вичунювати
|
|
Вичу́нювати, нюю, єш, сов. в. ви́чуняти, няю, єш, гл. Оправляться, оправиться от болезни, выздоравливать, выздороветь. Занедужала. Бачить, що не вичуняє і кличе батька. Грин. I. 285. Нездужає Катерина, ледве-ледве дише… Вичуняла, та в запічку дитину колише. Шевч. 67.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Вичу́нювати, нюю, єш, сов. в. ви́чуняти, няю, єш, гл. Оправляться, оправиться от болезни, выздоравливать, выздороветь. Занедужала. Бачить, що не вичуняє і кличе батька. Грин. I. 285. Нездужає Катерина, ледве-ледве дише… Вичуняла, та в запічку дитину колише. Шевч. 67.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937
Вичу́нювати, нюю, єш, сов. в. ви́чуняти, няю, єш, гл. Оправляться, оправиться отъ болѣзни, выздоравливать, выздоровѣть. Занедужала. Бачить, що не вичуняє і кличе батька. Грин. I. 285. Нездужає Катерина, ледве-ледве дише.... Вичуняла, та в запічку дитину колише. Шевч. 67.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924