Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський/2/34
| ◀ Розділ XXXIII. Де подаються відомості про те, хто був Рицар Білого Місяця | Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський пер.: М. Іванов Частина друга Розділ XXXIV. Де говориться про те, що бачитиме той, хто його читатиме і чутиме той, кому його читатимуть |
Розділ XXXV. Про те, як Дон-Кіхот вирішив стати пастухом і хотів жити на вільнім повітрі, поки не мине обіцяний ним рік, і про інші справді цікаві та гарні пригоди ▶ |
|
Через кілька днів Дон-Кіхот із Санчом поїхали з Барселони. Дон-Кіхот неозброєний і в домашній одежі, а Санчо пішки, бо Сірий був навантажений зброєю.
Виїжджаючи з Барселони, Дон-Кіхот обернувся, щоб глянути на місто, де він зазнав поразки, і сказав:
— Тут моя Троя. Недоля моя, а не полохливість, згубила тут славу, якої я набув колись. Тут став я іграшкою в руках фортуни[1]. Тут затьмарилися мої славні діла, тут упало й моє щастя, щоб ніколи вже не підвестися. Коли я був хоробрий і відважний мандрівний рицар, я виявляв своє рицарство своїми подвигами, а тепер я виявлятиму свою силу тим, що виконуватиму свої обіцянки. Отже, їдьмо далі, друже Санчо, перебудьмо в нашому селі рік іспиту; насамоті ми.jpg)
До стор. 316 набудемо нових сил і знову повернемося до військових вправ, яких я ніколи не забуду.
— Сеньйоре, — відповів Санчо, — не така вже приємна річ іти пішки, щоб вона могла спокусити чи спонукати мене відбувати далекі подорожі. Почепімо цю зброю на якесь дерево, я сяду на спину Сірому, підійму свої ноги з землі, і тоді ми будемо подорожувати куди схоче та забажає ваша милость. А думати, ніби пішки я можу йти довгий час — значить, думати неправильно.
— Ти добре сказав, Санчо, — схвалив Дон-Кіхот. — Почепімо мою зброю, немов трофей, на дерево, а під нею або коло неї виріжемо на корі напис, що був на Рольдановій зброї:
… Хай її не торкається,
Хто з Рольданом стати на бій
Не може й не наважається.
— Все це, на мою думку, просто перли, — мовив Санчо, — і якби не був потрібний нам до кінця дороги Росінант, я почепив би і його.
— Але я не хочу чіпляти ні його, ні зброю, — вів дал Дон-Кіхот, — щоб не сказали, що я погано дякую за вірну службу.
— Чудово сказали, ваша милость, — відповів Санчо, — бо, на думку людей розумних, провину осла не можна складати на в'ючне сідло. А що в цім випадку завинила ваша милость, то й карайте самого себе і не посилайтесь ні на кволість Росінантову, ні на мої ніжні ноги, і не вимагайте, щоб вони йшли більше, ніж треба.
За такими розмовами минув цей день та ще чотири, і ніщо не ставало їм на перешкоді.
- ↑ Фортуна — богиня щастя.