“, а потім не пам'ятаю, що казав він про здоров'я і про хвороби, і забув усе, крім того, як закінчив він листа: „ваш до смерті Рицар Сумного Образу“.
Обом дуже сподобалася добра пам'ять Санча. Вони довго сміялися і попросили його повторити листа ще двічі, щоб і вони запам'ятали його й могли переписати при нагоді.
Санчо переказав листа тричі й казав три тисячі різних дурниць. Далі він розказав про всі пригоди свого пана, але не натякував і словом на нещасний випадок з ковдрою, що трапився з ним у корчмі, куди він так не хотів заїздити. Він розповів також, що його пан, якщо дістане сприятливу відповідь від Дульсінеї, подбає про те, щоб стати імператором, як вони погодилися між собою, і що панові це не важко буде зробити, бо він відважний і міцний у руках. Коли це станеться, Дон-Кіхот одружить його (бо на той час він неодмінно вже буде вдівцем) з однією з панянок королеви, спадкоємниці величезних та багатющих земель на твердому грунті без будьяких островів чи острівців, яких він тепер уже не хоче мати.
Санчо казав це все так упевнено, втираючи раз-у-раз ніс, і так придуркувато, що священик і цирульник ще більше дивувалися з божевілля Дон-Кіхота, яке було таке велике, що вплинуло й на мозок цього бідолахи. Вони не хотіли пояснювати йому його помилки, бо вона не шкодила його сумлінню, і вирішили лишити її при ньому, сподіваючись і далі розважатися його теревенями. Отже, вони порадили йому молитися за здоров'я свого пана, який, дуже ймовірно й можливо, не в довгім часі стане імператором, чи, щонайменше, архібіскупом або якоюсь іншою вельможною особою.
― Сеньйори, — сказав на це Санчо, — якщо доля поверне так, що моєму панові спаде на думку стати не імператором, а архібіскупом, хотів би я знати, чим у такому разі винагороджують мандрівні рицарі своїх зброєносців.
— Вони звичайно дають їм, — відповів священик, — або багату парафію, або дають керувати церквою з великими прибутками, не кажучи вже про пожертви, що дають зиску не менше.
— Але для цього треба, — відповів Санчо, — щоб зброєносець був неодружений або, принаймні, вмів прислужувати підчас меси. А я ж, нещасний, і одружений, і не знаю навіть першої літери абетки. Що станеться зо мною, якщо моєму панові заманеться бути архібіскупом, а не імператором, як то водиться звичайно серед мандрівного рицарства?
— Не турбуйтеся, друже Санчо, — сказав цирульник. — Ми порадимо вашому панові, звернемося до його сумління й попросимо стати імператором, а не архібіскупом. І це буде куди легше йому, бо він більше вояк, ніж учений.
— Так воно й мені здається, — мовив Санчо, — хоч, мушу сказати, він має хист до всього. А я й собі благатиму господа настановити його на таку путь, де він найбільше відзначиться й мені зробить найбільше милостей.
— Ви говорите, як розумна людина, — схвалив священик, — і дієте, як добрий христіанин. А тепер нам слід подбати, щоб одвернути вашого пана від спокути, яку, ви кажете, він на себе наклав. І щоб добре обміркувати цю справу й попоїсти, треба ж увійти до корчми.
Санчо просив, щоб вони йшли самі, а він чекатиме їх надворі і згодом пояснить, чому він не заходить і з якої причини йому не личить заходити до корчми. Він попросив також, щоб вони принесли чогонебудь гарячого йому та ячменю Росінантові.
Ті залишили Санча серед шляху, і цирульник невдовзі приніс йому попоїсти. Обговоривши спільно справу, як звільнити Дон-Кіхота, вони спинилися на думці священика, що якраз пасувала до вдачі нашого рицаря та відповідала їхньому намірові й полягала ось у чому: священик передягнеться дівчиною, а цирульник візьме на себе роль зброєносця. Такими вони поїдуть туди, де перебував Дон-Кіхот, удаючи ображену й пригноблену дівчину, що благатиме його про добродійство. Той, як відважний мандрівний рицар, не зможе відмовити. А вона проситиме, щоб Дон-Кіхот поїхав за нею і виправив відразу те, що їй учинив один лихий рицар. Крім того, Дон-Кіхот не вимагатиме від неї зняти маску, яка буде на ній, аж поки не покарає її обидчика. Священик був певен, що на цих умовах Дон-Кіхот поїде куди завгодно, і вони таким чином привезуть його додому і там спробують, чи немає яких ліків проти його незвичайного божевілля.