Воля (часопис)/1919/1/Частина 1/Наші полонені в Італії

Воля (часопис)
Наші полонені в Італії

Наші полонені в Італії.

(Від власного кореспондента).

Досі в італійському полоні перебуває сила нашого народу з Галичини, який в свій час служив в рядах австрійської армії, з якої й трапив до полону в боях з італійцями.

Рядових вояків там єсть по-над сто тисяч і звиш 500 офіцерів, які сконцентровані переважно в слідуючих 10 таборах: Cassino, Genova, Bibbiena, Cesena, Verona, Mirabello-Monoferafto, Belvedere, Ouercia ad Viterbo, Ainara, Sala Consilina, а також в багатьох иньших, особливо жовніри.

З переписки, яку провадив з полоненими редактор L Ukraine п. Бачинський і частину якої він опублікував в ч. 91 цієї газети, видно, що становище їхнє в Італії досить трудне.

Заходами самих полонених, а також окремих людей в числі їх і п. Бачинського, здобуто було дозвіл італійського уряду на зконцентровання всіх полонених українців в одному таборі. Такий табор на 40.000 людей було засновано. Але незабаром справа погіршилась. Почалися інтриґи наших ворогів, і український табор було знищено, а полонених знов розіслано до инших таборів, де перебувають Німці і Мадяри.

Всіх иньших полонених славянського походження вже давно з Італії вислано додому в виді орґанізованої воєнної сили, яка стала до послуг урядів своїх краін. Так вербувались там чеські, польські, румунські і югославянські військові части.

Всіх жидів з Галичини зараховано до Поляків, без огляду на те, чи походили вони з Східньої української чи з Західньої польської Галичини, і забрано силою до польських леґіонів. Така сама доля судилась і Українцям римо-католикам.

Але цим Поляки не обмежились і, користуючись з того, що Українців розкидано по ріжних таборах, що вони не можуть орґанізовано противитись, розпочато безсоромно намовляти менш свідомих наших селян до признання себе Поляками, обіцяючи за це кращі табори і лекшу працю. Ну, а за тим, звичайно, слідує вербовка до польського війська.

Останніми часами з'явились на сцені нові розтлителі душ — наші землячки москвофіли з Галичини — на чолі з відомим Марущаком і учителем зі Львова Лесівим. Працюючи в контакті з російськими реакціонерами, які зробили собі в Італії кубельце, ці панове заложили „Національний Совѣт невизволених українських земель“, який здобув в Парижу дозвіл опікуватися „рускими плѣнными“ в Італії і робить заходи для орґанізації „Малороссійскаго Легіона для освобожденія русских земель отъ большевизма.“

Розпочинається відома вже нам робота. Серед італійського громадянства росповсюджується ідея про „єдиний рускій народ від Карпатів до Камчатки“, заперечується істновання окремого українського народу і його мови; грають на слові „руський“ і збивають з пантелику слабо поінформованих Італійців. Орґанізованого відпору з боку самих полонених не знаходять, бо ці розкидані по Італії і не мають засобів для висловлення своїх бажань і настроїв.

Москвофіли стараються вербувати серед наших полонених „добровольців“ до армії Денікіна.

Наші офіцери, які все це бачуть, благають в листах о поміч так матеріяльну, як і моральну.

Прохають, щоб наш уряд подбав о те, щоб їх з'орґанізовано в боєві части і відправлено на захист України від її ворогів.

Вони сами зробили все, що було в їхніх силах, щоб зреалізувати цю ідею. Звертались до італійського військового міністерства з коллєктивним проханням о це. Але, розуміється, цим нічого зробити не можна при самому навіть прихильному відношенню з боку італійців, поки не будуть дбати о це наші уряди.

Почекаємо!

М.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому.