Воля (часопис)/1919/1/Частина 1/Польща та її сусіди

◀ Українська торговельна місія в Римі

Воля (часопис) Польща та її сусіди

Анґлія й Польща ▶

Польща та її сусіди.

„Недавній побут Падеревського в Варшаві був відмічений симптоматичним інцидентом. Щоби осягнути пересилку польського війська до Польщі, Падеревський повинен був приняти зобовязання, що це військо буде вжито виключно проти большевиків і що воно лишиться під вищим командуванням маршала Фоша. Далі він обіцяв, що Польща втримається від всяких наступів проти Українців до теї пори, аж поки не будуть зафіксовані її границі.

Приїхавши до Варшави, Падеревський мусів переконатися, що він був самотнім в своїм погляді, що весь його нарід горів бажанням побити Українців. Сам диктатор Пілсудський, звичайно представник в уряді елєменту поміркованости, приготував плян наступу в Галичині, і польська армія під приводом ґенерала Галлєра приступила до його виконання.

Не можучи покривати своїм іменем такого серіозного нехтування данним словом, Падеревський запропонував негайно свою дімісію. Але через те, що він є одинокою людиною, яка може своїм іменем примирити партії, всі просили його залишити за собою владу. Падеревський згодився і виїхав до Парижу.

Треба припустити в даних умовах, що він мав задоволення. Але в дійсності нема нічого більш непевного. Глибока тиша покриває подробиці крізи, і цілком правдоподібно, що Падеревський осягнув лише тимчасовогос зпинення операцій польської армії в Галичині. Таким чином ця армія, призначена для боротьби з большевизмом, в дійсності приходить йому на поміч, відвертаючи сили Українців від їх російського фронту. З тих причин в Парижі в колах конференції досить поганий настрій. Економічні комісії студіювали сими днями міри, котрі могли би бути приняті проти Польщі на випадок, коли б вона ставила опір наказам держав Згоди. „Times“ що радо висловлює думки певних американських делєґатів, пише з свого боку:

„Уже два місяці, як Поляки жалувалися, кажучи, що вони залишені на ласку большевиків і пророкували на сей місяць великий наступ червоної армії, котрому, як вона казали, не можуть опертися за браком збруї. Вони благали скорого надіслання з Франції до Польщі армії Галлєра. Тоді союзна армія постаралася улаштувати перемиря між Поляками і Українцями під Львовом; Поляки, здавалося, були готовими до того, бо Українці тоді бомбардували Львів, а Поляки не мали зовсім гармат. щоби їм відповідати. Тепер становище змінилось на противне: військо Галлєра зі збруєю і амуніцією в задовольняючій кількості в Польщі, і всі Поляки за війну.

Причини, подані Поляками для оправдання цього наступу, ріжні. Вони кажуть, що становище у Львові неможливе, що Українці — це люде, з котрими не можна порозумітись, що польська армія повинна бути в контакті з румунськими військами, аби мати змогу обороняти свої кордони, що нафтяні джерела Галичини повинні бути вирвані від Німців, які в порозумінні з Українцями. Якби не було, Поляки воюють тоді, коли конференція старається зробити мир. І цей наступ не має одобрення союзників.

Поганий настрій союзників є тим більше важний; бо і уряд і нарід польський не мають богато приятелів поміж своїми безпосередними сусідами.

Польща в момент свого воскресення з небуття, мала неоцінений привілей бути tabula rasa, і бачити відкритими перед собою що найменше дві політики, які не виключали одна другу. Одна полягала в опертю на своїх безпосередних сусідів, щоби бути першою серед рівних, стати можливо ядром обширної конфедерації свобідних народів, а що найменше пунктом кристалізації, навкруги котрого міг би формуватись схід. Широкий лет сеї політики притягнув до Польщі признання цілої Европи і друзів миру.

За винятком Поляків, котрим сей привілєй дарує передовсім роль протекторів, всі народи бувшої Росії тікають від спільної не безпеки; їм так само загрожують Росіяне — возтановителі з Парижу, з Омську чи других місць, як і Росіяне — большевики з Москви Литовці, Українці, Білоруси, Латиші або Естонці — всі надто слабі, щоби жити самим і обороняти свою незалежність проти Росії, котра, не настільки вмерла, як то кажуть, і котра одного дня оживс. Вони всі шукають, не хотячи в тім признатись, протектора.

Взявши на себе цю ролю, Поляки мали не лише користь. Вони мали обовязок в відношенню до Европи. Бо коли вони зречуться поставленого їм завдання, всі ці народи фатально повернуться до Німеччини. Але подібна політика, що дала б Польщі керуючу ролю на мирнім Сході, вимагала б жертв. Не можна вимагати від Литовців, аби вони були на буксірі народа, що зазіхає на їх столицю Вільно, ні від Українців порозуміння з тими, що бажають на тілі України спільного кордону з Румунією. Поляки повинні вибірати між своїми історичними кордонами і своєю місією. Щоби бути великою державою, вони повинні відмовитись від того, щоби бути великою країною, і задовольнитись теріторією, де польське населення домінує безперечно.

Жертви жорстокі, без сумніву, і Поляки не хотіли їх зробити! Замість приязни Українців вони воліли приязнь Румун; замість приязні Чехів вони воліли кілька копалень і залізниць; замість приязни Литовців — одно місто; замість невтралітету розбитих, але ще дужих Нїмців вони воліли порт.

А результат? Литовський нарід повстав проти польського війська, що займає Вільно; безбожна війна в супроводі звірств йде в Галичині між Поляками та Українцями; Чехи пропонують союз Литві і роблять з свого боку розпачливі зусилля, щоби осягнути спільний кордон з Румунією і таким чином ізолювати Польщу від Угорщини; нарешті Німці за Данціґ вагаються підписати мир. Польща, зі всіх боків ізольована і окружена, примушена оборонятись від недоброзичливих сусідів, і щоб боронитись, мусить озброїтись. Польща могла відродитись миролюбивою, вона забажала відродитись мілітаристичною. Чому? Бо вона хотіла віднайти свою теріторію цілковито, відновити свої кордони і знова взяти історичну політику, котра скінчилась трагічним упадком 1772 р. Самотна на ворожім сході, — вона бачить себе обовязаною шукати підтримки в далечі, на Заході, і взяти на себе відносно Франції роль противаги, котрої вже не встані держати Росія.

Друга політика і полягає в тім, щоби бути великою країною, щоби мати велику армію та опіратися на далекі держави проти більш слабих сусідів. Але ця політика, небезпечна сама по собі — більше небезпечна з огляду на большевицьку пропаґанду, яка проникає всюди — вимагає принаймні одної умови: безоглядного приєднаня до держав Згоди. Авантюра п. Падеревського доводить, що ся умова не додержана.

Бідна Польща, що, не будучи одна відповідальною за помилки спільні майже всім народам Сходу, готується знову взяти на свої ще заразом ніжні і делікатні плечі великий тягар, подвійній хрест — заразом освє минуле і будуче. —

Journ. de Gen. 27. V.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому.