В Богданівці Прилуцького району, на золотій Чернігівській землі,
В родині Вороненків «засвітились» два хлопчика, дві зірочки малі:
Сашко і Вова – Юрія брати, яких тепер він мусив захищати,
В колясочці із гордістю катати… Пізніше і до школи відвести…
Але найперше, найсвітліше слово про ваших, браття, дорогих батьків,
Які в селі удвох вчителювали, навчаючи маленьких селюків.
Варварі було тільки тридцять п’ять, а Василеві – трішечки за сорок…
Червневий день, щасливий і прозорий, подарував їм диво-зорепад.
Вони були ще зовсім молодими, п’ятдесят шостий повоєнний рік…
Чи думалося їм, що Володимир, відбудеться як батько, чоловік,
Військовий лікар, генерал і друг, з яким комфортно, затишно, надійно…
Він – три в одному, діє як: снодійне, бронежилет і рятувальний круг.
В Богданівці закінчив вісім класів, у Манківцях – отримав атестат…
І в тому ж році поступає в Києві в медичний інститут, як старший брат.
Коли вже батько мав за шістдесят, Володя шлях військовий обирає.
Він гордо стрій армійський замикає, бо не курсант якийсь-там, а слухач.
У Куйбишеві донечку Поліну й кохану Таню ювіляр знайшов.
Із ними до Хабаровського краю стежками служби ратної пройшов.
Але спочатку – служба в НДР, куди прибув «зеленим» лейтенантом.
Як лікар свої виявив таланти вже там стрункий, старанний офіцер.
В Німеччині отримав «капітана»… Прийшов наказ – і на Далекий схід,
Щоб звідти вже на рідну Україну, додому розпочати свій похід.
І перший крок додому – Ленінград, Військова академія медична,
Де воювати вчать «гігієнічно» майбутній «керівний медичний склад».
Коли вивчав основи гігієни, Тетяна народила… Син Дмитро
Сьогодні вже мужчина здоровенний! Перепливе всміхаючись Дніпро.
А в дев’яностому йому був тільки рік… Оскільки, здобуваючи освіту,
Наш ювіляр помандрував по світу, наступний крок – вже батьківський поріг.
Лише у віршах швидко час минає і на погони сиплються зірки…
Хто у військах служив, той добре знає, що кожний крок у службі – це роки.
Уїхав з дому Вова рядовим, а повернувся бойовим майором.
Чи снився йому Невській і Аврора, як в Ленінграді снився рідний дім?
Чи мріялось йому, що Україна сама піде у світ своїм шляхом,
А материнська мова солов’їна не буде вже вважатися гріхом?
Що зовсім поруч житимуть брати і найдорожча, вже старенька, мати…
Що буде він лампаси справжні мати й погони генеральські золоті…
Він і «заслужений», і ступінь «кандидата», і «докторську» успішно захистив.
На небесах пишається ним тато, бо всі звання Володя заслужив!
А ми усі, у цей червневий день, вітаємо Вас щиро з ювілеєм
І зичимо: амбітності "старлея", наснаги, миру, вдячності людей.
Стаття у Вікіпедії