Воля (часопис)/1919/1/Частина 1/Українська справа на інтернаціональній соціялістичній конференції в Амстердамі

Воля (часопис)
Українська справа на інтернаціональній соціялістичній конференції в Амстердамі

Українська справа на інтернаціональній соціялістичній конференції в Амстердамі.

Як відомо, в другій половині місяця квітня в Амстердамі відбувалась інтернаціональна соціялістична конференція. На ній обговорено було також і українську справу в присутності представників українських соціялістів. З огляду на те, що закордонна преса мало містила відомостей про працю цієї конференції, подаємо тут в короткому переказі те, що торкається української справи і що було уміщено в голяндській часописі „Het Volk“.

*

Конференція виділила з свого складу комісію для теріторіяльних справ. На чолі комісії став Трельстра. До цієї комісії представники ріжних національностей вносили свої домагання, які після розгляду в ній з запроєктованими резолюціями виносились на загальні збори.

На засіданню конференції 27. квітня Трельстра доложив, що комісія признала право Грузії, Фінляндії й Естонії на самостійність. Що ж до України, то комісія не змогла прийти до певного рішення. Де-які члени комісії мають нахил не признати цього права Україні з огляду на те, що нею заволоділи большевики — вороги державної самостійности України. Докладчик гадає, що конференція повинна виносити свої постанови без огляду на те, який уряд в сей час панує в цій чи иншій країні. Докладчика підтримує Гюїсманс (Бельґія), який вважає, що конференція повинна однаково трактувати справи грузинську й українську. 28. квітня Трельстра в своєму докладі конференції докладніще спиняється на ході української справи в теріторіяльній комісії. Він повідомляє, що комісія винесла в українській справі дуже обережне рішення, яке не задовольнило української делєґації, що вимагає ясного розвязання справи. Тоді для обговорення її було утворено тіснішу підкомісію з трьох людей, яка тим не менше теж не зійшлась на одній думці. Суперечили дві провідні думки: одна — українського соціяліста Матюшенка — яка вимагала для українського питання тої самої розвязки, що й для грузинської, естонської й финської; друга, яку обстоював російський с.-р. Сухомлин, полягала в тому, що український народ ще й досі ясно не висловив свого бажання самостійної держави; і невідомо ще, чи не бажає часом більшість населення знов з'єднатися з Росією.

В дебаті після цього докладу Трельстри французький соціяліст Льонґе стає на бік (погляду) Сухомлина і пропонує в цьому напрямі резолюцію, яка говорить, що кожна країна має право утворити незалежну державу, коли цього бажає більшість її населення. Що ж до України, то така воля більшости досі ще не висловлена. Тому інтернаціонал мусить почекати з визнанням самостійної України, аж доки не буде виявлена воля більшости її населення. Цю резолюцію піддержують Гаазе (нез. с.-д. Німеч.) і Мак-Дональд (Анґлія).

Другу резолюцію пропонує Трельстра, переконаний в тому, що тепер же треба признати самостійну Україну, як признали Грузію й Естонією, бо більшість Українців вже досить висловлювала це бажання. Резолюцію Трельстри боронить також представник жидівської соціал.-дем. (Поалей-Ціон) Хазанович. Він гадає, що коли який небудь народ і заслужив собі право на незалежність, то це в першу чергу Українці: вони перші завели в себе національну волю для всіх народів, що населюють їхній край, давши закон про національно-персональну автономію.

Обидві резолюції ставляться під голосовання і більшістю одного голосу проходить резолюція Льонґе.

За резолюцію його голосували представники: Анґлії, Арґентини, Італії, Люксембурґу, Німеччини (Гаазе), Росії, Австралії, Ірляндії, Франції (Льонґе).

За резолюцію Трельстри подали голос представники: Бельґії (Гюісманс), Швеції (Брантінґ), Франції (Ренодель), Голяндії, Данії, Грузії, Естонії, Палєстини (Трельстра).

Вже після скінчення голосування приїхали представники німецької с.-д. більшости (Пфейфер, Мюллєр, Вейс) і литовських с.-д. (Сеня), які теж віддали свої голоси за резолюцію Трельстри.

М. Ч.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому.