Воля (часопис)/1919/1/Частина 1/Українська пісня за кордоном

Воля (часопис)
Українська пісня за кордоном

Українська пісня за кордоном.

УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКАНЬСКА КАПЕЛЯ В ЧЕХІЇ.

(Від власного кореспондента.)

Вже скоро 1½ місяці, як Українська Республіканська Капеля гостює в Чехії.

В Празі капеля дала 7 концертів і в чеській провінції 7, з яких З в Берні і по одному в Простейові, Ольмунці, Хрудимі і Пільзні.

Першого концерту пражське грамадянство чекало з цікавістю, бо було завчасно поінформоване про мету, походження, орґанізацію й програм капелі.

На одну із співанок капелі в Сметановій залі Народнього Дому була запрошена Пражська Консерваторія в складі професорів і учнів. Це був великий день для нашої справи, бо в цей день Пражський музичний Оліми визнав нашу музику, яко високу культурну цінність і засипав похвалами діріґента капелі п. Кошиця. Овації і привітання не втихали. П. Кошиць в своїй промові відповів подякою Чехам-музикам за їх щире признання української музики проголошенням „Na zdar“ Чехо-Словацькому народові і запрошенням на Україну.

Чеське громадянство, як писала на другий день Tribuna ч. 84, мило відповіло на це запрошення радісною згодою.

У „Venkov'і“ ч. 110, впливовім центральнім орґані республіканської селянської партії, успіх цей був названий сензаційним: „veni, vidi, vici“, так характеризує рецензент „Venkov'а“ вражіння від українського співу. „Наші два славянські народи звяже лише наша музика і наша пісня“, так кінчається замітка.

На ґенеральну репетицію в Національний театр було запрошено музичних критиків. Один з них так характеризує своє вражіння в „Narodnich Listach“ (Ч. 111); з перших тактів можна було відчути силу і свіжість голосів, які творять гармонійну цілість. Пражське громадянство певно підтримає своєю участю концерти братнього народу, який зараз в боротьбі за свою волю й самостійність користується повною нашою симпатією“.

11-го в неділю рано відбувся при повнісінькій залі перший концерт капелі на користь Чеського Червоного Хреста. Гімни чеський, словенський, в незвичнім для Чехів, але мельодійнім і барвистім виконанні, викликали бурю оплесків, крики подиву й захоплення.

Український гімн вкритий був невтихаючими оваціями, якими Чехи вітали братній український народ. Перед другим відділом п. діріґентові був піднесений букет квітів з синьожовтою стьожкою і з написом „Na pamdtku triumfulv Praze“. По скінченню концерту публіка не хотіла розходитись, у всіх на устах були вислови подиву перед красою нашої пісні.

В рецензіях, які зявлялись в слідуючі дні майже в усіх пражських часописях: (Venkov, Pondśli, Pravo lidu, Ndrodni Listy, Narodni politika, Demokracie, Veśer, Večerni česke slovo, Tribuna, Reforma, Praha, Union), похвали зливалися в одноголосний хор. Критики майже всі сходилися на тому, що наша музична культура стоїть надзвичайно високо, що пісня наша є цілком оріґінальна своєрідна і прекрасна своєю мельодійністю. Що до голосового складу, то рецензенти не знаходили слів похвали особливо нашим басам („подібних басів в Европі мало“); їх порівнюють то з педалями орґану, то з оркестровим супроводом. Взагалі голоси дзвінкі й свіжі (немов дитячі) сопрано. Що до виконнаня, то й тут майже одноголосно підкреслюють оріґінальність музичної інтерпретації, богацтво динамічних відмінків, глибину почуття, ніжність піяніссіма, зразкову, дисципліну хору. Також всі одноголосно признають заслугу талановитого й темпераментного діріґента п. Кошиця, який є душею хору.

На музичному фоні виявляються й симпатії політичного характеру. Ми вже згадали, що в часописі „Národni Listy“ ч. III. з'являються вирази симпатії до братнього українського народу, який бється за свою волю й самостійність. Той самий мотив повторюється і в ругих рецензіях. Особливо характеристична для Чехів риса — це їх славянофільство. В Україні вони найбільше цінять те, що в ній заховалася найчистіше стара славянська культура. Часто в рецензіях почувається обурення проти того, що чеський і український народ досі не знали один другого. На майбутнє заповідаються сердечні братерські відносини на полі культурнім та економичні звязки в життю господарськім.

14-го і 15-го відбулися 2-й і 3-й концерти капелі в Сметановій залі Народнього Дому, які теж користувалися великим успіхом.

На четвертім концерті 17-го квітня капеля ознайомила чеське громадянство з своїми композіціями. Співали: „Іван Гус“ Лисенка з оріґінальним супроводом на орґані при ласкавій участи проф. Пражської Консерваторії п Відермана, „Прометей“, „Над нами ніч „Сон“ Стеценка.

В рецензіях на ці твори виявилося зацікавлення нашими композіторами. Особливо подобалось „Над нами ніч“ своєю драматичністю, також „Іван Гус“, музика якого носить характер старо-церковного хоралу, а ніжний прозорий фінал оточує ореолом образ мученика Гуса.

Публика була захоплена концертом. Діріґент сдержав силу квіток. По скінченні програми хор, одягнений уже для виходу, мусів ще раз вийти й проспівати гімни.

В неділю 18-го відбувся дуже цікавий і повний значіння для нас безплатний концертовий ранок в Рудольфінум для робітників.

Професор Пражського Університету п. Nějedli у вступнім слові дав короткий нарис українського питання і справедливо освітив неправильну позіцію, яку Чехи займали відносно України, вважаючи її складовою частиною одного великого цілого — „Великого Руска“. Народ український має цілком своєрідну культуру, докагзом чого служать пісні, в яких виливається душа народу. Висновком з цього повинна бути зміна політики й зближення з українським народом.

Здавалося задоволенню слухачів при виконанні проґраму не має границь. Легко й приємно співалося, бо в напруженій тиші ми відчували, як ловить кожний звук і цінить його ця робітнича авдиторія. З оваціями проводили співаків аж на вулицю,

19-го відбувся концерт в Пільзні, потому три концерти в Берні, які користувалися горячим, сердечним прийомом. Те ж було і по других містах, особливо в Хрудимі, де при повнісінькій залі старий громадський діяч, Чех, привітав нас — дітей прекрасної України — побажав нам повної волі й могутнього розвитку нашої мови й нашої пісні.

Концерт в Празі 3-го червня, по повороті з подорожі, на користь учнів пройшов при повній залі і мав, як і раніще, великій успіх.

З побуту в Празі треба відзначити важне для капелі привітання хорів „Глаголя“ й „Тавачовського“. В своїх власних помешканях ці хори старі, солідні орґанізації, приймали нас, як своїх гостей. Сердечні розмови, обмін адресами, листівками, подарунками й співи все це робить ці вечері дорогими для капелі споминами. На вечірці в „Глаголі“ п. Кшичка, діріґент „Глаголя“, в чулій промові назвав наших співаків своїми учителями в хоровім співі й урочисто признав за Українцями першенство в співі, яке досі з усіх словянских народів належало Чехам. Національний прапори чехо-словацькі і українські, якими була декорована заля, уявляли собою символ чесько- українського єднання.

Говорячи про вплив капелі на чеське громадянство, треба відзначити розвідки політичного змісту, які з'являються по часописях в відповідь на інтерес викликаний капелею. „Venkov“ ч. 115 в передовій під назвою „Гості з України“ говорить про сучасний стан України, про її політичні напрямки і, непередрішаючи чеської політики в будучині, намічає необхідність культурних і економічних звязків з Україною. Автор розвідки п. Obrtel, людина обєктивна, і розважна, взагалі ставиться прихильно до Українців.

В часописі „Večerni Česke slovo“ ч. 13 V п. Trabša звертає увагу чеського грамадянства на ненормальність теперішніх відносин з найближчим могутнім сусідом — Україною. „Українці розуміють це, вже роблять кроки до зближення з Чехами; підемо ж їм на зустріч, бо з українським народом в будучині, і то в близькій будучині, прийдеться серіозно рахуватись“. Подається інформаційна література, між иншими брошура п. Яромира Нечаса, щирого й невтомного борця за ідею єднання двох славянських гілок чеської і української.

В бернській часописі „Svoboda“ ч. 71 була поміщена бесіда п. Vašička, редактора часописі, з двома співачками капелі. В цій короткій замітці під заголовком — „То не є тупий народ, лише народ занедбаний“ — почувається щире зацікавлення Україною і бажання завести з нею в будучім жваві економічні й культурні звязки.

Взагалі, перебування капелі в Чехії мало надзвичайно велике значіння для обох народів.

Наша пісня придбала нам симпатії чеського грамадянства, що трохи полекшує наше життя на чужині. „Мандрівна Україна“, як прозвано капелю, одрізана од рідного краю, може тепер сміливо сказати: „Mezi Čechy domov můj“

N. N.

Останній прощальний концерт капелі відбувся 11. червня. Велика Сметанова заля випродана до останнього місця. Українська кольонія явилась уся. Багато Чехів з українськими національними відзнаками. З чужоземців представники Італії, Анґлії, Америки і Білорусіі. Настрій серед публики святочний. Входять співаки і зараз же зривається буря оплесків, яка досягає зеніту, коли на естраді заявляється діріґент Ол. Кошиць. Концерт розпочався гимнами: чеським, словацьким, мо равським, французьким, анґлійським та українським. По кожному гимні буря оплесків. Французький і український гимн повторюють. Після гимнів почалася властива програма, в яку входили канти, колядки, щедрівки та народні пісні. Після кождої пісні-овації, квіти, де які річи, як „Верховино“, „Ой пряду, пряду“, „Горлиця“ на домагання публики повторюють.

Концерт скінчився, та публика не розходиться. Згуртовалася коло естради та оплесками викликує діріґента, якого обкидають квітами. Хор вертає знову на сцену, співає зов пісні та „Ще не вмерла“. Знову оплески, оклики, квіти. Трудно розстатися публиці з дорогими гостями. Почувається, що нитка приязні, завязана в Празі, буде творити поміст для будучих чесько-українських відносин.

Після концерту відбулась спільна вечеря хору, української громади, визначніших представників чеського музичного світа, представників Білорусії і багато инших. На вечері було все українське посольство з головою п. М. Славинським. Знову промови, співи та товариська гутірка, яка затяглася до пізньої ночі.

В. М.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому.